лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Одночасно з процесом консолідації старшинського землеволодіння, розвитком ринкових відносин ішло розшарування селянства і козацтва. Козаки поділялися на виборних і підпомічників. Цей розподіл відбувся ще за часів гетьманування Мазепи в 1701 р. і регулювався економічними факторами. Це не були якісь дві сталі групи. Збіднілі виборні козаки переходили до групи підпомічників і навпаки, багатий підпомічник міг стати виборним.
Виборні козаки загалом були в декілька разів заможнішими підпомічників, проте і вони були не однаково забезпечені землею, угіддями, худобою, реманентом. Так, у Канівській сотні Переяславського полку було 35,44% виборних козаків (171 господарство) і 44,45% підпомічників (258 господарств). Серед вибор­них добре забезпечених землею було 43 господарства, середньоземельних — 67 господарств, малоземельних — 34 господарства і безземельних — 10 господарств. Щодо роду занять, то землеробством займалося 128 господарств, землеробством і торгівлею — 22 господарст­ва, торгівлею — 7 господарств, заробітками — 6 господарств.
Заможна частина козацтва збагачувалась за рахунок різних промислів: вітряки, водяні млини, пасіки, торгівля. Вони використовували найману працю. Деякі козаки мали навіть своїх підданих. У с. Шамовці Топальської сотні Стародубського полку козак Андрій Неронівський мав 4 найманих робітників і 38 підданих.
У той час як невелика частина козаків багатіла, більшість розорювалася. Однією з причин зубожіння маси козацтва була непосильна військова служба. В 1740 р. було проведено ревізію по полках Лівобережної України, щоб з’ясувати стан оборонців держави, і становище виявилося дуже невтішне. Так, у Лубенському полку з 9167 козачих дворів тільки 1542 виявилися спроможними нести службу, а 7625 дворів були віднесені до категорій «малоґрунтовних немогучих», «тяглоубогих», «пеших нищет­них», тобто таких, що відправляти службу не мали змоги.
Збідніли козаки мусили або йти на заробітки, або займатися поденною роботою. У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні це стало повсюдним явищем. У м. Рипську стародубського полку 30% козачих дворів жили тільки з заробітків, не маючи зовсім землі. У с. Кропивна цього ж полку 20% козаків годувалися тільки заробітками.
Наймана праця, і це особливо характерно, набула широких розмірів на Лівобережжі у 2-й половині XVIII ст. Не було жодного старшинського господарства, де не наймали б робітників, чи то строкових, чи сезонників. Широке застосування найманої праці свідчило про розвиток капіталістичних відносин.
Такі ж процеси відбувалися й серед посполитих, особливо державних сіл і слобід.
Економічне життя України у XVIII ст., а особливо в другій його половині, позначається пожвавленням усіх галузей виробництва і посиленим розвитком товарно-грошових відносин. Розвиток капіталізму в Західній Європі викликав значні зміни не тільки в економіці західноєвропейських країн, він відбився і на господарчому житті Росії й України. Промисловий переворот в Англії, французька буржуазна революція сприяли піднесенню промисловості, сільського господарства, торгівлі. Збільшувалась кількість міст, зростало міське населення. На внутрішньому і зовнішньому ринках підвищився попит на сільськогосподарську продук­цію — як на продовольчі товари (хліб, м’ясо, сало, мед, горілку тощо), так і на сировину (вовну, шкіри, прядиво). Зі свого боку промисловість пропонує велику кількість найрізноманітнішої продукції. У поміщиків зростає потреба в грошах. У нових умовах вони одержали змогу збільшити свої прибутки, підпорядкувавши свої господарства вимогам ринку.
Поміщики починають у своїх господарствах розширяти посівні площі, утягуючи в господарчій обіг цілинні землі, особливо на півдні Лівобережжя, а також шляхом освоєння пусток, знищення луків, заболочених місць тощо. Але треба сказати, що рівень агрокультури залишався невисоким. Основними знаряддями праці були плуги і сохи. Угноювання землі ще не набуло широкого застосування. У зв’язку з цим і врожаї були невисокими, пересічно сам-5.
Значне місце посідало городництво, продукцію якого у великій кількості вивозили в міста і реалізовували на місцевих ринках. Крім традиційних культур — ріпи, капусти, часнику, цибулі, гарбузів, петрушки, хрону — у другій половині XVIII ст. з’явля­ються картопля і кукурудза.
Розвивалося садівництво. Сади були в кожному господарстві. Вирощували яблука, вишні, сливи, груші. Звертали увагу на покращення сортів, практикували щеплення дерев. У деяких поміщицьких господарствах були навіть оранжереї з цитрусовими деревами.
У великій кількості для продажу вирощували тютюн. Поряд з низькосортним бакуном усе більші площі займали високосортні віргінські.
