лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 10


Криза феодально-кріпосницької
системи та розвиток капіталістичних відносин в XIX
ст.

Визрівання передумов скасування кріпацтва. Ска­сування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, По­дільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі біль­ше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Поміщики намагалися використати всі можливості підвищення прибутковості своїх господарств. Поряд з гуральництвом, цукроварінням, суконною промисловістю зростали інші галузі: броварництво, млинарство, медоваріння, виробництво скла, шкір тощо. Значні доходи давала суконна промисловість.
Розширення поміщицького господарства, прагнення збільшити прибутки призводили до посилення експлуатації селянства і, як наслідок, до занепаду селянського господарства. А оскільки поміщицькі й селянські господарства були тісно пов’язані, починає занепадати і поміщицьке господарство. Шукаючи виходу з цього становища, поміщики починають заставляти маєтки, бувало і вдруге, і втретє. Уряд намагався поліпшити становище поміщиків у 1830 і 1839 рр. Цар Микола І дозволив збільшувати розмір позики, що видавалася поміщикам державними кредитними установами, і одночасно зменшив банківський процент. Та ці заходи не поліпшили становища, а тільки призвели до збільшення кількості застав. На 1856 р. було заставлено 23,9% поміщицьких маєтків і 53% — селян-кріпаків. Невикуплені маєтки продавалися на публічних торгах. Їх купували більш хазяйновиті поміщики, купці, підприємці.
Таким чином, з 30-х років ХІХ ст. кріпосницьке сільське господарство опинилося в стані кризи. Про це свідчило те, що зникає натуральність господарства. Все було підпорядковане вимогам ринку. 90 відсотків товарного хліба давали поміщицькі госпо­дарства і 10 відсотків — селянські. Поміщики в гонитві за прибутками вимагали, щоб крім панщини селяни сплачували чинш, і цим самим примушували селян продавати частину своєї продукції.
Про кризу свідчило також і те, що йшло обезземелення селян, тобто їх залишали без засобів виробництва. Якщо в другій половині ХVIII ст. селяни Лівобережної України користувалися майже 75% усієї поміщицької землі, то напередодні реформи 1861 р. — тільки 45,5%. На Правобережній Україні в селян у користуванні було ще менше землі — 37%. Це мало наслідком зростання мало- і безземельних селян. На Лівобережній Україні в 1859 р. селян-городників було 10%, а халупників, тобто безземельних — 24%.
Кріпосне право було причиною низького агрокультурного рів­ня сільського господарства, зумовлювало його екстенсивність і низьку продуктивність. Урожайність землеробства була на низькому рівні (30—35 пудів зерна з десятини, у 2 рази менше, ніж в Англії).
У своїх господарствах поміщики почали впроваджувати машини: косилки, молотарки, віялки тощо. Але більшість цих спроб закінчувалися невдачею. Все гальмувало панування феодально-кріпосницької системи. Частина поміщиків розуміла, що вихід з цього становища був тільки в скасуванні кріпацтва.
Мануфактурні підприємства, що існували у Східній Україні до початку ХІХ ст., можна поділити на 3 типи: 1) мануфактури, засновані на примусовій праці (вотчинні й більшість казенних);
2) посесійні мануфактури, на яких поряд з працею приписних і посесійних селян використовувалася праця вільнонайманих ро­бітників; 3) мануфактури, засновані на вільнонайманій праці (купецькі й селянські).
Вотчинні мануфактури у великій кількості почали виникати наприкінці ХVIII ст. і особливо на початку ХІХ ст. На першому місці стояло гуральництво. Проте до 20-х років ХІХ ст. великих гуралень було небагато. З 20-х років з’являлися великі парові гуральні. В зв’язку з цим за 40 років загальна кількість гуралень зменшилася більш як у двічі, а обсяг продукції зріс більш як утричі.
У першій половині ХІХ ст. спостерігається процес занепаду вотчинної та посесійної мануфактури і швидке зростання купецької і селянської. У 1860 р. в Східній Україні було 2147 промислових підприємств (без гуралень), серед них купецьких — 94,2%.
До вотчинних мануфактур належали і мануфактури з виробництва сукна. Державна казна була зацікавлена у виробництві сукна і підтримувала поміщицькі підприємства. Вони одержували безпроцентні кредити, субсидії, були захищені митними тарифами. Проте і в суконну промисловість проникає купецькій капітал. У 1860 р. купецькі суконні підприємства давали 53 відсотки продукції.
