лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економіка аграрних підприємств

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

В активах балансу вартісна оцінка основних засобів як голов­ного структурного елемента необоротних активів здійснюється, як нам уже відомо, за первісною (переоціненою) вартістю і залишко­вою вартістю, і саме за останньою вони включаються в підсумок балансу. Важливо, що підприємства можуть здійснювати переоцін­ку основних засобів, інших необоротних активів, що дає змогу зні­велювати вплив інфляції, а за необхідності — і дефляційних проце­сів. Разом це забезпечує об’єктивність вартісної оцінки необоротних активів, і насамперед, основних засобів і нематеріальних ресурсів.
З відображенням в активах аграрних підприємств землі виник­не проблема її вартісної оцінки з метою такого відображення. Адже дані про грошову оцінку землі, що здійснена за єдиною офіційною методикою, хоч і є важливими, але вони навряд чи можуть бути використані для відображення в балансі, оскільки така оцінка може істотно відхилятися від реальної, що формується на ринку землі. Отже, в умовах, коли такий ринок розвинутий земельні ресурси можуть у балансі відображатися за реальними ринковими цінами. В іншому разі можна скористатися досвідом вартісної оцінки землі для цілей відображення в балансі, що використовується в інших країнах. Наприклад, у США при вартісній оцінці ресурсів з важко передбачуваним нестабільним розміром щорічних доходів у майбутньому періоді, до складу яких відносять і землю, застосовують специфічний метод оцінки — капіталізацію доходів. Згідно з цим методом грошова оцінка зем­лі (ГЗ) визначається так:

де  — чистий прибуток з 1 га земельної площі, який залишається підприємству після покриття всіх витрат; Пп — процентна ставка за довгостроковий кредит, коефіцієнт.
Оскільки нерідко важко передбачити масу чистого прибутку з одиниці земельної площі, а також процентну ставку, то часто цей вид оцінки використовують у поєднанні з методом порівняльної оцінки ринкових продаж.
Методологія вартісної оцінки оборотних активів вітчизняних підприємств, у тому числі й аграрних, істотно наближена до норм міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, згідно з П(С) БО 9, оцінка запасів на дату складання балансу здійснюється за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Первісна вартість запасів формується за різною методологією залежно від способу їх набуття підприємством. Так, у первісну вартість куплених запасів включають вартість їх придбання (згідно з договором з постачальником) за вирахуванням непрямих податків, що виникли у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству, транспортно-заготівельні витрати, а також витрати, пов’язані з доведенням придбаних запасів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Аграрні підприємства багато видів запасів виробляють власними силами (корми, насіння, тварини на відгодівлі і молодняк тварин тощо). Первісною вартістю таких запасів є їх собівартість. Якщо запаси вносяться до статутного фонду підприємства, то їх первісною вартістю визнається справедлива вартість, погоджена засновниками (учасниками) такого підприємства. За справедливою вартістю оцінюються і запаси, безплатно передані суб’єкту господарювання.
Підприємства можуть придбавати необхідні їм види запасів внаслідок обміну на подібні або неподібні запаси. Якщо обмін відбувся на подібні запаси, то первісною вартістю придбаних запасів буде балансова вартість переданих запасів, але за умови, що вона не перевищує їх справедливої вартості. В іншому разі первіс­ною вартістю одержаних в обмін запасів буде їх справедлива вар­тість. За обміну на неподібні запаси первісною вартістю таких запасів визнається їх справедлива вартість.
Метод чистої вартості реалізації застосовується тоді, коли на дату балансу ціна запасів знизилася (або вони зіпсувалися, застаріли чи за якихось інших причин втратили первісно очікувану економічну вигоду).
Чиста вартість реалізації відповідного виду запасів визначається з виразу:
Чвр = Кзj · ЦОj – ВОj,
де Кзj — обсяг j-го виду запасу; ЦОj — очікувана ціна реалізації за одиницю j-го запасу; ВОj — очікувані витрати на завершення виробництва і збут j-го виду запасу.
Сума перевищення первісної вартості запасів над їх чистою вартістю реалізації, а також вартість повністю зіпсованих запасів або втрачених за інших причин (крім випадків, коли встановлені винні особи) відноситься на витрати звітного року.
Слід зазначити, що для аграрних підприємств існують певні складнощі щодо практичного застосування викладеної методики вартісної оцінки запасів на дату балансу. Це зумовлено тим, що по окремих видах запасів, наприклад по кормах (силосу, сінажу, зеленій масі тощо), підстилці, посадковому матеріалу часто відсутня інформація про ціни на них. З іншого боку, при застосуванні методу оцінки за первісною вартістю запасів виникає проблема незіставності. Адже первісною вартістю запасів власного виробництва є, як нам уже відомо, їх виробнича собівартість. Оскільки її рівень по різних підприємствах, як правило, не однаковий, то виникає невідповідність між вартістю і натуральною величиною цих запасів, а отже, втрачається реальна уява про їх істинну цінність.
Згадане застереження стосується готової продукції власного виробництва та незавершеного виробництва. Скажімо, виробничо спожиті предмети праці власного виробництва, залишений мед у вуликах тощо відображаються у незавершеному виробництві за собівартістю їх виробництва, що також породжує незіставність, а головне — недостатню об’єктивність оцінки величини авансованого і власного капіталу підприємств .
Істотні позитивні зміни відбулися у вартісній оцінці поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари і послуги. Якщо раніше до введення нових бухгалтерських стандартів вона оцінювалася за її фактичною величиною, то тепер, згідно з П (С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», до підсумку балансу ця заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю.
Визначається чиста реалізаційна вартість як різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги і резервом сумнівних боргів. Величина останнього розраховується виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості, за якої здійснюються її групування за строками непогашення з наступним встановленням коефіцієнтів сумнівності для кожної групи такої заборгованості. Ці коефіцієнти зростають із збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Для кількісного визначення резерву сумнівних боргів (Рсб) можна скористатися формулою:

де ПЗі — поточна дебіторська заборгованість і-ої групи;
Ксу і — коефіцієнт сумнівності і-ої групи дебіторської заборгованості.
За умови виникнення безнадійної дебіторської заборгованості за товари, продукцію, послуги, щодо якої минув строк позовної давності або існує впевненість про її неповернення боржником, то така заборгованість виключається з активів підприємства й одночасно зменшується на її суму резерв сумнівних боргів. Іншу безнадійну дебіторську заборгованість після списання з балансу відносять до складу інших операційних витрат.
Більш досконалою стала і вартісна оцінка фінансових інвестицій. Якщо вони раніше оцінювалися за фактичною собівартістю, то тепер, згідно з П(С) БО 12 «Фінансові інвестиції», при їх оцінці враховується зниження ринкової вартості внаслідок змен­шен­ня корисності.
Практична реалізація викладених методологічних та методичних підходів до оцінки окремих елементів авансованого капіталу дає змогу значно підвищити аналітичність балансу і сприяє об’єктивній оцінці майнового та фінансово-економіч­ного стану підприємств.
14.5. Власний капітал аграрних підприємств
та їх платоспроможність

Власний капітал — це одна з основних категорій, що характеризує економічний стан підприємства.
Під власним капіталом розуміють частину авансованого капіталу, що сформована за рахунок різних джерел, є власністю підприємства і кількісно визначається як різниця між його активами і зобов’язаннями (позичковим капіталом).Чим більша вартість власного капіталу, тим за інших однакових умов міцніший фінансовий стан підприємства, тим більше воно має підстав зважитися на діловий ризик, розраховувати при цьому на одержання кредитів. Без знання величини власного капіталу підприємства жоден кредитор не прийме рішення про надання йому позики навіть у невеликому розмірі.
Власний капітал, відповідно до П(С) БО 1 «Баланс», відображається в першому розділі пасиву балансу річних фінансових звітів підприємств усіх форм власності і господарювання. Водночас тут наводяться наступні складові цього капіталу:

  • статутний капітал—зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства;
  • пайовий капітал — сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами . Ця складова власного капіталу характерна для виробничих сільськогосподарських кооперативів. У даних підприємствах джерелом пайового капіталу є пайові внески членів і асоційованих членів кооперативу;
  • додатковий вкладений капітал — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість. Відображається ця складова власного капіталу лише у звітності акціонерних товариств;
  • інший додатковий капітал — це сума дооцінки необоротних активів, а також вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб;
  • резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок прибутку підприємства. Резервний капітал є обов’язковою складовою власного капіталу всіх видів господарських товариств, які згідно із Законом України «Про господарські товариства» зобов’язані створювати резервний фонд. Такий фонд можуть створювати й інші типи підприємств. Використовується резервний капітал для покриття збитків, непередбачених витрат тощо;
  • нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибутку, реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку. Це, по суті, прибуток, що залишається після виплати доходів власникам (дивіденди) та відрахувань на поповнення резерв­ного капіталу . Що стосується непокритого збитку, то його сума відображається в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу;
  • неоплачений капітал — це заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Сума такої заборгованості наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсум­ку власного капіталу;
  • вилучений капітал — фактична собівартість акцій власної емісії акціонерних товариств або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні величини власного капіталу.

Власний капітал, взятий разом із зобов’язання підприємства, дорівнює сумі активів даного підприємства, тобто виводиться баланс засобів, що знаходяться у його розпорядженні. Процентне співвідношення між окремими складовими власного капіталу називають структурою цього капіталу. При її визначенні неоплачений та вилучений капітал до уваги не беруться. Це ж стосується і непокритих збитків.
Який же конкретно економічний зміст категорії власного капіталу підприємства? Відповідь на це питання одержимо, аналізуючи такий приклад. Якщо, скажімо, активи господарства становлять 2500 тис. грн, а загальні зобов’язання — 1100 тис. грн, це означає, що власний капітал становить 1400 тис. грн. Іншими словами, якби підприємство продало всі свої активи за вартістю, відображеною в балансі станом на кінець звітного року і сплатило всі свої зобов’язання, в нього залишилося б 1400 тис. грн влас­них коштів. Частина цих коштів матеріалізована в основних і оборотних фондах, а частина знаходиться у вигляді грошових коштів і коштів у розрахунках. І якби підприємство використало ці грошові кошти на придбання, скажімо, сільськогосподарської техніки, розмір власного капіталу, а також сума активів від цього не змінилися б. Набуває лише незначних змін структурне співвідношення між окремими елементами активу балансу. Але якщо підприємство взяло кредит і придбало сільськогосподарську техніку, то при цьому власний капітал не зміниться, але відбудуться зміни в активі і пасиві балансу — за інших однакових умовах вони зростуть на величину взятого кредиту. Власний капітал підприємства зростає при збільшенні прибутку підприємства в разі його реінвестування і використання на поповнення резервного капіталу.
Дані про величину власного капіталу використовуються для визначення платоспроможності підприємства. Формально підприємство можна вважати платоспроможним, коли продаж його всіх активів дозволяє повернути всі борги, тобто розрахуватися за всіма зобов’язаннями. Зрозуміло, що платоспроможнішим буде те підприємство, яке має більше плюсове сальдо власного капіталу. Проте такий підхід до оцінки платоспроможності підприємств має істотну ваду, оскільки не враховує ліквідність окремих елементів авансованого капіталу, зокрема поза увагою залишається термін їх продажу і можливість такого продажу взагалі. Тому при визначенні платоспроможності підприємства важливо проаналізувати ліквідність балансу, під якою розуміють можливості погашення зобов’язань за рахунок відповідних статей активів підприємства, які мають різний ступінь ліквідності, тобто неоднакову швидкість перетворення в готівку. Саме за цим крите­рієм активи аграрних підприємств можна згрупувати в чотири групи. Наведемо один з варіантів такого групування.