Великі прибутки приносило скотарство і конярство. Поміщики засновували кінські заводи, завозили з-за кордону породистих коней, виводили нові породи. Найбільшими кінськими заводами на Лівобережній Україні були заводи К. Розумовського, графа Завадовського, поміщиків Свічки, Томари та ін. За неповними даними, у 80-х роках XVIII ст. на Лівобережній Україні було 199 поміщицьких кінських заводів.
Щодо скотарства, то воно мало не менше, якщо не більше значення, ніж конярство. В поміщицьких господарствах найчастіше розводили сірих круторогих українських волів, а також мол­давську, угорську, голландську і англійську породи. Поміщики постійно збільшували поголів’я худоби. Так, К. Розумовський у чотирьох своїх волостях з 1769 по 1772 рр. збільшив поголів’я з 2352 до 3640 голів. За неповними даними, в 1782 р. на Лівобережжі було 207 великих і середніх заводів великої рогатої худоби.
У поміщицьких господарствах, особливо на півдні, розвивалося вівчарство, на півночі — свинарство. У маєтках налічувалися отари в тисячі овець. Найбільші заводи мав К. Розумовський. У 1782 р. на лівобережжі було 209 заводів.
Збільшувало прибутки феодалів і бджільництво. Число вуликів і пасік з року в рік зростало. Найбільші пасіки по 100—120 вуликів належали поміщикам.
Усе більше уваги поміщики приділяли обробці вирощуваної в своїх маєтках продукції.
Найбільш прибутковими були млинарство і гуральництво. У 1782 р. в Україні налічувалося 3362 водяних і 12732 вітряних млинів. Млини використовувались у борошномельному виробництві, крупорушному, сукновальному, лісопильному. Більша частина їх належала поміщикам.
У XVIII ст., особливо в його другій половині, швидко зростало гуральництво, удосконалювалась його техніка. В 1782 р. в Малоросійській губернії було 2666 гуралень. Одна велика гуральня могла дати 7515 відер горілки на рік.
Були гуральні й у козаків, посполитих, проте ці гуральні були невеликі — на 1—2 казани, дуже рідко 7—10 казанів. У 1761 р. гетьман К. Розумовський заборонив селянам займатися гуральництвом.
Переробка сільськогосподарської продукції відбувалася також на полотняних і суконних мануфактурах, шкіряних і миловарних «заводах», у броварнях, солодовнях, олійницях, свічкарнях тощо. Всі ці підприємства були або звичайними ремісничими майстернями, або справжніми мануфактурами.
Йшли прибутки також і від підприємств, які або зовсім не були пов’язані з сільським, або пов’язані побічно: рудні, гути, поташні, дігтярні, селітряні варниці, лісопильні тощо.
Свідченням розвитку капіталістичних відносин у XVIII ст. були глибокі зв’язки поміщицьких і козацьких господарств з ринком. Ринок поглинав усе: збіжжя, рогату худобу, коней, овець, свиней, тютюн, фрукти, мед, віск, горілку, коноплі, рибу, сіль, гончарні вироби і т. ін.
Продавали перш за все продукти землеробства: жито, пшеницю, просо, коноплі, тютюн — усе, що мало зростаючий попит як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Хліб експортували в Західну Європу, Сибір, Крим. У 1771 р. Полтавська полкова канцелярія повідомляла про те, що полковий канцелярист Федір Кошманівський відправив у Білгородську Орду борошна пшенич­ного 197 четвертей (четверть — 8—10 пудів), пшона 50 четвертей, масла вершкового 25 пудів і т. д. На жито був дуже великий попит на внутрішньому ринку через те, що його переробляли на горілку. Поміщики, крім того, що одержували у своїх маєтках, ще й у великій кількості купували жито на ринках.
Чималі прибутки приносила торгівля коноплями. У старшинських господарствах не задовольнялися власними плантаціями конопель і скуповували їх ще по селах. Купували по 2—4 крб. берковець (10 пудів), а продавали по 6—10 крб. З конопель робили канати, з насіння одержували олію. В кінці XVIII ст. тільки з Чернігівщини до портів Балтійського моря вивозили 50000 берківців конопель, 30000 пудів канатів та вірьовок, 25000 пудів конопляної олії.
Великі доходи одержували поміщики, козаки і селяни від торгівлі тютюном. З усіх статей господарства вирощування тютюну вважалося найбільш вірною і вигідною статтею доходу. Вивозили його в Білорусію, Польщу, Прибалтику, Петербург, Крим, на Каспій. Так, В. Кочубей восени 1774 р. мав для продажу 6000 пудів високоякісного тютюну, сподіваючись продати його по 2 крб. за пуд.
Звичайно, рядові козаки і селяни, хоч і заможні, не оперували такою кількістю товару, проте і вони продавали багато. В Ніжинському полку чимало козаків виробляли по 100—150 пудів тютюну.
