лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Тема 9


Господарство українських земель
в умовах панування феодальної системи (ХVІ—ХVIII
ст.)

Еволюція форм господарської діяльності. Фільварки. Козацьке господарство. Економічний стан Лівобережної України за часів Гетьманщини. Зміна правового статусу козацтва. Колонізація Запоріжжя та причорноморських степів. Соціально-економічний розвиток Правобережної України
У ХVІ — першій половині ХVII ст. більша частина земель України опинилась під владою Польщі. В 1569 p. між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави — Речі Посполитої. Таким чином, з другої половини ХVІ ст. литовське панування в Україні остаточно зникло. З цього часу для польської шляхти відкрилися широкі можливості для загарбання українських земель. Стрімко зростає велике феодальне землеволодіння. Особливо цей процес посилюється після сеймової постанови 1590 p., коли було дозволено займати «пустелі», що лежали за Білою Церквою. Польські магнати захоплювали землі самі, одержували їх від королів, відвойовували один в одного. З’явилися величезні магнатські латифундії. Магнати Калиновські, Конецьпольські, Потоцькі, Вишневецькі, Жолкевські тощо стали, за висловом сучасників, «українними корольками». Конецьпольським, наприклад, у першій половині ХVII ст. належало тільки в степах Південного Буга 170 міст і містечок і 740 сіл. Потоцькі володіли Ніжинським староством, Кременчуком, Потоками і рядом інших поселень. Яремі Вишневецькому тільки на Лубенщині належало близько 40 тис. господарств селян і міщан. Це були держави в державі. Магнати в своїх володіннях будували фортеці, видавали накази-закони для місцевого населення, захоплювали державні посади. Королі мусили з ними рахуватися, віддавали їм в управління державні маєтки «королівщини», від чого вони ще більше збагачувалися, тому що всі доходи з «королівщин» йшли на їхню користь. Віддавалися маєтки магнатам і як застави в заклад кредитору за позичену суму державі, якій потрібні були гроші. Застави збагачували магнатів. Так Я. Острозький, один з найбільших магнатів Східної України, на початку ХVII ст. тримав у закладі Канівське і Богуславське староства за 9500 золотих кожне та за 2000 золотих Переяславське.
Середня і дрібна шляхта знаходилась на службі у магнатів і досить часто одержувала за службу в оренду або в «державу» землі магнатів.
В ХVІ — першій половині ХVII ст. деякі країни Західної Європи стали на шлях капіталістичного розвитку. В 1566—1609 pp. відбулася буржуазна революція в Нідерландах, в 1640—1660 pp. — в Англії. Це наклало відбиток і на економічний розвиток Східної Європи, України. Прискорився розвиток товарно-грошових відносин, які все більше підривали підвалини натурального господарства. Розвивався як внутрішній, так і зовнішній ринок, збільшився попит на сільськогосподарську продукцію в зв’язку з роз­витком міст в Україні й розвитком капіталізму в Західній Європі.
Феодали перестали задовольнятися продукцією власних ремісників, вона їм тепер здавалась «убогою». Їхні потреби безмежно збільшувались, бо міські ринки пропонували багатий вибір найрізноманітніших товарів як вітчизняного, так і іноземного виробництва. Шляхта купує дорогі тканини, прикраси, зброю, будує нові будинки, палаци тощо. Вона весь час відчуває великий нестаток грошей. Проте одержати їх можна тільки з власного господарства шляхом посилення експлуатації селян. У зв’язку з цим вже в другій половині ХV cт. грошовий оброк починає перевищувати натуральний. Але і цього феодалам було замало. В умовах невпинної гонитви за грошима феодали Литви і Польщі шукають нові форми господарювання й експлуатації селян.
У ХVІ ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились після Люблінської унії. Фільварк — це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості.
Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля польського і князя литовського Сигізмунда ІІ Августа, що розпочалася з 1557 p. У 1557 p. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким було проведено перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити прибутковість цих маєтків. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділялася на волоки. (Волока або лан — ділянка землі біля 17 га.) Волоку одержувало селянське господарство — дим, яке мало худобу і реманент і повинно було відбувати всі повинності й панщину. З цього часу панщина стала головною формою експлуатації селян.
Господарства, що не могли обробляти з якихось причин волоку і відбувати панщину, повинності, наділялися половиною волоки, «загородами» — близько 1/11 волоки. Наділ передавався в спадок, його можна було ділити, але не збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася.
Слідом за великим князем запроваджувати «волочну поміру» і створювати фільварки почали в усе більшій кількості великі й дрібні феодали. Внаслідок реформи тільки на Волині площа селянських земель протягом 60—80-х років ХVІ ст. скоротилася на 50—60%, Такий самий процес відбувався і в інших місцевостях. Наприкінці ХVІ ст. фільварки з’явилися в Закарпатській Україні. Значно повільніше організовувалися в Центральній і Лівобережній Україні й зовсім їх не було на Буковині.
На початку ХVII ст. в Україні тільки 15% селян мали наділ більше півлану. Третина була малоземельною або безземельною.
Реформа зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі, запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не може бути.
Крім того, що реформа скоротила кількість земель у селян, вона завдала удару селянській общині, общинному землеволодінню і взагалі общинним порядкам, тому що відтепер не община протистояла феодалові, а окреме волочне господарство.
Реформа підвищила прибутки феодалів, зміцнила феодальні порядки, посилила позаекономічний примус селян і призвела до покріпачення селян.
Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збіль­шити прибутковість господарств привели до певного прогресу в сільському господарстві.