1. Активи, що мають моментальну (абсолютну) ліквідність — грошові кошти та їх еквіваленти.
2. Активи, що швидко реалізуються: поточні фінансові інвестиції, акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, а також засоби в розрахунках — відвантажені товари і виконані роботи, строк оплати яких не настав, інша дебіторська заборгованість з високою ймовірністю повернення в термін 12 міс. з дати балансу, тварини на вирощуванні і відгодівлі.
3. Активи, що повільно реалізуються — виробничі запаси, готова продукція, частина дебіторської заборгованості, що немає високої ймовірності погашення і часто може бути стягнута через арбітражні та судові органи. Є підстави включати до цієї групи і частину основних засобів, на які є попит та які можуть бути реалізованими. Дискусійним є питання включення в цю групу незавершеного виробництва, адже воно може бути реалізованим лише в складі цілісного майнового капіталу. Тому виправдано цей елемент активу включати в наступну четверту групу.
4. Активи, що важко реалізуються — нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, незавершене виробництво, довгострокова дебіторська заборгованість і довгострокові фінансові інвестиції.
Відповідно до такого поділу активу балансу здійснюють поділ на чотири групи зобов’язань підприємства за критерієм терміновості їх погашення з метою зіставлення цих груп з відповідними їм групами активу балансу. На основі такого зіставлення робиться висновок про ліквідність балансу, тобто про платоспроможність підприємства.
До першої групи відносять термінові зобов’язання, а саме: довгострокові кредити та позики, не погашені в строк, а також розрахунки по оплаті праці, з бюджетом та по позабюджетних платежах, виданих векселях, по страхуванню, заборгованість за товари, роботи і послуги, не оплачені в строк.
До другої групи відносять короткострокові зобов’язання, наприклад, короткострокові кредити банків, короткострокові залучені кошти, частина заборгованості по довгострокових позиках, що повинна бути погашена в поточному році, розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, термін оплати яких не настав. До третьої групи відносять довгострокові зобов’я-зання, зокрема, довгострокові кредити банків і довгострокові фінансові зобов’язання (довгострокові зобов’язання із залученням позикових коштів (крім кредитів), за якими виплачуються проценти); відстрочені податкові зобов’язання. До четвертої групи відносять постійні пасиви — джерела власних і прирівняних до них коштів.
За умови, що виділені групи активів перевищують або дорівнюють відповідним групам пасиву балансу, вважається, що баланс є ліквідним, тобто підприємство цілком платоспроможне, і навпаки. Якщо невідповідність виникла лише по окремих групах активів і пасивів, то підприємство є лише частково платоспромож­ним. Все ж слід зазначити, що такий підхід до оцінки плато-
спроможності підприємства вимагає залучення первинної інфор­мації, яка недоступна для зовнішніх споживачів — партнерів підприємства, потенційних інвесторів. Тому дана методика плато­спроможності може використовуватися лише менеджерами підприємства для точної оцінки його фінансово-економічного стану.
У зв’язку з цим виникає необхідність у застосуванні такої методики визначення платоспроможності підприємства, яка базувалася б на використанні доступної для всіх зовнішніх споживачів інформації. Така інформація міститься в балансі річних фінансових звітів підприємств. На її основі можна визначити три важливих показники ліквідності (платоспроможності): коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності і коефіцієнт моментальної (абсолютної) ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності (КЗЛ) визначається з виразу:


де ОА — оборотні активи; ВМП — витрати майбутніх періодів; ПЗ — поточні зобов’язання; ДМП — доходи майбутніх періодів.
Питання введення в чисельник формули витрат майбутніх періодів вимагає певного роз’яснення. Нагадаємо, що в складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, які мали міс­це протягом поточного чи попередніх періодів, але відносяться до майбутніх звітних періодів. Мета здійснення таких витрат (авансові платежі за продукцію, роботи, послуги) — отримати доходи в майбутньому. Зрозуміло, що вказані витрати зберігають кошти підприємств, проте вони можуть мати різну ліквідність. При розрахунку коефіцієнта Кзл у складі ВМП доцільно було б залишити ту частину витрат майбутніх періодів, яка буде сплачена протягом року з дати складання балансу. Зрозуміло, що решта витрат майбутніх періодів, доходи від яких перевищують термін 12 міс. з дати складання балансу, до уваги не повинні братися. Але щоб практично реалізувати цей підхід, пот­рібна первинна інформація. Тому для зовнішніх користувачів при розрахунку коефіцієнта Кзл витрати майбутніх періодів доцільно брати в пов­ному обсязі.
До складу доходів майбутніх періодів включаються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Мається на увазі, що підприємство гроші від партнерів уже одержало, але на кінець року ці гроші ще не зароблені. Тому підприємству в майбутньому періоді потрібно буде понести відповідні витрати (надати послуги, поставити продукцію тощо). Як бачимо, доходи майбутніх періодів — це зобов’язання підприємства. Певна їх частина може бути найбільш терміновими зобов’язаннями, якщо «заробити» ці доходи потрібно протягом операційного циклу підприємства, а коли цей цикл становить менше 12 міс., то протягом року, починаючи з дати складання балансу. Саме такого характеру доходи потрібно брати до уваги при розрахунку коефіцієнта Кзл. Проте це також вимагає використання первинної інформації, яка недоступна зовнішнім споживачам. Тому для таких споживачів ДМП береться в повному обсязі.
Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) розраховується за формулою:
,
де ЗА — запаси . Зауваження, викладені стосовно елементів ВМП і ДМП при обґрунтуванні коефіцієнта Кзл потрібно брати до уваги і при розрахунку коефіцієнта швидкої ліквідності.
Як видно з формули, запаси виключаються з поточних активів, оскільки вважаються найменш ліквідними у складі цих активів через невизначений термін їх реалізації і невизначений обсяг витрат при їх зберіганні і подальшому продажу. Доцільно також, щоб у складі оборотних активів враховувалася лише та дебіторська заборгованість, яка буде погашена протягом операційного циклу підприємства (чи менше як за 12 міс. з дати складання балансу). Але оскільки така інформація в балансі відсутня, то для зовнішніх споживачів дебіторська заборгованість у складі оборот­них активів відображається за чистою реалізаційною вартістю.
Коефіцієнт моментальної (абсолютної) ліквідності(Кмл) визначається з виразу:

де ГК — грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті. Даний коефіцієнт показує, в якій мірі короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами, характерними рисами яких є мінімальний термін, що потрібний для погашення ними поточної заборгованості (цей тер­мін можна брати на рівні строків здійснення грошових переказів банками — шість або менше днів).
Якщо фактичне значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності більше за їх критичне значення (відповідно 1,0; 0,5 і 0,2), то підприємство вважається платоспроможним. Оптимальне значення цих коефіцієнтів становить відповідно 2; 0,8-1 і 0,5-0,6.
Для оцінки платоспроможності підприємства важливо визначити його власний оборотний (робочий) капітал. Для цього потрібно від оборотних активів відняти поточні зобов’язання. Його наявність є необхідною умовою забезпечення безупинності виробництва і своєчасної сплати поточних зобов’язань. Тому чим вища частка власного оборотного капіталу в загальній величині оборотного капіталу, тим кращий за однакових інших умов фінансовий стан підприємства. Ті підприємства, в яких відсутній власний оборотний капітал або його величина незначна, піддаються великому ризику порушення нормальної роботи і ризику банкрутства через значну обтяженість борговими зобов’язаннями.
14.6. Ефективність використання
авансованого капіталу

Для оцінки ефективності використання авансованого капіталу доцільно використовувати часткові й узагальнюючі (інтегральні) показники. Часткові показники характеризують ефективність використання окремих виробничих ресурсів — як застосовуваних, так і спожитих. Водночас за їх допомогою визначають ефективність додаткових вкладень у збільшення відповідного ресурсу з метою нарощування масштабів виробництва.
Залежно від економічного змісту та цільового призначення часткових показників ефективності використання окремих вироб­ничих ресурсів при об’єктивному вимірі її рівня доцільно згадані показники об’єднати в чотири групи.

1. Показники абсолютної ефективності виробництва. Вони характеризують ефективність використання головного ресурсу підприємства — землі і визначаються окремим діленням валової продукції, чистої продукції, товарної продукції та прибутку на фізичну площу сільськогосподарських угідь.

2. Відносні показники ефективності використання застосовуваних ресурсів. До них відносять фондовіддачу основних виробничих фондів, фондовіддачу оборотного капіталу, річну про­дуктивність праці і землевіддачу, що визначається відношенням вартості валової продукції до вартості землі, на якій вироблена дана продукція.
3. Показники ефективності використання спожитих вироб­ничих ресурсів. Як і друга група показників, вони також характеризують економічність виробництва. Серед них найважливіше значення мають такі показники, як зарплатовіддача (валова продукція, поділена на фактичний фонд оплати праці), амортвіддача (відношення валової продукції до амортизації), матеріаловіддача (валова продукція, поділена на матеріальні витрати, сформовані за рахунок спожитих оборотних фондів), коефіцієнт прибутковості як відношення прибутку до суми всіх поточних витрат, віднесених на реалізовану продукцію.