Занепадають поміщицькі рудні, не витримуючи конкуренції великих металургійних підприємств, побудованих купцями.
З 20-х років почало розвиватися цукроваріння. Спочатку заводи будували багаті поміщики, але вже з 40-х років цукрові заводи почали будувати купці, застосовуючи парову техніку. У 1843 р. вихідці з заможного селянства, великі підприємці Яхненко і Симиренко збудували цукровий завод у Городищі (Київська губернія). У 1861 р. на Україні було вже 229 цукрових заводів, що становило 2/3 всіх цукрових заводів країни. Частка купецького капіталу в них зростала.
Наприкінці ХVIII  — на початку ХІХ ст. розквіт вотчинних і посесійних мануфактур пояснювався здебільшого державними замовленнями. Проте, коли вотчинне виробництво перевищило потреби казни і вимушене було зі своєю продукцією вийти на ринок, воно опинилося в надзвичайно скрутному становищі. Справа в тому, що техніка виробництва на вотчинних і посесійних мануфактурах була надзвичайно низькою, що було обумовлено наявністю дармової робочої сили кріпаків. У той же час продуктивність праці незаінтересованих у результатах праці селян була низькою. Ні за своєю якістю, ні навіть вартістю вироби кріпосницьких мануфактур не могли конкурувати з продукцією капіталістичних підприємств. Уже на початку ХІХ ст. продуктив­ність праці на капіталістичних мануфактурах була в 2—4 рази вищою, а коли з’явилося машинне виробництво, воно остаточно знищило вотчинне і посесійне (за винятком поміщицьких цукрових заводів).
Особливо важким було становище посесійних підприємств у зв’язку з тим, що власники посесійних підприємств не мали права відчужувати робочу силу від підприємств. Вони зверталися до уряду з вимогами звільнити їх від посесійних селян. У 1840 р. така постанова вийшла. У результаті за порівняно короткий строк посесійні підприємства перетворились у капіталістичні. Якщо в 1828 р. кількість підприємств з вільнонайманою працею становила 46,2%, то в 1861 р. — 94,2%, а вільнонайманих робітників у 1828 р. — 25,6%, у 1861 р. — 73,7%.
Розвиток машинобудування зумовив промисловий переворот в Україні; як і в Росії, він розпочався з 30-х років ХІХ ст. і мав свої особливості. Так, якщо в Росії він розпочався у бавовняному виробництві, то в Україні — у горілчаній і цукровій галузях промисловості. Відмінність полягала також і в тому, що в Росії промисловий переворот охопив спочатку купецьку мануфактуру, а в Україні — поміщицьку. У 1841 р. поміщик Кандиба побудував на Чернігівщині завод сільськогосподарських машин, парових котлів, ткацьких верстатів тощо. У 40-х роках заможні купці побуду­вали машинобудівні заводи в Києві, Млієві, Херсонській губернії.
Промисловий переворот в Україні відбувався повільно. Його гальмувала існуюча феодально-кріпосницька система. Повільно йшло нагромадження капіталу, тому що робітниками на підприємствах були в більшості кріпаки, відпущені на чинш. Підприємець мусив платити робітнику не тільки суму прожиткового мінімуму, але й суму, що йшла на чинш. Кріпосне право звужувало ринок робочої сили, 59,7% усього селянства становили селяни-кріпаки. Ця ж обставина звужувала і внутрішній ринок. А оскільки сільське господарство знаходилось у стані кризи, не досить широким був ринок сировини для промисловості.
Промисловий переворот зумовив утворення основних класів капіталістичного суспільства — буржуазії і пролетаріату.
У першій половині ХІХ ст. західноукраїнські землі знаходились у складі Австро-Угорської імперії. Це був період феодальної реакції. У Східній Галичині вся земля поділялася на домініальну (поміщицьку) і рустикальну (селянську). Рустикальна земля вважалася не майном селян, а наділом, вона становила 48,9% усіх земель. У користуванні селян були також пасовища, луки і зовсім незначна частина лісів. Тут панувало велике феодальне землеволодіння. Тільки 4% всіх земель належало державі — камеральні маєтки, церкві, міським громадам, вільним селянам. У сільському господарстві переважало продовольче хліборобство і технічні культури; вирощували овес, ячмінь, жито, пшеницю, льон, коноплі, тютюн. З 80-років ХVІІІ ст. почали широко культивувати картоплю.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.