лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини приводило до посилення експлуатації селянства. Основною формою експлуатації була панщина, яка зростала протягом усієї першої половини ХІХ ст. Усупереч закону 1786 р., що обмежував панщину трьома днями на тиждень, в багатьох фільварках селян примушували працювати шість—сім днів на тиждень. Селяни відбували панщину не тільки за користування орною зем­лею, а й за користування лісом, луками, пасовищами. Крім панщини, існували інші повинності. Частину прибутку сплачували державі як земельний податок, на користь духовенства. Врешті-решт селянинові з його прибутку залишалося 15,3%.
Важким тягарем для галицьких селян був обов’язок купувати певну кількість горілки на рік у своїх феодалів, які мали право пропінації, тобто право виробництва і торгівлі алкогольними напоями.
Поміщики збільшували площі фільварків, відбираючи землі селян і нехтуючи законами Йосифа ІІ. Зростала кількість мало- і безземельних селян. Селяни поділялися на такі групи: 1) повні селяни, вони користувалися площею понад 20 моргів; 2) півселяни, мали 10—20 моргів; 3) чвертьселяни — 2—10 моргів; 4) загородники — до 2-х моргів; 5) комірники, або халупники — не мали землі взагалі. Найбільш характерною для галицького села була група чвертьселян, вона становила 41,1% всіх селян.
Повні селяни і деякі власники фільварків почали в своїх господарствах застосовувати найману робочу силу, передові методи господарювання, проте це не торкнулося основної маси поміщиків і селян.
Щодо розвитку промисловості, то тут у першій половині ХІХ ст. розвивалися традиційні галузі, відомі ще з давнини: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Широко розповсюджено було виробництво полотна. Засновувались суконні мануфактури, папірні, гути, керамічні й залізоробні підприємства, ливарні заводи. Але з початком промислового перевороту в інших провінціях Австрії галицьке ремесло і мануфактури занепали. Винятком було тільки гуральництво, основною сировиною для якого стала картопля. Це було одним з найважливіших джерел доходу. В 1841 р. в Галичині було 203 горілчаних заводів.
Успішно розвивалася сірчана промисловість.
В розвитку економіки Галичини важливе місце належало торговельному капіталу. Він відігравав важливу роль у зовнішній торгівлі, головною статтею якої була худоба.
Головною причиною економічної відсталості Галичини було кріпацтво. Воно зумовило вузький внутрішній ринок, що стримувало розвиток місцевої промисловості. Друга важлива причина економічної відсталості Галичини — особливість галицького тор­говельного капіталу. Купці займалися лихварством і не вкладали капітали в промисловість. Існували й інші причини: незручні шляхи транспортування товарів на Захід (через Карпати), митна політика австрійського уряду тощо.
У Північній Буковині багато земель належало релігійному фонду, який було утворено в 1786 р. Він складався з 267 монастирських маєтків і володів 27,75% всієї земельної площі. Під маєтками поміщиків знаходилась приблизно така ж кількість землі (27,18%). У користуванні селян знаходилась рустикальна земля — 41,9% всієї земельної площі. Вона вважалася власністю феодала. Був ще невеликий прошарок дрібних землевласників — резешей або каларашей.
У Північній Буковині було мало землі, придатної для землеробства, тому тут більшого значення набувало скотарство, розведення великої рогатої худоби й овець. Головними культурами в сільському господарстві були кукурудза і картопля.
Як і в інших районах України, тут посилюється товаризація поміщицького господарства, що приводить до розширення площі маєтків за рахунок селянських земель. Поміщики нехтували законами 80-х років ХVІІІ ст. і поступово відновлювали свої позиції, що існували до реформ 70—80-х років ХVІІІ ст. У зв’язку зі збільшенням панських маєтків зростала панщина, в деяких маєтках вона доходила до 100—150 днів на рік. Крім панщини селяни сплачували натуральні й грошові чинші, віддавали поміщикам десятину від урожаю тощо.
Необхідність сплачувати грошовий чинш, податки державі втягували селян у товарно-грошові відносини, а це вело до розшарування селянства. Селяни Північної Буковини за майновим станом поділялися на 4 групи. Заможна частина — фрунташі — становила всього 4,9% селянства, а збіднілі — малоземельні й халупники — 78,3%.
Для ремесла тут була характерна обробка продуктів вівчарства, вироби з дерева.
У містах існували цехи. Цеховими ремісниками були здебільшого німці, які мали від уряду пільги.
Із галузей промисловості розвивалися гуральництво, виробництво поташу, видобування солі, залізоробна і металообробна промисловості. У промисловості переважали мануфактури ремісничого типу, але подекуди з’являлися і парові машини, тобто ману­фактури почали переростати у фабрично-заводські підприємства. Основну частину робітників становили вільнонаймані.
Закарпаття ще в ХІ ст. було загарбане Угорщиною і в першій половині ХІХ ст. знаходилось у складі Австро-Угорської імперії. Це був відсталий аграрний край.
У першій половині ХІХ ст. тут також відбувалася товаризація поміщицького господарства. Поширювалися площі, зайняті здебільшого пшеницею, виноградниками. Поміщики поліпшували породи великої рогатої худоби, вирощували свиней. Більше уваги почали звертати на переробку сільськогосподарської продукції в маєтках; в окремих маєтках засновуються лісопильні й підприємства гірничодобувної промисловості, впроваджуються машини і застосовується наймана праця. Особливо ці процеси були помітні на початку ХІХ ст., у період наполеонівських воєн і континентальної блокади Англії.
Незважаючи на закони Йосифа ІІ, які угорський сейм за короткий час звів майже нанівець, відбувалося скорочення селянських наділів, які й без того були дуже малі. Наприкінці ХІХ ст. на один селянській двір припадало в середньому 2 га орної землі й на 3 двори одна голова робочої худоби.
