лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економіка аграрних підприємств

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 14. АВАНСОВАНИЙ І ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
14.1. Суть авансованого капіталу
та його структура

Категорія авансованого капіталу підприємства є однією з найважливіших у системі економічних категорій ринкової економіки. Дослідження авансованого капіталу з точки зору його об’єктив­ного виміру, принципів і джерел формування та раціонального використання є однією з актуальних аграрно-економічних проблем, вирішення якої дає змогу об’єктивно оцінювати фінансово-еконо­мічний стан підприємств, їх платоспроможність, обґрунтовано виз­начати рівень ефективності виробництва, всебічно проаналізувати його з метою виявлення резервів подальшого збільшення маси при­бутку на кожну одиницю вартості ресурсів, вкладених у виробництво та його обслуговування. Але щоб обґрунтовано використовувати авансований капітал за названими напрямами, необхідно чітко визначити економічну суть даної категорії й на цій основі пра­вильно кількісно виміряти її.
Суть авансованого капіталу може бути розкрита на основі тео­рії відтворення факторів виробництва (виробничих ресурсів). Адже відомо, що для того, аби розпочати будь-яке виробництво, потрібна певна сума грошових коштів, отже, саме вони є первісною формою капіталу. Однак щоб організувати виробництво, капітал з грошової форми повинен перейти у продуктивну (виробничу). Така метаморфоза капіталу здійснюється через придбання за грошові кошти виробничих ресурсів — засобів праці, предметів праці, землі, а також через наймання робочої сили.
При здійсненні виробництва ресурси виробничо споживаються, в результаті чого створюються нові споживні вартості (товари), тобто відбувається процес трансформації капіталу з виробничої у товарну форму, а з останньої завдяки реалізації товарів — в свою первісну, грошову форму. Такий рух капіталу відбувається безперервно, тому на кожний даний момент капітал одночасно знаходиться у трьох формах — грошовій, виробничій (продуктивній) і товар­ній. Цим і зумовлюється та обставина, що певна частина капіталу завжди знаходиться у сфері виробництва, а інша — в сфері обігу.
Кількісною мірою виробничих ресурсів, що перейшли зі сфери виробництва до сфери обігу, є фонди обігу. Вони є функцією не тільки спожитих в процесі виробництва засобів виробництва, а й маси додаткового продукту — прибутку, створеного живою працею. Саме тому вони активно впливають на процес виробництва і виступають як відносно самостійний ресурс. Адже без фон­дів обігу підприємство не змогло б своєчасно покривати поточні витрати (виплата заробітної плати, купівля паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, добрив тощо) та інвестувати основні виробничі фонди.
Слід брати до уваги, що в ринковій економіці діяльність суб’єк­тів господарювання може бути різнобічною. Тому деяка частина капіталу може авансуватися ними в придбання (створення) засобів, що функціонують за межами класичної виробничої сфери, наприклад на купівлю цінних паперів, здійснення внесків до статутних фондів інших підприємств, на кредитування, фінансування розвитку соціальної сфери тощо. Ця обставина дає одну з підстав трактувати капітал як економічну категорію значно ширше, ніж це прийнято в класичній політичній економії. Як відомо, нею капітал визначається як сукупність основних і оборотних засобів виробництва і нарівні із землею та працею визнається основним фактором виробництва. Проте основні та оборотні засоби, праця і земля мають багато істотних спільних рис, які дають, крім названої (основний фактор виробництва), й інші вагомі підстави для того, щоб об’єднати всі ці ресурси в єдине поняття — авансований капітал.
Такими рисами є: притаманність кожному ресурсу (землі, праці, капіталу) грошової (вартісної) оцінки; незамінність кожного з ресурсів іншими засобами і неможливість здійснення процесу виробництва за відсутності будь-якого з них; можливість вивільнення з процесу виробництва з метою продажу, обміну, звільнення з місця роботи тощо; спрацювання вказаних ресурсів у процесі виробництва і потреба в їх відтворенні; необхідність в авансуванні грошових коштів для придбання цих ресурсів, підтримання їх у функ­ціонуючому стані. Названі ресурси являють собою лише можливість для виробництва продукції. Щоб забезпечити таке виробництво, вони, включаючи фонди обігу, повинні знаходитися в органічній єдності, метою якої є створення споживних вартостей.
Таким чином, авансований капітал аграрних підприємств можна визначити як сукупність авансованих органічно взаємопов’язаних ресурсів, взятих на всіх стадіях їх кругообігу, що забезпечують функціонування підприємства за всіма напрямами його діяльності.
Авансований капітал підприємства представлений його активами, що відображаються у формі 1 «Баланс». Активи — це ресурси авансованого капіталу, що контролюються підприємством і використання яких, як очікується, забезпечить отримання в майбутньому певної економічної вигоди.
Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його елементів (статей активу балансу). Станом на початок 2002 р. відповідно до П (С) БО 1 активи підприємства (авансований капітал) у згаданій формі 1 представлені трьома розділами:
1) необоротні активи;
2) оборотні активи;
3) витрати майбутніх періодів.
