лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економіка аграрних підприємств

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Подпись: Частина 4 


ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
ТА ЕКОНОМІЧНІ ВАЖЕЛІ
ЇЇ ФОРМУВАННЯ І ПІДВИЩЕННЯ

Тема 16. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ
АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
І ОЦІНКА ЇХ РИНКОВОЇ ПОЗИЦІЇ
16.1. Суть ефективності як економічної категорії
Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одер­жувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 16.1).

Рис. 16.1. Формування ефективності виробництва
Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важ­ливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефек­тивності: технологічну, економічну і соціальну.
Технологічна ефективність—це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зер­ні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств бере-
ться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом — посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).
У тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької продукції. Наприклад, у скотарстві такими технологічними показниками є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада, середньодобовий приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі, а показ­никами якості — вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин (вища, середня, нижчесередня, худа); в свинарстві — середньодобовий приріст живої маси свиней , вихід ділового приплоду на свиноматку, виробництво живої маси свиней за рік у розрахунку на одну свиноматку. За результат діяльності підприємств тут береться вироблена продукція тваринництва, а за ресурс, з яким зіставляється цей результат, — поголів’я тварин.
Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, виробники в корот­костроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку й особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва — землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.
Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі; 3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов’язані і взаємо доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу (див. підрозділ 14.6), показники собівартості продукції і продуктивності праці (див. теми 6, 9), фондовіддачі виробничих фондів.
Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-госпо­дарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.
Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду (див. підрозділ 16.2).
Соціальна ефективність — поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зай­нятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність мож­на судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.
16.2. Рентабельність виробництва
і методика визначення її показників

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.
Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.
Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточ­них витрат, ступінь їх окупності. Якщо, скажімо, рівень рентабельності становить 85 %, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожний карбованець цих витрат по 0,85 грн прибутку. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості як процентне відношення суми збитку до собівартості цієї продукції.
Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних вироб­ничих фондів і оборотних фондів.
Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.
З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.
Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.
Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.
По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де Пк — прибуток, одержаний від реалізації певної культури;
S — площа посіву культури; Кт — коефіцієнт товарності.
Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі. Якщо, скажімо, з 1 га цукрових буряків за 100 % рівня його товарності одержано 2100 грн прибутку, а з 1 га посіву зернових за 50 % рівня товарності, але без його врахування — лише 1050 грн, це не означає, що ефективність вироб­ництва першої культури за цим показником вдвічі вища за дру-
гу. Якби половина зерна не була залишена на внутрішньогоспо­дарські потреби, а реалізувалась, то з 1 га посіву зернових підприємство одержало б стільки ж прибутку, як з такої ж площі посіву цукрових буряків.
По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.
При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибут­ку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.
З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:
, тобто
В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рен­табельності продажу становить 50 %, то це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 % і при цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.
Допускаємо, що валовий прибуток за головною галуззю підприємства становить 400 тис. грн, обсяг реалізації продукції — 900 тис. і її виробнича собівартість — 500 тис. грн. Звідси рентабельність продажу складатиме 44,44 % (400 : 900) · 100. Якщо ціна на продукцію знизиться на зазначений відсоток, обсяг продажу становитиме тільки 500 тис. грн (900 · (100 – 44,44) : 100, тоб­то знизиться до суми, достатньої лише для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю. Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об’єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.
16.3. Методика аналізу рентабельності виробництва
Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рен­табельності.
Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів — ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни  можна скористатися формулою:

де Ц1 і Ц0 — ціна реалізації 1 ц продукції відповідно у звітному і базовому роках; С1 — собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності  можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник  або ж з виразу:

де Р0 — рівень рентабельності у базовому періоді; С0 — собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.
При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.
1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.
2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).
3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процент­них пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.
4. За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).
Для того щоб переконатися у викладеному, наведемо такий приклад . Припустімо, ціна за 1 ц продукції становить 60 грн, а собівартість 1 ц — 57 грн. Рівень рентабельності за цих умов складає 5,263 % (60 – 57) : 57) · 100. При зростанні ціни на 1 % рівень рентабельності дорівнюватиме (60 · 1,01) : 57 = 6,316, а приріст цього показника — 1,05 процентних пункта (6,316 – 5,263). При зростанні ціни на 2% рівень рентабельності підвищиться до 7,368 % (60 · 1,02) : 57) · 100, а приріст даного показника не зміниться і становитиме також 1,05 п.п. (7,368 – 6,316) і т. д. Тобто в даному випадку проявляється друга закономірність.
Тепер припустімо, що рівень рентабельності зріс завдяки зниженню собівартості продукції до 10,09 % (60 – 54,5) : 54,5 · 100. Тоді при зростанні ціни на 1 % він підвищиться до 11,19 %
[(60,6 – 54,5) : 54,5] · 100, тобто цей показник зросте на 1,1 процентних пункта (11,19 – 10,09). За рівня рентабельності 50 % [(60 – 40) : 40] · 100 зростання ціни на 1 % уже зумовлює приріст цього показника на 1,5 п.п., за рівня рентабельності 100% — відповідно 2 п.п. , 200% — 3 п.п., 300% — 4 п.п. і т.д. Як бачимо, тут реалізується третя закономірність залежності показника рівня рентабельності від собівартості продукції та її ціни. В межах будь-якого досягнутого рівня рентабельності обов’язково витримується друга закономірність. Скажімо, за рентабельності 50 % зростання ціни на 1% зумовлює приріст цього показника, як ми уже зазначали, на 1,5% [(60 · 1,01 – 40) : 40 ] · 100 = 51,5;
51,5 – 50 = 1,5 п.п. За підвищення ціни на 2 % рівень рентабельності зростає до 53 % [(60 · 1,02 – 40) : 40 ] · 100, а приріст цього показ­ника знову ж таки становить 1,5 п.п. (53 – 51,5).
Тепер проаналізуємо ситуацію, коли рівень рентабельності зростає завдяки послідовному зниженню собівартості і за стабільної ціни. Припустімо, що собівартість продукції знизилася на 1 %. Тоді рівень рентабельності збільшиться до 6,326 %
[(60 – 56,43) : 56,43] · 100, а приріст цього показника становитиме 6,326 – 5,263 = 1,063 п.п. За зниження собівартості на 2 % рівень рентабельності складатиме 7,411 %, а приріст даного показника — 1,085 п.п. За зниження собівартості на 3 % приріст рівня рентабельності уже становить 1,108 п.п., на 4 % — 1,130 п.п., 5 % — 1,154, 6 % — 1,179 і т. д. і за зниження собівартості на 10 % — 1,285 п.п. В даному випадку повністю підтверджується четверта закономірність, причому з підвищенням початкового рівня рентабельності, взятого для аналізу, кожний процент зниження собівартості забезпечує все більший приріст рентабельності порівняно з таким приростом за нижчого рівня цього показника. На­приклад, за 50 % рівня рентабельності зниження собівартості на 1 % забезпечує приріст рівня рентабельності на 1,515 п.п., на 2 % — 1,546 п.п., 3 % — 1,578, 4 % — 1,611, на 10 % — 1,832 п.п. В загальному підсумку зниження собівартості на 10% забезпечило в даному випадку зростання рівня рентабельності на 16,67 п.п., тоді як за такого ж початкового рівня рентабельності (50 %) зростання ціни на 10 % зумовлює підвищення цього показника на 15 п.п.
Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рів­ня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки
це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності в зв’язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий.
Ми уже зазначали, що для підприємства дуже важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення. У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини. Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості центнера реалізованої продукції, серед­ню ціну реалізації центнера продукції.
Кількісний вплив кожного з названих факторів на зміну прибутку можна визначити, розклавши його загальний індекс на три взаємозв’язаних часткових індекси:

де g1 і g0 — обсяг реалізації продукції відповідно у звітний і базовий роки; Ц1 і Ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції у звітний і базовий роки; С1 і С0 — собівартість 1 ц продукції у виділених роках.
Перший індекс правової частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни собівартості продукції. Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку у звітний рік визначається відніманням знаменників індексів від їх чисельників. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало підприємство, і навпаки. Слід пам’ятати, що співвідношення і спрямованість дії розглянутих факторів можуть бути в кожному конкретному випадку різними. Тому потрібно з’ясувати причини, які зумовили зміни в обсязі реалізації, а також у рівнях ціни та собівартості центнера продукції, і прийняти обґрунтоване рішення з підвищення прибутковості виробництва.
Водночас, застосовуючи індексний прийом дослідження, кож­не підприємство може проаналізувати зміну маси прибутку в розрахунку на центнер продукції. На цей показник впливають такі два укрупнених фактори, як середньореалізаційна ціна і собівартість центнера продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна визначити за формулою:

де М1 і М0 — маса прибутку в розрахунку на 1 ц продукції відповідно у звітний і базовий роки.
Перший частковий індекс дає змогу визначити вплив ціни на масу прибутку в розрахунку на центнер продукції, а другий — вплив собівартості. Підприємства заінтересовані в тому, щоб цей показник зростав за рахунок обох факторів. Хоч можливості використання першого фактора більш обмежені, ніж другого, все ж підприємства в умовах ринкової економіки повинні постійно створювати передумови для економії витрат, збільшення обсягу продажу за максимально можливими цінами.
З теми 14 нам уже відомо, що одним з узагальнюючих показників економічної ефективності виробництва є показник норми прибутку на авансований капітал (рентабельність активів). Рівень його безпосередньо залежить від рентабельності продажу і числа оборотів авансованого капіталу (Чак), що визначається за формулою:

де ЧП — чистий продаж продукції; АК — авансований капітал підприємства (активи).
Звідси:

де ОП — операційний прибуток.
Скоротивши в правій частині рівності ЧП, досягаємо її тотож­ності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досяг­ти досить високого рівня загальної рентабельності можна навіть при низькому рівні рентабельності продажу за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства.
Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зменшення числа оборотів капіталу). Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень загальної рентабельності може бути досягнутий за різного співвідношення двох розглянутих факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.
В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формуються інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках. Уперше це економічне явище чітко проявилося в аграрних підприємствах в 1992 і 1993 рр. Так, у 1993 р. в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської області було одержано 4896 млн крб прибутку. Рівень рентабельності підприємства становив 153 %, а таких головних галузей, як виробництво зерна — 964 %, цукрових буряків — 178 %. Водночас на рахунках у банку підприємство мало лише 424 млн крб грошових коштів при кредиторській заборгованості 2997 млн крб.
Таке парадоксальне, на перший погляд, явище виникає тому, що спожиті оборотні фонди включалися до собівартості продукції не проіндексованими відповідно до темпів інфляції, а за фактичними, значно нижчими цінами придбання в минулий період порівняно із значно вищими цінами на ці ж ресурси, які потріб­но відшкодовувати для здійснення чергового циклу відтво-
рення. Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується, і як результат, — зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, інфляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів. Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих фондів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції.
Механізм утворення і використання інфляційного прибутку покажемо на такому прикладі. В 1992 р. собівартість 1 ц цукрових буряків становила 47 крб, середня ціна реалізації — 206 крб. Звідси маса прибутку на 1 ц — 159 крб (206 – 47), а рівень рентабельності — 338,3 % [(159 : 47) · 100]. Для того щоб відтворити виробництво цукрового буряка в наступний рік в умовах стабільної економіки і цін, підприємству потрібно було б відшкодувати з грошової виручки 47 крб на спожиті оборотні фонди, заробітну плату, амортизацію і виробничі послуги, а решта виручки являла б собою реальний прибуток у сумі 159 крб. Але насправді через дію інфляції ціни на ресурси і заробітна плата зростають. Допускаємо, що таке зростання відбулося, скажімо, в 4 рази. Підприємству тепер потрібно відшкодувати не 47, а 188 крб (47 · 4). Згідно з теорією відтворення, фактичний фонд відшкодування в нашому прикладі становить лише 47 крб. Отже, решту вартості оборотних фондів, виробничих послуг, а також підвищену заробітну плату в сумі 131 крб (188 – 47) підприємство може відшкодувати лише за рахунок прибутку. Таким чином, фактичний реальний прибуток підприємства дорівнює лише 28 крб (159 – 131), а інфляційний прибуток — 131 крб.
Не важко помітити, що за умови зростання заробітної плати і цін на ресурси та виробничі послуги не в 4, а в 5 разів підприємству потрібно було б відшкодовувати 188 крб [(47 · 5) – 47]. Як бачимо, в цьому разі воно вимушене було б повністю використати прибуток на просте відтворення, залучивши, крім того, інші джерела фінансування на суму 29 крб (188 – 159). У даному випадку одержаний підприємством прибуток був би повністю інфляційним. Запобігти утворенню інфляційного прибут­ку та інфляційної собівартості можна шляхом здійснення своє­часної індексації предметів праці, незавершеного виробництва й основних засобів.
16.4. Графічний та математичний способи
визначення точки беззбитковості виробництва

Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому, виходячи з передбачуваних витрат і кон’юнктури ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджери підприємства повинні знати, за якого обсягу реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Керівникам підприємства також важливо знати, наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, та як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період.
Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтуються на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв’язку з обсягом виробництва. В темі 6 ми вже з’ясували, що за цією ознакою всі витрати поділяються на постійні і змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами: 1) графічним, побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу); 2) за допомогою формули норми беззбитковості.
Графічний спосіб аналізу беззбитковості виробництва розглянемо на прикладі цукрових буряків, рівень товарності яких дорів­нює, як правило, 100 %. Допускаємо, що врожайність коренів становить 300 ц/га, постійні витрати в розрахунку на 1 га посіву — 900 грн, змінні — 1800 грн, або в розрахунку на 1 ц основної продукції 6 грн (1800 : 300). Ціна реалізації — 16 грн за 1 ц. На підставі цих даних будується графік критичної точки врожайності — беззбитковості (рис.16. 2).
Для того щоб одержати достовірні результати про беззбитковість виробництва, важливо правильно побудувати на графіку шкалу грошової виручки і витрат на осі ординат. Для цього спочатку по осі абсцис через рівні інтервали відкладається врожайність (в нашому прикладі — 300 ц/га) і потім довільно, з точки зору зручності добудови всього графіка, наноситься чотирикутник (у нашому прикладі ОМСЛ). Потім проводиться лінія грошової виручки ОС. Тепер є можливість відкласти шкалу грошової виручки і витрат. Для цього з кожного інтервалу врожайності проводиться перпендикуляр на лінію ОС і з одержаної точки Е проводиться лінія на вісь ігреків, паралельна лінії іксів. На графіку описаний механізм показано на прикладі врожайності 50 ц. За ціни 16 грн за 1 ц грошова виручка становитиме 800 грн. Ця сума і відкладається на ординаті. Аналогічно відкладаються суми виручки за інших рівнів урожайності.