4. Показники ефективності додаткових вкладень у виробничі ресурси. Характеризуючи також економічність виробництва, вони водночас дають можливість визначити, наскільки вигідними підприємству були додаткові вкладення у збільшення окремих складових авансованого капіталу. Ці показники доцільно розраховувати за середньорічними даними на основі приростних величин. Серед можливих показників цієї групи практичний інтерес мають насамперед такі:

коефіцієнт ефективності додаткових вкладень в авансований капітал (Как):

 ,
де  і  — середньорічні обсяги виробництва валової продукції з 1 га сільськогосподарських угідь відповідно у звітному і базовому періодах (середньорічні дані доцільно обчислювати за періодами 3—5 років); АК1 і АКо — середньорічна величина авансованого капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь у зазначених періодах. За аналогічною методикою визначається ефек­тивність додаткових вкладень в основний і оборотний капітал;
коефіцієнт ефективності додаткових поточних виробничих витрат обчислюється відношенням приросту валової продукції до приросту поточних витрат у сільськогосподарському виробництві;
коефіцієнт окупності прибутком додаткових поточних витратвизначається як відношення приросту прибутку у звітний період до приросту витрат на реалізовану продукцію в даний період.
Розглянуті часткові показники можуть бути визначені у разі необхідності не лише за валовою продукцією і прибутком, а й за іншими видами загального ефекту — чистою, кінцевою і товарною продукцією. Їх економічний зміст дає підстави стверджувати, що вони, з одного боку, характеризують окремі аспекти результативності виробництва, з різним ступенем виражаючи ефективність функціонування складної економічної системи, а з другого — розглянуті показники взаємозв’язані між собою. Так, обсяг виробництва товарної і кінцевої продукції, чистої продукції, прибутку залежить від обсягу виробництва валової продукції. Крім того, величи­на останньої впливає на відносні показники ефективності використання застосовуваних і спожитих ресурсів авансованого капіталу — фондо-, земле-, аморт-, матеріаловіддачу тощо, оскільки при їх розрахунку в чисельнику беруть обсяг валової продукції.
Водночас, оскільки виробничі витрати являють собою добуток величини авансованих виробничих ресурсів на коефіцієнт їх обороту, то за високого рівня показників ефективності використання застосовуваних виробничих ресурсів слід чекати, за інших однакових умов, і вищої ефективності використання спожитих ресурсів і додаткових вкладень у збільшення розміру авансованого капіталу.
Сказане дає змогу визначити узагальнюючий показник ефективності — норму прибутку на авансований капітал, в якому відображаються всі розглянуті часткові показники. Цей показник називають ще рентабельністю авансованого капіталу (активів). Його доцільно розраховувати за чотирма варіантами.
Перший варіант:
де ОП — операційний прибуток; АК — авансований капітал. Цей показник характеризує ефективність операційної діяльності підприємства, яка не включає в себе інвестиційну та фінансову діяльність. Отже, на його основі можна судити про ступінь раціональності використання виробничих ресурсів, задіяних в основну діяльність підприємства, яка забезпечує найбільшу частку доходу і є метою створення суб’єкта господарювання .
Другий варіант:
де ПО — прибуток до оподаткування. В цьому прибутку, як нам уже відомо, находить відображення дохід не лише від операційної, а й від інших видів діяльності — інвестиційної та фінансової (дохід від участі в капіталі, дивіденди, дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства тощо). Отже, даний показник дає змогу судити про ефективність звичайної діяльності підприємства, яка включає в себе операційну, інвестиційну та фінансову діяльність.
Третій варіант:
де ЛП — лізингові платежі; ОБ — основний борг у складі лізингових платежів або річна сума амортизації, якщо фінансова орен­да укладена на строк корисного використання об’єкта лізингу; ПР — виплачені проценти за кредит та інші виплати за користування позичковим капіталом, наприклад виплачені проценти за випущені облігації; СП — страхові платежі.
Цей показник характеризує потенційну норму прибутку, яку може одержати підприємство за умови, що воно поверне кредити і йому не потрібно буде сплачувати відсотки за них, не стане виплачувати лізингові платежі по завершенню строку фінансового лізингу і коли ризик втрати майна братиме на себе. Як бачимо, показник Н(3)ак має велике значення для аналізу ефективності виробництва.
Четвертий варіант:
де ЧП — чистий прибуток підприємства. Даний показник вказує, скільки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, воно одержує на кожну гривню авансованого капіталу. В кінцевому рахунку показник Нак(4) характеризує ефективність функціонування підприємства за всіма видами діяльності, здатність його адаптуватися до змін зовнішнього середовища, дає змогу судити про рівень менеджменту та конкурентоспроможність підприємства на ринку. Не менш важливою є та обставина, що даний показник служить одним з головних критеріїв котирування акцій підприємства на біржі.
Інформативність показника норми прибутку на авансований капітал зростає за умови відображення в активах аграрних підприємств вартості землі. Водночас зазначимо, що даний показник має чітку інтерпретацію, конкретний економічний зміст і порівнянність у динаміці, що важливо для виявлення тенденцій зміни ефективності виробництва в умовах підвищення його ресурсозабезпеченості і для оцінки ринкової позиції підприємства.
Зазначимо також, що в умовах ринку і конкуренції кожний товаро­виробник намагається одержати норму прибутку на авансований капітал не нижчу за середню. В іншому разі, коли віддача від вкладених ресурсів низька, підприємство втрачає конкурентоспроможність, не виключається можливість його банкрутства. І навпаки, з підвищенням норми прибутку на авансований капітал підприємство може прискорено розвивати виробництво, своєчасно здійснювати його переозбро­єння, довгострокові інвестиції в докорінне поліпшення землі тощо.
Другим узагальнюючим показником є норма прибутку на власний капітал, що визначається відношенням чистого прибутку до власного капіталу. Кожне підприємство намагається максимізувати даний показник як за рахунок поліпшення використання ресурсів і ефективного менеджменту, так і завдяки залученню позичкового капіталу при сприятливій для нього кон’юнк­турі ринку капіталів.
Для поглибленого вивчення причин, що впливають на підвищення ефективності виробництва, важливо виявити ступінь впливу кожного з ресурсів авансованого капіталу на прискорення темпів економічного зростання підприємства. Ця задача розв’язується через дослі­дження співвідношення в ефективності використання застосовуваних і спожитих ресурсів, якщо виразити її через показник зростання в дина­міці загальної відносної ефективності використання цих ресурсів (F):