Структурними елементами необоротних активів є нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи й основні засоби відображаються за первіс­ною (переоціненою) та залишковою вартістю, наводиться також сума їх зносу. Проте у підсумок балансу ці ресурси включаються за залишковою вартістю. Важливо знати, що до складу основних засобів включають і основні засоби, отримані підприємством на умовах фінансового лізингу, а також орендовані цілісні майнові комплекси. Довгострокові фінансові інвестиції — це такі фінансові інвестиції, які здійснюються на період більше одного року, наприклад ті, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств. До цього елемента необоротних активів відносять також інші фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. В елементі «Довгострокова дебіторська заборгованість» відображається заборгованість юридичних і фізичних осіб, яка буде погашена після 12 міс. з дати балансу. Вона виникає за певних відхилень від нормального здійснен­ня операційного циклу. Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах, і виникла в результаті тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.
Структура другого розділу авансованого капіталу (активів) детально була розглянута в темі 12. Тут лише зазначимо, що до підсумку балансу включається не вся дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, а лише та її сума, що залишається піс­ля вирахування резерву сумнівних боргів (детальніше про це див. розділ 14.3).
В розділі «Витрати майбутніх періодів» наводиться сума витрат, що понесена в поточному або в попередніх звітних періодах, але належить до наступних звітних періодів. Як бачимо, перших два складових елементи авансованого капіталу (статті активу балансу) розміщені за принципом їх зростаючої ліквідності, під якою розуміють здатність тих чи інших ресурсів перетворюватися на готівку з відповідною швидкістю. Зрозуміло, що найбільшу ліквідність мають грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції, меншу — виробничі запаси, молод­няк тварин і тварини на відгодівлі, незавершене виробництво і найменшу — необоротні активи, а серед них незавершене будівництво і нематеріальні активи.
Розглянута побудова активу балансу вітчизняних підприємств (послідовність розміщення його складових та їх економічний зміст) істотно наближена до міжнародних стандартів і покликана забезпечити об’єктивну оцінку їх майнового стану. Сказане стосується і побудови пасиву балансу. Разом з тим необхідно зазначити, що в балансі річної звітності аграрних підприємств країн з розвинутою ринковою економікою відображається і земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві. Це дає змогу реально судити про величину їх авансованого і власного капіталу, а також про платоспроможність у довгостроковому періоді. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорен­ня реформування аграрного сектора економіки» (грудень 1999 р.) приватним аграрним підприємствам України надано право, починаючи з 2000 р., відображати в бухгалтерському звіті вартість землі. Це рішення є принципово важливим, але потрібно виробити єдиний методологічний підхід до визначення вартості землі всіма суб’єктами господарювання з метою об’єктивного відображення її як важливого складового елемента авансованого капіталу.
Слід також зауважити, що в балансі річних звітів вітчизняних аграрних підприємств за 2001 р. земля не була відображена. Це зумовлено тим, що засновники приватних підприємств належні їм земельні ділянки (паї) до статутного фонду не включали. Проте навіть за умови, що їх земельні ділянки і були б внесені до вказаного фонду, це мало вплинуло б на майновий стан таких підприємств через невеликі площі цих ділянок. Адже з поперед­ніх тем підручника відомо, що засновником приватного підприємства є одна особа, а ТОВ — декілька осіб. Засновники сільськогосподарських виробничих кооперативів згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» до статутного фонду можуть передавати лише право використання землі. В створених акціонерних товариствах земля акціонерів також не включається до статутного фонду. Як бачимо, на початку 2002 р. питання відображення вартості землі в балансі річних звітів аграр­них підприємств залишається не до кінця вирішеним.
Потрібно також звернути увагу і на ту обставину, що відображення землі в балансі лише тоді матиме суттєве економічне значення, коли буде створено повноцінний ринок землі і коли аграрні підприємства матимуть можливість використовувати її як об’єкт застави та за необхідності придбавати чи продавати належні їм земельні ділянки. Поки що (2002 р.) ці питання залишилися не до кін­ця врегульованими, а тому проблема відображення вартості землі в балансі не стала для аграрних підприємств актуальною.
Ресурси, що входять до складу авансованого капіталу, відображаються за активом балансу річних звітів аграрних підприємств (крім поки що землі і зрошувальної води). Проте якщо основні фонди, оборотні засоби і фонди обігу представлені в акти­вах окремими елементами, ресурс праці окремо тут не виділяється. Він відображається в авансованому капіталі через авансований фонд оплати праці, який частково представлений сумою середньорічних залишків коштів на заробітну плату в складі неза­вершеного виробництва, молодняка тварин і тварин на відгодівлі та готової продукції.
Крім того, подібно до авансованих виробничих запасів у фор­мі предметів праці авансований фонд оплати праці знаходиться також у формі запасу, який необхідний з огляду на сезонність сільськогосподарського виробництва. Однак цей запас має грошову форму, а тому носить прихований характер і знаходиться разом з іншими грошовими ресурсами на поточних рахунках підприємств у банках.
Таким чином, авансовий фонд оплати праці складається з двох частин. Щоб визначити його кількісно, потрібно враховувати ту обставину, що кошти на оплату праці уречевлено не входять у створювані споживні вартості, але будучи виплаченими працівникам за їх продуктивну працю, вони здійснюють кругообіг у складі цих споживних вартостей і відшкодовуються в результаті метаморфози Т – Г. Потім ці кошти знову здійснюють свій кругообіг протягом усіх його стадій у грошовій формі. Важливо при цьому мати на увазі, що характер обороту авансованого фонду оплати праці ідентичний характеру обороту предметів праці. Це зумовлено тим, що авансовані на оплату праці кошти не можуть швидше або повільніше здійсню­вати свій обіг порівняно зі швидкістю обігу предметів праці, оскільки нова вартість завжди втілена в новій споживній вартості, матеріально-речову основу якої створюють названі предмети праці.
