лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

Феодали докладали великих зусиль, щоб знищити общину, яка могла їм протистояти. І поступово під натиском феодалів, а також суперечностей всередині общини вона розкладається.
Розвиток товарно-грошових відносин, бажання збільшити прибутки змушували феодалів шукати нові форми господарювання і експлуатації селян. Розуміючи, що з дрібного селянського господарства великих грошей не одержати, феодали починають більше уваги приділяти власному господарству, збільшувати кількість орних земель, садів, сіножатей, бортних угідь й т. ін. за рахунок селянських земель, зменшуючи наділи селян, надаючи їм землі гіршої якості.
Таке власне господарство феодала одержало з ХV ст. назву «фільварк». Фільварки були багатогалузевими господарствами, орієнтованими на виробництво продукції для ринку. Тут, крім землеробства, розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли: гуральництво, рибництво та ін.
Створення фільварків привело до заміни оброчної системи експлуатації панщиною, яка є найсуворішою формою експлуатації селян. Селяни позбавлялися навіть тієї частки господарської самостійності, якою вони користувались за оброчної системи, і мусили власним інвентарем працювати в господарстві феодала під його наглядом або його наглядачів. Селянин мусив удобрювати панське поле добривами з власного двору і засівати власним насінням.
Десь із середини ХV ст. панщина стає помітною, проте широкого розповсюдження вона ще не набрала. Це сталося тільки через 100 років, з 1557 p., після прийняття в Литві «Устави на волоки». В різних місцевостях і в різних господарствах були різні норми відбування панщини на рік. Так, у Львівській землі в середині ХV ст. панщину відбували в розмірі 14 днів на рік, а в Перемишльській і Холмській землі 1 день на тиждень. Досить швидко вона поширювалась у Литві, особливо в Підляшші.
Повільне розповсюдження панщини пояснюється тим, що селянська община чинила їй відчайдушний опір, а феодали в період феодальної роздробленості цей опір не могли придушити.
У ці часи ще не було умов для закріпачення основної маси селянства. Вони мали право переходу від одного феодала до іншого. Але умови переходу були хоча і різними в різних місцевостях, але важкими для селян. Якщо їх узагальнити, то можна зазначити такі: 1) кількість осіб, що переходили; 2) час переходу (можна переходити лише на Різдво); 3) стан двору й орної землі мусив бути добрим.
У разі втечі селянина володілець мав право його розшукувати протягом року.
Треба сказати, що в Галичині ще були селяни-колоністи, в більшості з Німеччини. Їм було дозволено селитися на українських землях і засновувати власні поселення міського типу, а також надано важливі привілеї: користуватися німецьким правом, тут не було общини, платили вони тільки чинш тощо.
Так от, селянин-колоніст міг піти в інше місце в будь-який час, але мусив залишити замість себе такого ж за економічним становищем селянина. Якщо ж селянин користувався землею на пільгових умовах, то він мусив перед переходом відробити стільки років, скільки користувався пільгами. Таким чином, бачимо, що перехід селян почав обмежуватися.
Зростання кріпацтва і національного гноблення зустрічало потужний опір з боку народу України як у вигляді повстань, так й інших форм боротьби. Однією з найпоширеніших форм були втечі, переселення в майже безлюдні східні й південно-східні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля. Особливо широких розмірів набули втечі в другій половині ХV ст. Тікали сам один, родинами, селами і навіть містечками. Тaк почалася народна колонізація малонаселеної Степової України. На нових місцях переселенці називали себе вільними людьми — козаками. В другій половині ХV — першій половині ХVІ ст. на обох берегах Дніпра — на правому (у верхів’ях Південного Бугу, в басейні річок Росі, Тясмина) та лівому (вздовж Трубежа, Сули, Псла і т. д.) з’явилося багато козацьких слобід і хуторів.
Козацька колонізація мала видатне значення в економічному розвитку Степової України. Козаки започаткували тут землеробство (або відродили його), орали цілину, розводили городи, сади. Також вони займались скотарством, промислами — мисливством, рибальством, селітроварінням, ремеслами, торували шляхи, будували мости. Одночасно з сільським господарством, промислами і ремеслом козаки займалися торгівлею — продавали набутки свого господарства: хутро, коней, мед, віск, сало, рибу в центральні райони України.