Рис. 16.2. Визначення критичної точки врожайності,
за якої досягається беззбитковість виробництва:
ОС — лінія грошової виручки від реалізації продукції; АВ — лінія постійних витрат; АБ — лінія сукупних витрат (постійних і змінних); КК1 — перпендикуляр, що вказує на критичну точку врожайності;           лінії, що описують параметри виробництва за врожайності 350 ц/га; –•–•–• те саме за врожайності 250 ц/га
Після побудови шкали відкладається лінія постійних витрат АВ паралельно лінії абсцис (у нашому прикладі висота лінії від нульового рівня становить 900 грн). Тепер є можливість нанести лінію сукупних витрат (постійні + змінні). Їх сума в нашому прикладі — 2700 грн. Знаходимо на шкалі названу суму і з цієї точки уявно проводимо лінію, паралельну лінії іксів, на сторону СЛ чотирикутника ОМСЛ. Знайдену точку Б з’єд­нуємо з точкою А, тобто з ординатою постійних витрат і таким чином одержуємо лінію сукупних витрат АБ. З точки перетину ліній АБ і ОС проводиться перпендикуляр КК1 на лінію абсцис, що вказує на критичний рівень урожайності, за якого досягається беззбитковість виробництва. В нашому прикладі цей рівень становить 90 ц/га.
За допомогою побудованого графіка є можливість аналізувати параметри галузі (грошову виручку, прибуток, суму змінних і сукупних витрат) за різних рівнів урожайності. Наприклад, за урожайності 350 ц/га, як видно з графіка, грошова виручка становитиме 5600 грн, змінні витрати — 2100, сукупні — 3000, прибуток — 2600 грн (5600 – 3000). Водночас за зниження врожайності, скажімо, до 250 ц/га грошова виручка дорівнюватиме 4000 грн, змінні витрати — 1500, а сукупні (за тих же постійних витрат, оскільки вони не змінюються від зміни врожайності) — 2400 грн. Прибуток при цьому зменшиться до 1600 грн/га (4000 – 2400).
За умови, що змінюється величина постійних витрат у розрахунку на гектар посіву або ж сума змінних витрат на центнер продукції, слід будувати нові графіки стосовно змінених парамет­рів розвитку галузі й за їх допомогою аналізувати беззбитковість виробництва. Зазначимо, що аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі. В даному випадку оперують загальними постійними і змінними вит­ратами на виробництво цієї продукції.
Знаходження точки беззбитковості можна здійснити на основі універсального рішення:
ГВ – ЗВ = ПВ + НП,
де ГВ — грошова виручка від реалізації продукції; ЗВ — змінні витрати; ПВ — постійні витрати; НП — нульовий прибуток.
Грошову виручку і загальну суму змінних витрат можна визначити за такими формулами:
ГВ = Ц · G;
ЗВ = ЗВ0 · G,
де Ц — ціна реалізації одиниці продукції; G — критичний обсяг реалізації продукції, за якого забезпечується беззбитковість виробництва; ЗВ0 — змінні витрати на одиницю продукції.
Скориставшись цими формулами, наведене універсальне рівняння можна записати так:
Ц · G – ЗВ0 · G = ПВ + НП.
Оскільки НП дорівнює нулю, то дане рівняння після необхідного перетворення матиме вигляд:
G (Ц – ЗВ0) = ПВ, а G =.
Відомо, що різниця між ціною і змінними витратами на одиницю продукції дає маржинальний дохід (Ц – ЗВ0 = МR). Звідси формула знаходження критичного обсягу продажу продукції набуває вигляду G = ПВ : МR.
Для визначення критичного обсягу реалізації у вартісному виразі (КрО) використовується формула КрО = ПВ : КМR, де КМR — коефіцієнт маржинального доходу (КМR = МR : Ц).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.