Спільність характеру обороту цих ресурсів дає змогу визначити фактичний авансований фонд оплати праці відношенням фактично виплачених працівникам коштів на оплату праці до коефіцієнта обороту оборотних фондів.
Авансований капітал вказує лише на потенційні можливості підприємств з виробництва продукції й одержання прибутку, але не передбачає їх обов’язкову реалізацію повною мірою. Адже відомо, що один і той же обсяг продукції можна виробити за меншого розміру ресурсів (меншому авансовому капіталі), але кращого їх використання і, навпаки, за більшого обсягу ресурсів, але їх нераціонального використання.
14.2. Джерела формування авансованого капіталу,
його класифікація і відмінність
від категорії виробничого потенціалу
В умовах ринкової економіки аграрні підприємства можуть використовувати кілька джерел формування авансованого капіталу. Найголовнішим джерелом є власні кошти підприємства, які матеріалізуються в його майно і частково функціонують у сфері обігу. Але нерідко аграрні підприємства не мають достатніх влас­них коштів для інвестування виробництва, яке диктується вироб­ничою необхідністю, тому вони вдаються до кредитів банку, випуску власних облігацій тощо, залучаючи цим самим позичковий капітал для формування свого авансованого капіталу в обмін на виплату процентів. В окремих випадках джерелами формування авансованого капіталу можуть бути пайові внески засновників (учасників) підприємств, грошові кошти, що надходять як пожертвування, благодійні та спонсорські внески.
Крім того, аграрні підприємства можуть залучати акціонерний капітал, тобто кошти інших юридичних і фізичних осіб, віддаючи їм частку власності в активах підприємства і виплачуючи цим особам дивіденди за рахунок власного прибутку. Таке залучення може відбуватися через емісію і вільний продаж акцій або через прийняття до складу акціонерів підприємств-кредиторів по корот­ко- та довгострокових боргах. На суму таких боргів зменшуються зобов’язання підприємства і водночас на цю ж суму зростає його власний капітал, проте володільцями цієї частки власного капіталу стають бувші кредитори. Підприємство може також збільшити свої виробничі ресурси за рахунок оренди землі, техніки, поголів’я тварин, багаторічних культурних насаджень .
Слід мати на увазі, що в умовах ринку одним із джерел підвищення вартості майна і збільшення власних грошових коштів підприємств може стати інфляція. Ці додаткові грошові кошти можуть бути реінвестовані в основні засоби або в інші ресурси. Проте таке джерело формування авансованого капіталу не надійне, не стабільне і частіше може бути зі знаком «мінус», коли подорожчання внаслідок інфляції ресурсів, які придбають аграрні підприємства, відбувається вищими темпами порівняно з інфляційним приростом грошової маси підприємства від реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг). Таке явище мало місце в Україні починаючи з 1991 р., що призвело до різкого погіршення фінансового стану аграрних підприємств.
Кошти розглянутих джерел формування авансованого капіталу можуть бути спрямовані на відновлення та/або збільшення тих чи інших його складових елементів. Пріоритетність спрямування коштів визначається стратегією підприємства і конкретною виробничою ситуацією.
Як ми переконалися, складові елементи авансованого капіталу досить різноманітні і мають неоднакове цільове призначення. Це дає підстави класифікувати їх за критерієм сфери застосування. На кожному підприємстві елементи авансованого капіталу можуть функціонувати в чотирьох сферах (рис.14.1). Співвідношен­ня між цими сферами може бути різне, як і неоднаковим може бути співвідношення між структурними елементами авансова­ного капіталу в кожній з виділених сфер. Ця обставина справляє досить істотний вплив на результати господарської діяльності аграрних підприємств.
За належністю на правах власності підприємства розрізняють власний і позичковий капітал.
В умовах планово-централізованої економіки категорія авансованого капіталу не використовувалася, хоч у бухгалтерському обліку активи підприємств ставали предметом аналізу. Водночас набула широкого застосування категорія виробничого (ресурсного) потенціалу, яка за своїм змістом близька до категорії авансованого капіталу, але не тотожна їй.
Виробничий потенціал — це сукупність органічно поєднаних виробничих ресурсів, взятих на стадії виробництва, які здатні забезпечувати продукування сільськогосподарської продукції в обсязі і асортименті, що залежать від розміру та умов функціонування цих ресурсів. З наведеного визначення видно, що категорія виробничого потенціалу відрізняється від категорії авансованого капіталу насамперед тим, що до його складу входять лише виробничі ресурси і не беруться до уваги ресурси сфери обігу, фінансові інвестиції та об’єкти соціальної сфери. Крім того, у виробничому потенціалі основні засоби відображаються не за залишковою вартістю, як в авансованому капіталі, а за первісною. За якісно іншою методологією відображаються у виробничому потенціалі трудові ресурси. Тут береться їх фондовий аналог шляхом капіталізації фонду оплати праці на норму капіталізації, яка може бути взята такою ж, як і для грошової оцінки землі. Нагадаємо, що коефіцієнт капіталізації землі становить 33 роки, а це рівнозначно нормі капіталізації — 0,03. Вона визначається як частка від ділення одиниці на 33 роки.