Багато прибутків приносив продаж коней і худоби. Одними з кращих кінських заводів, як уже говорилось, були заводи графів Розумовського та Завадовського. Тут вирощували коней найдобірніших порід і продавали по 2,4 і навіть 10 тис. крб. за голову. На невеликих заводах розводили коней нижчих порід, і коштували вони значно дешевше — від 40 до 500 крб. Займалися конярством і рядові козаки. Звісно, «заводів» вони не мали, і їхні коні були простих порід, та й ціни трималися в межах 10—20 крб.
Торгівля худобою була одним з вигідніших видів торгівлі. В маєтках поміщиків і подвір’я багатьох виборних козаків худобу розводили у великій кількості і, крім місцевих ринків, гнали на продаж второваними шляхами в Прусію, Силезію, Польщу, Прибалтику, Петербург. Середня ціна рогатої худоби була 5—25 крб. за голову. Конотопські сотники Костенецькі в таких великих розмірах торгували биками, що дістали прізвисько Вольоватих. Часто старшина і козаки восени купували волів, відгодовували їх при гуральнях бардою і через 6—7 тижнів продавали у 2—2,5 раза дорожче.
Значний вклад у прибутковість господарств вносило вівчарство. Старшина розводила і продавала овець тисячами (ціна вівці все­редині XVIII ст. була 25—40 коп., барана і валуха — 60—80 коп.).
На ринок надходили й продукти скотарства: вовна, лой, шкури, вершкове масло тощо. Руно однієї вівці коштувало 7—8 коп. шкура вівці — 16—20 коп., пуд лою — 1 крб. Ці товари вивозили в Січ, Крим, російські губернії, збували на місцевих базарах.
Прибутковим було бджільництво, тому кількість пасік весь час зростала. У генерального підскарбія Я. Марковича у 1745 р. було 827 вуликів, а в 1747 р. — вже 1006. У 70-х рр. XVIII ст. мед-сирець продавали по 3 крб., віск — 8 крб. за пуд.
Та чи не найбільші доходи одержували від продажу горілки. Без перебільшення можна сказати, що майже в кожному помі­щицькому маєтку була своя гуральня, а то й декілька. В багатьох козаків теж були гуральні на 1—2 казани. Коли в 1791 р. уряд заборонив козакам курити вино, тільки в Золотоноській сотні Київського намісництва було закрито 83 гуральні. Продаж вина був вигіднішим, ніж продаж хліба. Щоб викурити 5 відер горілки, потрібно витратити 9 пудів хліба. В 70-х роках XVIII ст. жито коштувало 1 крб. 80 коп. четверть, а горілка — 75 коп.—1 крб. 20 коп. відро. Хліб переробляли свій і у великій кількості купували на ринках. Горілку збували на місцевих ринках, в шинках, везли її в Січ, Крим, Волощину, у російські губернії, на Дон, за кордон. Багато закупав російський уряд для шинків. Так, Я. Маркович у 1743 р. зобов’язався поставити за рік у Москву 324918 відер горілки по 57,5—58 коп. відро (в ці роки ціна жита була 46 коп. за четверть).
Проте поміщики одержували прибутки не тільки з власного господарства. Широкого розмаху набрала торгівля сіллю, яку везли безпосередньо з Криму, Запорізької Січі, Волощини, Торських озер і продавали на Лівобережжі значно дорожче. На Запоріжжі, наприклад, платили 18—25 коп. за січовий пуд, що мав 73 фунти, а продавали звичайним сорокафунтовим пудом по 45—50 коп., маючи, таким чином, понад 300 % прибутку з кожного пуда солі.
Продавали поміщики і продукцію своїх майстерень і мануфак­тур: селітру, поташ, скло і скляні вироби, сукно, цеглу тощо.
На ринку поміщики виступали і як покупці. Як ми вже говорили, вони купували хліб для гуралень, худобу для відкорму, сільськогосподарський реманент, устаткування і сировину для своїх підприємств, предмети розкоші.
Ринок вимагав грошей, і поміщики прагнули підвищити прибутковість своїх господарств. Це можна було зробити декількома шляхами. Можна було інтенсифікувати господарство: купити новітні сільськогосподарські машини, впровадити у виробництво досягнення агрономічної науки, користуватися високосортним насінням, придбати елітні породи худоби, коней. Але цей шлях вимагав неабияких витрат. Інший шлях — посилення експлуатації селян. Більшість поміщиків обрала саме цей шлях.
У другій половині XVIII ст. посилюється панщина. Зростає кількість панщинних днів, в окремих господарствах селяни відробляли панщину по 5—6 днів на тиждень зі своїм реманентом і робочої худобою, особливо під час косовиці та жнив.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.