Монголо-татарська новала на деякий час загальмувала розвиток ремесла, призвела до його занепаду, втрати деяких ремісницьких професій, але протягом ХІV—ХV ст. ремесло дуже швидко відроджувалось і в першу чергу там, де було завдано найменше шкоди — у західних і південно-західних районах України. Великими ремісничими центрами стали Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський. Київ і Київщина більше постраждали під час навали, були і надалі відкриті для нападу кочовиків, тому тут ремесло розвивалося повільніше. Проте і Київ до кінця ХV ст. став великим ремісничим центром. Якщо за доби Київської Русі налічувалося 40—60 ремісницьких спеціальностей, то у кінці ХV ст. їх було 150—200. Розвивалось залізоробне ремесло і обробка металу. Удосконалювалися домниці, в яких плавили метал, при домницях були кузні, де з металу виготовляли різні знаряддя праці й речі широкого вжитку.
Удосконалювалось ливарництво. Ливарники виливали дзвони за складною технологією, мідні й олов’яні плити, предмети церковного вжитку, витончені металеві прикраси. Великих успіхів досягло ювелірне ремесло.
Швидко розвивалися будівництво і архітектура. Це був час, коли у великій кількості будувалися міські укріплення, палаци, церкви. Багато споруд будувалося з каменю, цегли, прикрашалися кольоровим каменем, поливними плитками, орнаментом. Успішно розвивалися й інші види ремесла — обробка льону, бавовни, шкіри, дерева. Розвивалося ремесло і в селах.
Посилилися зв’язки міста і села, тому що багато сільськогосподарських знарядь праці, тканин та інших речей, що були потрібні селянинові, вироблялися міськими ремісниками. Населення міст збільшувалось. Розвиток ремесла, відокремлення його від землеробства, розвиток торгівлі приводили до виникнення міст. Місто стає центром економічного життя. В ХІV—ХV ст. в Україні швидко зростала кількість міст. Відроджувались старі міста, виникали нові. Найбільше їх виникло в південно-західній частині України — в Галичині й почасти на Волині, які менше постраждали від татарської навали і були більш розвинуті.
Ремісники тепер усе більше працюють на ринок, тобто продають свій товар за гроші, посилюється конкуренція як серед міських ремісників, так і між міськими і сільськими ремісниками, що довозили свої вироби в міста. Щоб захистити себе від конкуренції і від утисків державної адміністрації, феодалів, на землях яких вони жили, ремісники починають об’єднуватись у цехи. Цехи ХІV — ХV ст. помітно відрізнялися від ремісничих об’єднань — дружин Київської Русі; вони набули виразних рис середньовічних цехів з їхньою суворою регламентацією, статутами. Перші відомості про цехи в Україні з’явилися в 1386 p. Відомі реєстри 1425 p. цехів різників, пекарів, солодовників (пивоварів), шевців, кравців, кожушаників (кравців, що шили кожухи), лимарів, сідельників, гарбарів у Львові. В Києві були цехи ковалів, кравців, кушнірів, золотарів, шевців, цирульників тощо.
Цехи мали свій статут, суд, своїх святих заступників, свята, прапор, касу взаємодопомоги. Багаті привілейовані цехи будували свої храми. Повноправними членами цеху були майстри, влас­ники майстерень, до складу цеху входили також підмайстри, учні. На чолі цеху стояв старшина-магістр, якого обирали майстри, і який наглядав за виконанням статутів.
Міста розташовувалися на землях феодалів, світських і духовних, і належали їм (80%) і на землях державних (20%). Населення міст знаходилось у залежності від власників цих земель, відбувало на їх користь повинності, іноді й панщину, сплачувало різні збори. І феодали, і державні урядовці намагалися збільшити свої прибутки з міст. На міщан накладалися різні збори за право виробляти і торгувати, вивозити й довозити товари. Досить часто феодали просто грабували заможних ремісників і купців.
Феодальний гніт в Україні доповнювався національним гнобленням. Українське міщанство, українські ремісники, купці тощо обмежувалися в правах у всьому: в торгівлі, у зайнятті ремеслом, участі в цехах, у відправленні релігійного культу тощо. Перевага віддавалася іноземцям: німцям, голландцям, полякам. Їм надавались привілеї, яких не мали українці.
Міщанство боролося за свою свободу, за незалежність від феодалів, і держава, хоча і захищала інтереси феодалів, бажаючи мати постійні доходи від міст, починає за певну винагороду давати окремим містам право на обмежене самоврядування, так звані «хартії» (грамоти) переводить на магдебурзьке право. Магдебурзьким воно називалося тому, що за зразок було взято хартію вольностей німецького міста Магдебурга.