Рис. 14.1. Класифікація авансованого
капіталу за сферами застосування

 
В абсолютному виразі виробничий (ресурсний) потенціал підприємства можна визначити за допомогою формули:
ВПт = ОВЗ + ОФ + ТР + ЗР,
де ОВЗ — основні виробничі засоби сільськогосподарського призначення за первісною вартістю; ОФ — оборотні фонди підпри­ємства; ТР — трудові ресурси підприємства, що представлені через показник капіталізації фонду оплати праці; ЗР — грошова оцінка земельних ресурсів, що здійснена за офіційною методикою.
Для порівняння підприємств за величиною виробничого потен­ціалу, а також для оцінки його зміни в динаміці по кожному суб’єкту господарювання використовують показник виробничого потенціалу в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Чим більший виробничий потенціал підприємства на оди­ницю площі, тим більше вони виробляють за однакових інших умов валової продукції на цю ж площу, досягають вищих результатів господарювання за іншими параметрами виробничої діяльності.
З переходом до ринкових відносин сфера застосування вироб­ничого потенціалу дещо звузилася. Проте і тепер він має досить широке поле застосування, зокрема для аналізу ефективності виробництва, визначення коефіцієнта обороту сукупних ресурсів та дослідження його впливу на збільшення виробництва продукції і здійснення режиму економії, і що особливо важливо — для дослідження структурних зрушень у сукупних ресурсах та знаходження їх оптимального співвідношення.
14.3. Позичковий капітал та критерій
доцільності його залучення

Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій
формі. Ми вже не раз звертали увагу на необхідність залучення аграр­ними підприємствами позичкового капіталу, насамперед через сезонність виробництва. В розвиток сказаного зазначимо, що будь-яке підприємство, в тому числі й аграрне, яке орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон’юнктури ринку швидко і в значних масштабах наростити обсяги виробництва.
Позичковий капітал відображається в пасиві балансу бухгалтерської звітності підприємств, зокрема в таких розділах його, як 2 «Забезпечення наступних витрат і платежів» (частково), 3 «Дов­гострокові зобов’язання», 4 «Поточні зобов’язання» і 5 «Доходи майбутніх періодів». Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові — як правило, на поповнення оборотного капіталу.
Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це — вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійс­ненні розрахунків за куплену продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи. Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхування тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.
Використання позичкового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від ви­користання позичкового капіталу в період підвищення темпів інф­ляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється гро­шима меншої купівельної спроможності.
Водночас залучення підприємствами позичкового капіталу несе в собі і певні загрози. Головна з них — це зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності. Крім того, виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність аван­сованого капіталу. Підприємства, які розраховують на взяття кредиту, можуть понести серйозні втрати в умовах нестабільного зовнішнього середовища і виниклу в зв’язку з цим недоступність кредиту (високі процентні ставки за кредит, завищені вимоги до застави як гарантії кредиту тощо).
Таким чином, стає очевидним, що одним з принципових питань формування авансованого капіталу є визначення допустимої з економічної точки зору частки позичкового капіталу відносно до частки капіталу, сформованої за рахунок власних коштів. Обґрунтована відповідь на це питання може бути дана на підставі оцінки норми прибутку на авансовий капітал, що використовує підприємство в процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, підприємству економічно вигідніше орієнтуватися на збільшення власних коштів і скорочувати позичковий капітал. Коли норма прибутку на авансований капітал вища за процентну ставку за кредит, має міс­це зростання прибутку на одиницю власного авансованого капіталу, тобто йому стає економічно вигідним залучати позичковий капітал. У цьому можна переконатися з даних табл. 14.1.

Таблиця 14.1

ЗАЛЕЖНІСТЬ НОРМИ ПРИБУТКУ НА ВЛАСНИЙ АВАНСОВАНИЙ
КАПІТАЛ ВІД ЧАСТКИ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ В ЗАГАЛЬНІЙ
ВАРТОСТІ АВАНСОВАНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА


Показники
Підприємства

№ 1

№ 2

Загальна вартість авансованого капіталу підприємства, тис. грн

8000

8000

в тому числі
власний авансований капітал

6000

3000

залучений (позичковий) капітал

2000

5000

За норми прибутку на авансований капітал 20 %:

 

 

прибуток підприємства, тис. грн

1600

1600

проценти за кредит при ставці 15 % річних, тис. грн

300

750

прибуток на власний авансований капітал, тис. грн

1300

850

норма прибутку на власний авансований капітал, %

21,7

28,3

За норми прибутку на авансований капітал 11 %:

 

 

