лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економічна історія

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 

На відміну від європейського плану, ця програма не передбачала надання Японії потужної матеріальної допомоги, але пе­редбачала розробку та реалізацію ряду заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, за які отримала назву «зворотного курсу». З метою реалізації цієї програми були проведені надзвичайно важливі реформи, що забезпечували розвиток підприємницьких структур, необхідних для успішного функціонування ринкового господарства.
Серед найголовніших реформ слід, перш за все, згадати розпуск дзайбацу — компаній, які утримували акції вертикальних концернів (холдингів), за рахунок чого відбувалася демонополізація економіки. Акції пущено у вільний продаж; з-під контролю холдингів, таким чином, вийшло багато фірм, на місці «надмонополій» утворилися нові фірми. Завдяки прийнятому в 1947 р. антимонопольному закону отримали правовий захист свобода торговельних угод та доступ до джерел фінансування.
Дуже важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки мала аграрна реформа (1947—1950 рр.), яка передбачала викуп поміщицьких земель державою і наступний перепродаж їх селянам. В умовах гіперінфляції земельні ділянки (не більше 1 га) дісталися селянам майже задарма; типовим стало приватне селянське господарство на власній землі, що в свою чергу сприяло розширенню місткості внутрішнього ринку, звільнювало значні трудові ресурси.
За рекомендацією керуючого Детройтським банком Дж. Доджа в 1950 р. було здійснено радикальну бюджетну реформу, відпо­відно до якої було запроваджено принципи суворого збалансування статей бюджету та його бездефіцитності, що дозволило зупинити інфляцію та зняти контроль над цінами.
Перетворення передбачали структурну перебудову економіки. Оскільки Японія не мала власного сировинного потенціалу, але мала значний трудовий, тут створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також забезпечено поєднання механізмів ринкового господарства з державною підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів, які мінялися з розвитком структурної перебудови. Так, якщо в 50-ті роки пріоритет надавався базовим галузям (металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування), то на початку 60-х — автомобільній промисловості, нафтопереробці та нафтохімії, а наприкінці 60-х — електроніці. Структурна перебудова проходить надзвичайно високими темпами: в 1955—1970 рр. середньорічний приріст ВНП перевищував 11%, норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою серед розвинутих країн світу.
Прийнята ще в 1946 р. Конституція Японії передбачала заборону мати країні власну армію, що, практично, позбавляло Японію воєнних видатків у бюджеті, а це надзвичайно позитивно вплинуло на її економіку.
Дуже важливим фактором «японського дива» є запровадження в країні сучасних методів управління та організації праці. Серед них варто згадати колективні форми стимулювання та відповідальності, систему довготривалого та довічного найму, просування по службі «за старшинством» та ін.
Отже, за 30 повоєнних років Японія із зруйнованої, з жорстко мілітаризованою економікою країни перетворилася на велику індустріальну державу. Вона займає одне з перших місць у світі за розвитком продуктивних сил, науково-технічному потенціалу, нагромадженому матеріальному багатству та рівню життя населення. Вже в 70-ті роки вона виходить на друге місце в світі. Після подолання енергетичної кризи країна перейшла до помірних темпів зростання 4—5% на рік.
З Другої світової війни, як і з Першої, Німеччина виходить переможеною. Її втрати у цій війні значно перевищують втрати у попередній. Економіка знаходиться в жахливому стані. Зруйновані міста та села, залізничні та автошляхи, порти. Відповідно до міжнародних угод Німеччина поділена на чотири зони окупації. В країні водночас функціонували декілька економічних порядків — окупаційних владних структур та місцевого самоврядування. Надзвичайно велику роль відігравав «чорний ринок». Масове безробіття, знецінення гро­шей, нестача продовольства, яка пом’якшувалася лише завдяки допомозі США, практичний перехід до натуральних відносин, що охоплював усі сфери суспільного життя, визначав і надзвичайно низький рівень ділової активності та високий рівень спекуляцій.
Оздоровлення економіки Німеччини вимагало рішучих заходів. Активні пошуки концепції економічного відродження привели до формування та впровадження ідеї соціального ринкового господарства, автором якої був міністр економіки Баварії професор Людвіг Ерхард. Відповідно до розробленої ним програми вирішальна роль відводилася ринку — регулятору всієї економіки, здатному забезпечити найнижчі ціни при максимальній господарській продуктивності, що в свою чергу повинно було надати можливість провадити ефективну соціальну політику.
Першим кроком у реалізації програми була грошова реформа, яка стала важливою передумовою загальної реформи економічного механізму. Вранці 21 червня 1948 р. рейхсмарка була проголошена недійсною. Кожний німець отримував 40 нових дойчмарок, потім до них додавалися ще 20; гроші на банківських рахунках та готівку частково (половина від усієї суми) можна було обміняти у співвідношенні 1:10. Пізніше другу половину обмінювали 1:20. Підприємства, отримавши готівку для виплати пер­шої зарплати, для наступних виплат повинні були заробити гроші за рахунок реалізації своєї продукції. Були ліквідовані зобов’я­зання банків та установ колишнього рейху. В кінцевому підсумку розміри грошової маси (готівки та банківських депозитів) було скорочено більше ніж у 14 разів.
Через 3 дні після грошової реформи була проведена реформа цін, які були відпущені на свободу. Розрегулювання цін та заробітної плати відбувалося поступово, але швидкими темпами. Успіх реформи був очевидним: зникає «чорний ринок», магазини наповнилися товарами, зростання цін призупинилося приблизно через півроку. До початку 1950 р. було перевершено довоєнний рівень виробництва.
Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений поєднанням сприятливих факторів, з яких найважливішими були наявність матеріальної бази, що збереглася від попереднього періоду (на території ФРН, утвореної в жовтні 1949 р., було зосеред­жено німецьку металургійну та сталеливарну промисловість, а також хімічну, машинобудівну та ін.; за таких умов повоєнний розквіт країни відбувається досить швидко); порівняно дешева робоча сила; тривало відкладений та незадоволений попит населення, який активно впливає на виробництво. Стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху. Поставити ж «на рейки» зруйновану економіку лише з допомогою цих заходів було неможливо. Сам Ерхард з цього приводу казав, що «вирішальний щасливий поворот був результатом комбінації двох ком­понентів — валютної реформи та політики ринкової економіки»*.
Істотну роль в успіху перетворень та виходу з кризи відіграла зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршала, а також постачання палива, продовольства, насіння, добрив по інших каналах). У німецьку економіку передавалися американський транспорт та інша власність американської армії. З коштів Фонду європейської програми відбудови надавалися на пільгових умовах кредити. Досить важливим фактором було й те, що держава різко обмежила видатки на оборону та підтримку безпеки.
Надзвичайно важливим було й те, що уряд міцно тримав у руках важелі управління, своєчасно корегуючи економічний курс. Держава підтримувала галузі, які відчували труднощі, особливо вугільну промисловість, металургію, електроенергетику; інвесторам та підприємцям надавалися податкові пільги. Але основою «добробуту для всіх» став дрібний та середній бізнес, підприємництво у виробничій сфері.
Реформа, проведена урядом Ерхарда, створила передумови для економічного відродження Німеччини. Вже до початку 60-х років вона повернулася в десятку найбільш економічно розвинутих держав світу. Ще 1953 р. був названий «роком споживача». Зростання продуктивності праці та заробітної плати супроводжувалося не зростанням, а стабілізацією роздрібних цін, навіть їх зниженням; акцент народногосподарської енергії переміщується в бік виробництва товарів широкого споживання. В 1954 р. вдвічі було перевищено рівень виробництва 1936 р. ФРН стає провідною країною Західної Європи, випереджаючи в своєму розвитку своїх колишніх переможців. Країна стоїть у витоків європейської інтеграції, ставши ініціатором створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). До початку 60-х років на її частку припадало більше 60% видобутку вугілля, близько половини виробництва сталі, майже 40% експорту та 35% імпорту ЄЕС.
Що ж до Франції, то вона у післявоєнні роки стає батьківщи­ною капіталістичного планування та програмування. Вже в 1946 р. тут створюється Генеральний комісаріат з планування. А до початку 60-х років виконуються три плани, які хоча й носять індикативний (необов’язковий) характер, але спрямовані на модернізацію національного сектора економіки та відбудову госпо­дарства (1947—1953 рр.), зміцнення конкурентоспроможності приватних фірм (1954—1957) та перехід від протекціонізму до «відкритої економіки» (1958—1961 рр.).
Французьке планування ґрунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних інвестиціях з метою прискорення виконання планів. Створений спеціальний фонд (Фонд соціально-економічного розвитку) доз­воляє здійснювати інвестування в державний та приватний сектори економіки. Податкові заохочення сприяють активізації діяльності, яка сприяє виконанню планів. Так, фірми, які допомагають реалізовувати заплановану програму регіонального розвитку, частково або повністю звільняються від податків.
Великобританія вийшла переможницею з Другої світової війни, але втрати її були надзвичайно великими. Економіка
потребувала надзвичайних заходів для виведення її з кризово-
го стану.
У липні 1945 р. після перемоги на виборах до влади приходить лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі, який розпочав реформи, спрямовані на перехід до «демократичного соціалізму». Так, з метою підтримки повної зайнятості провадиться часткова націоналізація базових галузей — енергетики, транспорту, кам’яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури. До кінця 40-х років більше 20% британської промисловості були під безпосереднім контролем держави. В руках держави опинилися Англійський банк, авіаційні компанії, аеропорти та автомобільні шляхи. Власникам націоналізованих підприємств сплачувалася компенсація (загальна сума — 2,5 млрд фунтів стерлінгів).
Націоналізація повинна була надати англійському урядові потужний інструмент економічної політики. Але лейбористський уряд діяв за принципами короткотермінової кейнсіанської політики та регулювання зайнятості, загальна довготермінова політика не склалася навіть стосовно до націоналізованих галузей через відсутність координації дій на рівні інститутів управління. Підприємства окремої галузі хоч і знаходилися під контролем спеціального органу (ради), не підтримували тісних взаємозв’язків із відповідним міністерством, дирекція кожного підприємства була автономною та вільною в своїх діях.
Досить важливими були заходи уряду лейбористів щодо підтримки фунта стерлінгів. На початку 1947 р. було проголошено політику економії, під якою передбачалося заморожування заробітної плати та доходів, та обмеження споживання шляхом збереження запровадженої в роки війни карткової системи. Крім того, запроваджені в роки війни високі прямі податки, які досить істотно скоротили різницю в доходах різних верств населення, продовжували діяти й у повоєнний час. Податки та жорстке нормування втримали ціни, але оскільки карткова система зберігалася до 1954 р., рівень життя англійців залишався низьким.
До того ж політика уряду, спрямована на досягнення рівноваги платіжного балансу, виявилася недостатньо ефективною. Вста­новлення безпосереднього контролю над імпортом та обмеження експорту позитивно вплинули на платіжний баланс, але не змогли повністю забезпечити його рівновагу. Уразливість платіжного балансу Великобританії серйозно заважала економічному розвитку країни в повоєнний час. Економічні труднощі загострилися з початком розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна втратила традиційні джерела сировини та ринки збуту.


* Эрхард Л. Полвека размышлений: Речи и статьи. — М., 1993. — С. 167.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.