Протягом ХІV—ХV ст. «магдебургії» отримали Львів (1356 р.), Кам’янець-Подільський (1374 р.) Луцьк (1432 р.). Житомир (1444 р.), Київ (1494 р.). За одержану «магдебургію» місто сплачувало зазначену в привілеї суму грошей. Тепер населення міста звільнялося від значної частини натуральних податків і повинно було платити грошові податки з торгівлі й промислів. Місто звільнялось від управління і суду королівських або великокнязівських намісників. Міське управління і суд переходили до магістрату (органу міського самоврядування.) Магістрат складався з «лави» на чолі з війтом (суд у кримінальних справах) і ради (адміністративний орган і суд у цивільних справах; члени ради називалися райцями). Рада засідала під головуванням бурмістрів. Лавники, райці, бурмістри і війт походили із заможного міщанства.
Магдебурзьке право в Україні мало обмежений характер. Міщани не звільнялися зовсім від феодальної залежності й мусили виконувати деякі повинності. Крім цього, війта не обирали, його призначав чи то король, чи великий князь. Міщанство боролося за право обирати органи міської влади. У 1378 р. право обирати війта одержав Львів.
Серед міщан поглиблювалась майнова нерівність, погіршувалось становище підмайстрів, учнів, членів непривілейованих цехів.
Поглиблення розподілу праці, зростання обміну, економічних зв’язків між містами і селами, окремими районами сприяли розвитку внутрішньої торгівлі. Велася вона на невеликих місцевих торгах, які збиралися один-два рази на тиждень. Торгували збіжжям, хутром, медом, рибою, виробами ремесла тощо. На ринках почали виникати майстерні ремісників, постійні крамниці купців, які продавали різноманітний крам і скуповували великі партії місцевих товарів, щоб перепродати в інших містах. Важливе місце займала торгівля сіллю.
З ХІV ст. починає розвиватися ярмаркова торгівля. Ярмарки влаштовувались у великих містах один-два рази на рік і тривали кілька днів, бувало і тижнів. На них з’їжджалися купці з усіх куточків країни і навіть з-за кордону. Це свідчило про те, що почав складатися внутрішній ринок, розвивалася оптова торгівля.
Дозвіл на проведення ярмарків видавався королівською або великокнязівською владою спеціальними грамотами. Такий дозвіл мали Львів, Луцьк, Київ, Перемишль, Галич, Ярославль. Але при пануванні натурального господарства зв’язки між окремими районами країни не були постійними. Як і за часів Київської Русі важливе значення мала зовнішня торгівля.
Зовнішня торгівля після роздріблення Київської Русі й татарської навали на деякий час підупала, але в ХІV—ХV ст. торго­вельні зв’язки України з іншими країнами стають знову тривкими. Товари в Україну і через Україну йшли зі Сходу на Захід, з Півдня на Північ, і навпаки. Україна вивозила худобу, шкіри, хутро, збіжжя, сало, мед, віск, рабів, деревину, ремісничі вироби тощо. Завозила тонкі сукна, полотна, залізо, сталь, зброю, коштовності, скло, папір, вино, шовкові тканини, парчу, саф’ян, прянощі та ін. Україна торгувала з Візантією, прибалтійськими країнами, Німеччиною, країнами Середньої Азії, Кавказом, Молда­вією, пізніше Туреччиною, Чехією, Угорщиною, Італією, Грецією. Міцніли економічні зв’язки України з Росією.
Великими торговельними центрами стали Київ, Львів, Луцьк, Володимир на Волині, Галич, Кам’янець на Поділлі.
Розвиток торгівлі в українських землях стримувався політикою польського та литовського уряду. Польща і Литва вкрилися великою кількістю внутрішніх і прикордонних митниць. За кожен товар треба було платити мито. Брали мито й окремі феодали за проїзд через їхні володіння. Форми сплачування мита були найрізноманітніші: купці сплачували ярмаркове, ринкове, шляхове, мостове, привальне, відвальне, перевізне, гребельне, скатне, прикордонне мито тощо.
Польський уряд утискував українських купців, їм заборонялося займатися торгівлею, особливо в західноукраїнських землях. Дискримінувалися також московські, вірменські та єврейські купці. З іноземців брали велике мито, змушували продавати товари за зниженими цінами та ін. Уряд Польщі намагався монополізувати зовнішню торгівлю.
Все це перешкоджало розвиткові торгівлі, послаблювало еко­номічні зв’язки як усередині України, так і з зовнішнім світом.
Розвиток торгівлі змусив упорядкувати грошову систему. В ХІV ст. у Львові карбувалася власна срібна монета — великі срібні руські півгроші та мідні денарії. Були в обігу польські, литовські, італійські, угорські, генуезько-кримські, чеські, молдавські, татарські монети.
З ХV ст. почали продавати товари в кредит, під великі відсотки, зародилася іпотека, з’явилися перші «банківсько-торгові доми», розквітло лихварство. Торгівля розширювалася і еволюціонувала, набираючи нові форми.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2018 BPK Group.