де Ппр1 і Ппр0 — річна продуктивність праці працівників, зай­нятих у сільськогосподарському виробництві, відповідно у звітний і базовий періоди; Зв1 і Зв0 — зарплатовіддача у названі періоди; Фвід1 і Фвід0 — фондовіддача основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення у звітний і базовий періоди; Ав1 і Ав0 — амортвіддача в дані періоди; Фоб1 і Фоб0 — фондовіддача оборотних фондів у звітний і базовий періоди; М1 і М0 — матеріаловіддача у зазначені періоди; Воб1 і Воб0 — віддача валовою продукцією витрат з обслуговування сільськогосподарських підприємств сторонніми організаціями; Чз, Ча, Чм, Чоп — частка у сукупних витратах виробництва звітного періоду відповідно заробітної плати, амортизації, матеріальних витрат оборотних фондів і витрат на оплату послуг, наданих сторонніми організаціями.
Віддачу цих витрат за валовою продукцією (Воб) розраховують за формулою:

де ВПі — обсяг виробництва валової продукції підприємства в
і-й період; ВТопі — витрати на оплату послуг, наданих сторонніми організаціями в і-й період.
Показник зростання загальної відносної ефективності викорис­тання виробничих ресурсів побудований так, що є можливість визначити їх внесок у формування її рівня. Цей внесок прямо пропорційний частці відповідного спожитого ресурсу в сукупних витратах виробництва, а також ступеню ефективності використання застосовуваних ресурсів. Водночас рівень даного показника обернено пропорційний зростанню питомих спожитих ресурсів у розрахунку на одиницю вартості валової продукції.
Таким чином, підвищення загальної відносної ефективності виробництва забезпечується лише тоді, коли темпи зростання показників ефективності використання застосовуваних ресурсів будуть вищими за темпи збільшення витрат цих ресурсів на виробництво одиниці продукції. Логіка побудови показника F така, що залежно від економічної ситуації він варіює навколо одиниці. Зростання ефективності виробництва має місце лише в тому разі, коли F > 1. При F < 1 відбувається її зниження, що свідчить про переважаючу роль екстенсивних факторів виробництва. Наприклад, розрахований за вказаною методикою показник F по групі господарств адміністративного району, що допустили у звітному періоді в середньому за останні три роки зниження ефективності використання авансованого капіталу, порівняно з останніми даними за три роки базового періоду дав такі результати:
F = 0,356 + 0,059 + 0,291 + 0,027 = 0,733.
Отже, загальна відносна ефективність виробництва знизилася на 26,7 % (0,733 – 1 = 0,267). Найбільший внесок у формування показника F у цих господарствах вносять трудові ресурси і матеріальні оборотні фонди (відповідно 35,6 і 29,1%) і меншою мірою —основні виробничі фонди і послуга сторонніх організацій (5,9 і 2,7 % відповідно). Сукупний внесок усіх ресурсів через нераціональність їх використання є недостатнім, що призвело до зниження загальної ефективності виробництва.
Які саме ресурси і якою мірою вплинули на зростання (у нашому випадку зниження) показника загальної відносної ефектив­ності виробництва, визначають за формулою:
; ,
де ПВі — питома вага і-го ресурсу в збільшенні (зменшенні) показника F порівняно з його базовим рівнем (1 або 100 %); Ві — внесок і-го ресурсу у формування показника F, Чі — частка спожитого і-го ресурсу в сукупних витратах виробництва.
У нашому прикладі визначення впливу факторів на темпи зниження показника F дало такі результати:
– 0,267 = 0,356 – 0,362 + 0,059 – 0,103 + 0,291 – 0,504 + 0,027 –
– 0,031 = –0,006 – 0,044 – 0,213 – 0,004.
Як бачимо, найбільший вплив на зниження загальної відносної ефективності виробництва справили оборотні (21,3 %) та основні виробничі фонди (4,4 %). Очевидно, поліпшенню використання саме цих ресурсів потрібно приділити особливу увагу в даних підприємствах.
Для підвищення ефективності використання авансованого капіталу особливо велике значення має його раціональне цілеспрямоване формування, внаслідок якого встановлюється оптимальне співвідношення між його структурними елементами. Важливо також прискорити швидкість обороту ресурсів та повною мірою задіяти соціальні й організаційні фактори.


До запасів, згідно із стандартом 9, відносять предмети праці, призначені для вироб­ничого споживання (сировину, добрива, паливо, корми, насіння тощо), незавершене виробництво, готову продукцію, товари, що придбані для наступного продажу, малоцінні та швидкозношувані предмети, молодняк тварин і тварини на відгодівлі.

Якщо, наприклад, два аграрних підприємства мають однакову номенклатуру й обсяги запасів власного виробництва, але одне з них виробило продукцію завдяки ефектив­нішому господарюванню, з нижчою собівартістю, ніж інше підприємство, то авансований капітал такого підприємства, за однакових інших умов, буде меншим, хоч об’єктивно за цим параметром указані обидва підприємства не повинні відрізнятися.

Слід звернути увагу на невдалу назву цієї складової власного капіталу. Більш точно було б її назвати «реінвестований прибуток».

Для аграрних підприємств — за виключенням молодняка тварин і тварин на відгодівлі, які в даний час є ліквідним ресурсом.

Для досягнення повної економічної відповідності (зіставленості) чисельника і знаменника показника (Нак1), можна його дещо модифікувати, зменшивши величину АК на вартість фінансових інвестицій, оскільки в операційний прибуток не включається прибуток від цих інвестицій.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.