Панівною системою в землеробстві було трипілля. Ширше стали застосовувати угноєння. Ґрунти обробляли в чорноземних районах дерев’яними плугами з залізною робочою частиною, а на легких піщаних ґрунтах застосовувалося соха. Для розпушування землі використовували борону з залізними зубцями і рало.
Головною сільськогосподарською і експортною культурою було жито, в панських маєтках сіяли пшеницю. Попит на неї зростав, вона була майже вдвоє дорожча за жито. Культивували овес, ячмінь. Але культура землеробства була невисока і врожайність невелика. Кращим було становище в фільварках. У великих маєтках одержували велику кількість збіжжя. Так, в Костянтинівському і Степанському ключах (група маєтків) князя Острозького в 1615 p. було 300000 пудів хліба (пуд — 16 кг). Більшу частину хліба або переробляли на горілку, або відправляли на внутрішні й зовнішні ринки.
У великій кількості в фільварках вирощували худобу на продаж, займалися табунним конярством для продажу коней, з’яви­лось товарне молочарство, виробляли масло, сир, у містах збували молоко, вершки, сметану тощо.
В бджільництві поряд з бортництвом з’являється і вуликове бджільництво. В деяких фільварках зустрічалися пасіки з тисячами вуликів. Бджільництво існувало не тільки в фільварках. Ним займалися і селяни, козаки, міщани. На продаж йшли мед, віск, меди.
Товарного вигляду набрало рибальство. В фільварках розвивалося рибоводство. Шляхта заводила рибні стави і одержувала від продажу риби великі доходи. Так, старокостянтинівські стави князя Острозького в 1615 році дали 2000 злотих доходу.
У зв’язку з прагненням шляхти збільшити прибутковість своїх господарств почали поширюватися агрономічні твори з порадами, як раціонально вести господарство; видаватися спеціальна література, присвячена конярству, рибоводству, мисливству тощо.
Створення фільварків приводило до заміни оброчної системи панщиною. В деяких господарствах робота на панщині тривала від зорі до зорі. Людина, що пропустила один день панщини, мусила сплатити штраф (1—2 гроша — ціна барана), за пропускання трьох днів людину карали батогами і змушували цей час відробити. Розміри панщини весь час зростали. Так, наприклад, селяни церковних маєтків в Україні відробляли панщину з 1 лана в кінці ХV ст. 1 день на тиждень, у першій половині ХVІ ст. — 2 дні, в кінці ХVІ ст. — 6 днів, а на початку ХVII ст. — 24 дні на тиждень, тобто з одного двору 6 днів на тиждень мусило працювати чотири особи.
Проте панщина, незважаючи на її поширення, ще не стала на той час скрізь основною формою експлуатації селян. Характер і розмір селянських повинностей в тому чи іншому районі залежали від різних чинників і передусім від рівня розвитку продуктивних сил і характеру господарської діяльності. В добре розвинутих районах, таких як Галичина, Волинь, переважали панщина, в менш розвинутих, мало залюднених (Поділля і Брацлавщина, Лівобережна Україна) — головною формою експлуатації були данина і чинш.
Зі зростанням фільваркової системи, розповсюдженням панщини селяни почали втрачати право переходу. Ще в 1435 p. галицька шляхта прийняла рішення додержуватися щодо селянського переходу правил, що існували в Польщі: селянин міг пере­ходити в інше господарство тільки в дні Різдва, сплативши викуп.
У 1447 p. великий князь литовський Казімір видав привілей, що розповсюджував кріпосне право на значну частину селянства Литви. Цей привілей забороняв перехід приватновласницьких селян у великокнязівські маєтки. Крім того, феодалу надавалось право судити своїх селян. На початку ХVІ ст., в 1518 p., селяни були позбавлені права скаржитися на феодала навіть до королівського суду. Протягом ХVI ст. (1505 і 1520 рр.) польські сейми видали ряд законів, що суворо заборонили селянам без дозволу феодала покидати свій наділ і узаконили панщину 2 дні на тиждень. Селянин, який переходив з дозволу пана, мусив оплатити викуп і залишити хату в бездоганному стані. Селяни українських земель, що були у складі Польщі, в більшості були покріпачені в першій половині ХVI ст.
Таке ж становище, з деякими відмінами, було і в Литві. Тут також селянам заборонялося скаржитися на своїх панів, феодали одержали право купувати селян без землі. «Артикули» короля Генріха Валуа 1573 р. і нарешті Третій Литовський статут 1588 p. остаточно закріпачили селян. Селянам заборонялося самостійно виступати на суді й свідчити як проти, так і за своїх панів. Феодали одержали право протягом 20 років шукати втікачів. Право переходу було обплутане такими умовами, що практично здійснити його було неможливо. Навіть «похожі» селяни, які вважалися вільними, проживши 10 років в маєтку, повинні були в разі переходу сплатити панові 10 кіп грошей, ця сума дорівнювала половині вартості селянського господарства з землею, а також повернути одержану при поселенні позику.
Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав. Шляхтич мав право не тільки продати і купити селянина, а й засудити його на смерть. Селян заковували в кайдани, вішали, цькували собаками, саджали на палі, четвертували, відрізали їм вуха, носи, спалювали на вогнищах. Усі сучасники підкреслювали повне безправ’я селян у Польщі й Литві. Один із сучасників писав, що пани «мають над ним (селянином) право життя і смерті ... часто велять їх ні за що немилосердно мордувати … і хоч без жодної причини убивають, не несуть за це ніякої кари». В багатьох господарствах становище селянина нічим не відрізнялося від долі раба.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.