прибуток підприємства, тис. грн

880

880

проценти за кредит при ставці 15 % річних, тис. грн

300

750

прибуток на власний авансований капітал, %

580

130

норма прибутку на власний авансований капітал, %

9,7

4,3

Як бачимо, підприємства з однаковою загальною вартістю авансованого капіталу, але за різного співвідношення власного і позичкового капіталу досягають різної прибутковості. Перевага залучення більшої частки позичкового капіталу проявляється лише тоді, коли норма прибутку на авансований ка­пітал становила 20 % і була більшою від процентної ставки за кредит на 5 процентних пунктів (20 – 15 = 5 п.п.). При цьому підприємство № 2 підвищило норму прибутку на власний капітал на 6,6 п.п. (28,3 – 21,7). Зрозуміло також, що якби підприємство вело господарську діяльність лише на власному капіталі, то воно досягло б 20 % норми прибутку на цей капітал, тобто навіть менше порівняно з підприємством № 1 на 1,7 п.п. (21,7 – 20).
Зовсім інша економічна ситуація складається у випадку, коли норма прибутку на авансований капітал знижується до 11 %, тобто стає нижчою на 4 п.п. від процентної ставки за кредит. Використання в цьому випадку позичкового капіталу стає економіч­но невигідним, оскільки норма прибутку на власний капітал знижується до 4,3 % проти 9,7 % у підприємстві № 1, яке залучило меншу частку позичкового капіталу (25 % проти 62,5 % в підприємстві № 2). Більше того, якби ці підприємства не залучали позич­ковий капітал, вони змогли б досягти 11 % норми прибутку на власний капітал і одержати по 88 тис. грн прибутку, замість 58 і 13 тис. грн відповідно.
Тепер стає очевидним, що збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємств, оскільки при погіршенні кон’юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості. Водночас при зростанні попиту і цін на сільськогосподарську продукцію, одержанні вищих урожаїв підприємства підвищують норму прибутку на авансований капітал, а значить, перетворюють позичковий капітал у позитивний фактор господарської діяльності.
Тепер розглянемо економіко-математичну інтерпретацію критерію доцільності залучення позичкового капіталу. Цей критерій виводиться з формули норми прибутку на власний капітал (Пвк), яка має вигляд:
Пвк =
де ОП — операційний прибуток; ПП — сума виплачених процентів за кредит; ВК — власний капітал підприємства. Здійснивши необхідні математичні перетворення формули , ввівши в чисельник і зна­менник даної формули авансований капітал, одержимо формалізований вираз критерію доцільності залучення позичкового капіталу:
Пвк = Пак +
де Пак — рентабельність авансованого капіталу (норма прибутку на авансований капітал, що визначається з виразу Пак =
Пп — ставка за позичковий капітал, коефіцієнт; АК — авансований капітал.
Другий доданок цієї формули  характеризує ефект фінансового лівериджу, зумовлений застосуванням позичкового капіталу. Позитивне значення цього ефекту вказує, на яку величину зросте рентабельність власного капіталу, а від’ємне — навпаки, на скільки вона зменшиться. Перший множник даної час­тини формули  називають коефіцієнтом фінансового лівериджу. Він характеризує величину позичкового капіталу, що припадає на одиницю вартості власного капіталу. Другий множник (Пак – Пп) називають диференціалом фінансового лівериджу. Якщо він більше нуля, то застосування позичкового капіталу зумовить підвищення рентабельності власного капіталу. За цієї умови загальний ефект фінансового лівериджу зростатиме при збільшенні коефіцієнта фінансового лівериджу.
Якщо диференціал фінансового лівериджу дорівнює нулю, підприємству також може бути вигідним залучення позичкового капіталу, оскільки це сприятиме розширенню масштабів виробництва, створенню нових робочих місць, забезпеченню безперерв­ності виробництва і навіть зростанню маси прибутку. Більше того, підприємство може залучати позичковий капітал навіть тоді, коли диференціал фінансового лівериджу від’ємний — така ситуація можлива, коли втрати від призупинення виробництва чи порушення нормального операційного циклу через нестачу коштів будуть більшими, ніж втрати від використання дорогого кредиту.
Насамкінець зауважимо, що всі висновки щодо доцільності залучення позичкового капіталу стосуються лише тих джерел його формування, які є для підприємства платними.
14.4. Вартісна оцінка авансованого капіталу
Ми уже переконалися, що з економічної точки зору авансованим капіталом є всі нематеріальні , матеріальні і грошові ресурси, що використовуються підприємством для забезпечення всіх видів діяльності. Але щоб мати уяву про величину авансованого капіталу, його слід оцінювати за повною економічною вартістю цих ресурсів. Остання має здійснюватися так, щоб можна було реально судити про розмір авансованого капіталу, одержувати необхідну інформацію про ліквідність підприємства і його платоспроможність, тобто віддзеркалювати фактичний фінансовий стан підприємства і містити вихідні дані для його аналізу. Така інформація в умовах ринкової економіки має велике значення для побудови ефективних економічних відносин з партнерами — банками, постачальниками, споживачами, з потенційними інвесторами.


Орендовані засоби виробництва за операційною орендою до активів підприємства не включаються.

Пв =
= ПАК +
= ПАК +

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.