На початку ХІХ ст. основна маса селянства була покріпачена: поміщикам і монастирям належало 94,15% всіх селян. Основною формою експлуатації була панщина, норми якої весь час зростали. Крім панщини, селяни давали поміщикам дев’яту частину від урожаю зернових і виноградників, від худоби і бджіл; також сплачували різні податки і відбували державні повинності.
Посилення експлуатації призводило до поглиблення розшарування селян, збільшувалась кількість малоземельних і безземельних. У 40-х роках ХІХ ст. в окремих повітах безземельні становили до 50% селянських дворів і лише 2—3% заможних.
У першій половині ХІХ ст. мало місце і деяке пожвавлення в промисловості. Розвивалось залізоробне, поташне, селітряне, галунове, горілчане, лісопильне виробництво. Майже все воно було зосереджено в руках поміщиків. На підприємствах почали застосовувати парові машини і найману робочу силу. З’являються підприємства, засновані купцями, з використанням тільки найманих робітників. Отже, і в Закарпатті розпочався промисловий переворот, мануфактурна промисловість почала переростати у фабрично-заводську.
Посилення феодального гніту викликало різкі протести селян, опір з їхнього боку. Селяни з західноукраїнських земель тікали у великій кількості поодинці та сім’ями на Правобережну Україну, у степи Південної України, в Молдавію і т. ін. Подавали позови на поміщиків, підпалювали їхні економії, відмовлялися від примусової купівлі горілки, від виконання феодальних повинностей тощо. Нарешті, селяни із зброєю в руках почали виступати проти кріпосницького ярма. В 1843 р. в Північній Буковині вибухнуло повстання під проводом Лук’яна Кобилиці. В 1846 р. в Галичині повсталі селяни розгромили 474 панські маєтки. В 1847 р. — знову заворушення в Північній Буковині. Всі вони були придушені, але уряд, щоб заспокоїти селян, мусив іти на деякі поступки. Проте, головне питання — феодальна власність поміщиків на землю — не вирішувалося, право власності залишалося за поміщиками і зберігалися всі найтяжчі повинності. Півзаходи уряду не задовольняли селян, вони не припиняли боротьби.
Розвиток капіталізму в економічному житті й невпинна бо­ротьба селян проти кріпацтва зробили нагальним питання про його скасування. Вирішення цієї проблеми було прискорене буржуазною революцією 1848 р. в Західній Європі і, зокрема, в Австро-Угорщині.
13 березня 1848 р. в Австрії з повстання у Відні розпочалася буржуазна революція. 15 березня вибухнуло повстання в Угорщині. Революційний рух почав перекидатися на західноукраїнські землі. Селяни відмовлялися від виконання панщини.
Щоб запобігти повстанню в західноукраїнських землях, уряд іде на поступки і видає 17 квітня 1848 р. закон, за яким з 15 травня 1848 р. в Галичині скасовувались феодальні (панщинні й інші) повинності селян-господарів, халупників і комірників. Ліси, пасовища, луки, водойми тощо, якими селяни користувалися спільно з поміщиком, залишаються власністю останнього і, якщо селяни бажають ними користуватися, мають укладати з паном договір і за це платити. За втрату повинностей поміщики звільнялися від «опікунських обов’язків» щодо селян: від обов’язку лікувати селян на випадок епідемії і селянську худобу при епізоотіях, від обов’язку допомагати своїм нужденним підданим, від витрат на доставку рекрутів на місця набору і т. ін. Держава зобов’язувалася компенсувати поміщикам 2/3 вартості феодальних повинностей, а 1/3 дорівнювала вартості «опікунських обов’язків» поміщика. Таким чином уряд проголошував, що він дарує селянам свободу від усіх феодальних повинностей.
7 вересня 1848 р. було підписано закон про скасування кріпосного права в Австрії. Згідно з цим законом селяни оголошувалися вільними громадянами держави, поміщики втрачали владу над селянами. Домініальні і рустикальні землі ставали вільною власністю, і селяни стали власниками своїх земельних наділів. Всі повинності халупників і комірників цим законом скасовувалися безплат­но. Скасовувалося також право поміщиків примушувати селян купувати у них горілку і пиво. Але право пропінації залишилося.
Одним з найголовніших питань при скасуванні феодальних повинностей було питання визначення розміру відшкодування втрат так званої індемнізації, тобто відшкодування за пішу панщину, панщину з кіньми і волами, за десятину, натуральні данини зерном і чинш. Вартість цих повинностей була оцінена в 46,5 млн золотих гульденів. При визначенні вартості повинностей враховувалась їхня річна ціна. Вона мала дорівнювати 5% річних з капіталу.
Таким чином, сума винагороди обчислювалася так: поміщик мусив одержати таку суму, щоб, поклавши її в банк, тільки на річний процент міг би одержувати щорічно свій прибуток в минулому від повинностей.

де х — річна ціна повинностей.
30% від цієї суми відкладалися за скасовані «опікунські обов’язки». Поміщик одержував 70% вартості феодальних повинностей, причому не готівкою, а п’ятипроцентними облігаціями, які погашалися державними кредитними установами протягом ряду років.
Проте, як тільки реакція одержала перемогу над революцією, усе відшкодування держава переклала на селян. Селяни щорічно мусили сплачувати відповідну частину боргу, проценти на борг і, крім того, певну суму на утримання адміністрації, яка займалася цією фінансовою операцією. З цією метою було введено спеціальний податок на селян. «Подарунок» держави перетворився на викуп, який селяни мали б платити до 1943 р.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.