лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економіка аграрних підприємств

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

10.7 Ефективність використання
основних виробничих фондів
Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньоріч­ної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин. У сільськогосподарських підприємствах ці показники за останні роки становили відповідно 0,0476 і 21 рік.
Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно з іншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначається на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, вироб­леного за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.
Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим цик­лом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт. Для характеристики руху основних фондів використовують і такі показники:

  • коефіцієнт зростання (Кзр) — відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;
  • коефіцієнт вибуття (Кв) — відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;
  • коефіцієнт оновлення (Ко) — відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року). Між даними показниками існує тісний взаємозв’язок. Очевидно, що Кзр > 1 за умови, коли Ко > Кв, і нав­паки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то Кзр = 1;
  • коефіцієнт сукупного відтворення (Ксв) —відношення вар­тості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року. Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововеддених основних засобів використана на просте відтворення, а яка — на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття (Кв) і приросту (Кпр). У формалізованому вигляді зв’язок між цими коефіцієн­тами можна подати так:

Ксв = Кв + Кпр;                                   (1)
Кпр =                              (2)
де ОФкр і ОФпр — основні фонди відповідно на початок і кінець року.
Для того щоб переконатися в існуванні такого зв’язку, розглянемо випадок, коли основні фонди, що надійшли протягом року (ОФн), більші за основні фонди, що вибули протягом року (ОФв). Оскільки ОФн > ОФв, то ОФ кр > ОФ пр.
Отже, виходячи з формули визначення К пр, цей показник буде більшим нуля. Звідси:
Кв + Кпр =                      (3)
Оскільки ОФкр можна записати виразом ОФкр = ОФпр + ОФн –
– ОФв, то вираз (3) набуде вигляду:
Кв + Кпр =
Отже, Кв + Кпр =  = Ксв.
За умови, що ОФн = ОФв, коли забезпечується лише просте відтворення основних фондів, ОФ кр= ОФ пр, а Кпр = 0.
Таким чином,
Кв + Кпр =
Математичний аналіз випадку, коли відбувається звужене відтворення основних засобів, також підтверджує існування даної залежності (детальніше про це див.: Андрійчук В. Г., Боброва О. Г. Обґрунтування методики оцінки процесу відтворення основних фондів // Агроінком. — 1999. — № 7).
Таким чином, при аналізі коефіцієнта Ксв потрібно брати до уваги, що в умовах розширеного відтворення, коли Кпр > 0, коефіцієнт вибуття характеризує рівень оновлення основних засобів, а коефіцієнт приросту — рівень їх розширеного відтворення. За умов звуженого відтворення основних засобів Ксв акумулює в собі негативний вплив коефіцієнта приросту і відображає фактич­ний рівень оновлення основних засобів. Різниця між Кв і Ксв відображатиме відносну потребу в основних засобах, за якої буде досягнуто їх просте відтворення. Якщо на підприємстві забезпечується лише просте відтворення, то Ксв = Кв і, таким чином, коефіцієнт сукупного відтворення відбиватиме лише рівень онов­лення основних засобів.
Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників: коефіцієнта зношення (Кз — відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів) і коефіцієнта придатності (Кп — частка від ділення первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 – Кз. Чим вищий коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів.
В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:
Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об’єктивніше характеризує економічну ефектив­ність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.
По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різ­ним співвідношенням його складових елементів, ступенем при­датності та ін. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі (Іф від), слід пам’ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондооснащеності виробництва, тобто Івп < Іф ос. При цьому зниження фондовіддачі завжди супроводжується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності (Іф оз) над темпами зростання річної продуктивності праці (Іпп), тобто Іф оз > І пп. Ця закономірність є наслідком математичної залежності, відповідно до якої І пп = Іф оз · Іф від. Звідси Іф від = І пп : Іф оз. Із цього співвідношення випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивност праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.
Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І : Іф від. Він указує, скільки було використано основ­них виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об’єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.
Інтегральний показник фондовіддачі визначається за формулою:

де Іф від — індекс фондовіддачі, що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; Івп — індекс валової (товарної в поточних цінах) продукції. Він обчислюється діленням цього виду ефекту з гектара сільськогосподарських угідь у звітному році на даний показник у базовому році. Застосовувати інтегральний показник фондовіддачі доцільно для оцінки рівня ефективності використання основних виробничих фондів у динаміці за умови, коли їх фондовіддача знижується. Тенденція до зростання інтегрального показника фондовіддачі свідчитиме про позитивні зрушення у використанні цього ресурсу, і навпаки — тенденція до зниження його ставить перед підприємством невідкладні завдання щодо залучення наявних резер­вів використання техніки, продуктивної худоби, транспорту тощо.
Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які окуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської процентної ставки.
Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.
Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основ­ними й оборотними фондами з урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної галузі і досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.
Нестача оборотних фондів, особливо кормів, пального, добрив, отрутохімікатів, запасних частин тощо знижує ефективність використання основних фондів, негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. З іншого боку, недостатній рівень забезпеченості знаряддями праці не дає змоги раціонально використовувати предмети праці, що також погіршує результати виробництва.
Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів , культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названу техніку, коли підприємство недостатньо забезпечене силовими машинами.
Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну. Особливе значення для поліпшення використання основних виробничих фондів і підвищення ефективності виробництва має застосу­вання нових технологій вирощування сільськогосподарських куль­тур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської сировини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбінування виробництва, впроваджувати прогресивні форми організації й оплати праці, підвищувати кваліфікацію кадрів та їх відповідальність за раціональне використання закріпленої за ними техніки.
На сучасному етапі (2002 р.) із становленням організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, створено об’єктивні умови для раціональнішого використання основних засобів. Справжній власник не допустить, щоб його техніка, будівлі, споруди, транспорт використовувалися нераціонально. В цих умовах для подальшого поліпшення використання основних засобів, насамперед техніки, важливо створити добре розвинуту систему технічного обслуговування на базі дилерських пунктів, проводити ремонтно-обслуговуючі роботи лише на основі об’єктивної оцінки фактичного технічного стану машин та їх вузлів, здійсненої в процесі їх періодичного діагностування.
З виникненням у результаті аграрної реформи значної кількості аграрних формувань відносно малих розмірів (фермерських господарств, ТОВ, особистих господарств з приєднаними земельними ділянками (паями), що функціонують без створення юридичної особи) важливо розвивати міжгосподарське використання технічних засобів, які є одноосібною чи спільною власністю. Завдяки такій формі використання техніки зростає рівень її завантаженості і як наслідок зменшуються постійні витрати на одиницю робіт. Це економічно вигідно власнику техніки, оскільки, крім додаткового джерела доходу за надану в користування техніку, знижується собівартість механізованих робіт у його господарстві. Економічно вигідно це і користувачам техніки, оскільки малим підприємствам значно дорожче обходиться купівля і використання власних техніч­них засобів порівняно з їх підрядом чи орендою.
10.8. Поняття виробничої потужності підприємств,
методи її визначення і показники використання
Кожне підприємство як товаровиробник має певну виробничу потужність, яка справляє вирішальний вплив на багато важливих параметрів його виробничої діяльності. Під виробничою потуж­ністю розуміють максимально можливий випуск продукції (переробки сировини) за рік (добу, зміну) в натуральних показниках за заданого асортименту й якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, виробничої площі.
Наведене визначення виробничої потужності прийнятне як для аграрних, так і для промислових підприємств. Особливість полягає тільки в тому, що більшість аграрних підприємств є багатогалузевими і виробляють на продаж нерідко до 10 і більше видів продукції. Ця обставина значно ускладнює проблему визначення їх виробничої потужності. Проте за допомогою економіко-математичних методів і ЕОМ здійснюється постановка та розв’я­зання оптимізаційних і кореляційно-регресивних задач, в алгоритм яких включають усі види ресурсів, задіяних у сільськогосподарському виробництві, і нормативну або пошукову віддачу цих ресурсів. У результаті визначають можливий річний випуск сільськогосподарської продукції різних видів. Це і характеризуватиме виробничу потужність багатогалузевих аграрних підприємств.
Однак оскільки натуральні обсяги різних видів продукції між собою не порівнянні і, як правило, знаходяться у різних співвідношеннях, то по багатогалузевих підприємствах виробничу потужність доцільно визначати через обсяг виробництва продукції у вартісному виразі. Для цього можна скористатися більш простим методом, побудувавши ресурсну кореляційну модель виду:

де у — виробництво валової продукції відповідним підприємством, тис. грн; х1 — середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн; х2 — середньорічна вартість оборотного капіталу, тис. грн; х3 — середньорічна кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві; х4 — грошова оцінка сільськогосподарських угідь, тис. грн.
Наприклад, по аграрних підприємствах Кагарлицького району ця модель за 2000 р. має вигляд:

 
Якщо в дану модель підставити фактичний обсяг ресурсів по певному підприємству вказаного району, то після нескладних підрахунків одержимо його потужність. Відношенням фактичного обсягу виробництва продукції до нормативного, визначеного за допомогою моделі, розраховується коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства. Чим більший він за одиницю, тим ефективніше підприємство використовує свою потуж­ність, і навпаки.
Іншого підходу вимагає визначення виробничої потужності вузькоспеціалізованих аграрних підприємств, наприклад, теплич­них комбінатів, птахофабрик, свинокомплексів, скотовідгодівельних комплексів. На названих підприємствах виробнича потужність може бути представлена не лише класичним показником — обсягом виробництва продукції, а ще й певним умовно-ресурс­ним показником. Так, потужність тепличного комбінату (овочевої фабрики) нерідко визначають через площу закритого грунту, скажімо 5000 м2. Помноживши її на нормативну врожайність овочів з квадратного метра, наприклад 30 кг, одержимо класичний показник потужності цього типу підприємств — 150 т. Потужність птахофабрики яєчного напряму визначають через кількість птахомісць для утримання курей-несучок, наприклад на 100 тис. голів. За нормативної продуктивності (наприклад, 240 яєць від однієї курки-несучки) класичний показник потужності цього підприємства становитиме 24 млн шт. яєць.
Як бачимо, виробнича потужність залежить від виробничої площі (м2, кількість головомісць тощо) і врожайності культур або продуктивності тварин. Проте на виробничу потужність деяких підприємств впливають ще й інші фактори. Механізм такого впливу чітко проглядається при визначенні виробничої потуж­ності скотовідгодівельного комплексу (спеціалізованого підприємства). Для такого визначення використовують формулу:

де  — виробнича потужність — обсяг виробництва живої маси великої рогатої худоби, ц;  — кількість скотомісць;  — коефіцієнт використання потужності комплексу;  — середньодобовий приріст живої маси тварин, г;  — коефіцієнт для переведення грамів у центнери; То — період (у роках) вирощування і відгодівлі молодняка до здавальної ваги, який залежить від середньодобового приросту і живої маси молодняка при постановці на дорощування і відгодівлю; Жв — жива маса молод­няка при постановці на дорощування і відгодівлю, ц.
Якщо, наприклад, Ск = 1200, Кп = 0,9, Сп = 850 грн, То = 1,5 і Жв = 0,45ц, то за таких умов Вп = 3351 + 324 = 3675 ц. Перша складова результату (3351 ц) характеризує живу масу тварин, одержану завдяки їх відгодівлі. Тому з підвищенням середньодобового приросту прямо пропорційно зростатиме обсяг виробництва і реалізації живої маси тварин. Друга складова (324 ц) формує потужність комплексу за рахунок живої маси поставленого молодняка. З її підвищенням скорочується період відгодівлі тварин і зрештою зростає потужність комплексу. Якщо, скажімо, Жв = 2,8 ц і То = 0,39 року, то Вп = 11 100 ц, у тому числі друга частина результату становитиме 7750 ц.
Виробнича потужність свиновідгодівельного комплексу визначається відповідно до його проектної потужності, представленої тисячами голів свиней, які можуть бути реалізовані щороку, наприклад 10 тис., 12 тис., 54 тис. і 108 тис. голів. За нормативної ваги однієї голови (при знятті з відгодівлі), скажімо, 105 кг вироб­нича потужність у класичному виразі для 12 тис. голів відгодівлі на рік становитиме 12,6 тис. ц.
Проте проектна потужність свиновідгодівельних підприємств по головній галузі в реальних умовах часто змінюється залежно від ступеня заповнюваності станкомісць, а також строку відгодів­лі, який може скорочуватися або збільшуватися через відхилення середньодобових приростів від їх нормативного рівня. За таких умов виробничу потужність свиновідгодівельного комплексу (Впс) (головної галузі спеціалізованих свиновідгодівельних підприємств) можна визначити за формулою:
Впс == Пп · Кс · Кк · Жвг,
де Пп — проектна потужність комплексу, голів реалізації за рік; Кс — коефіцієнт використання станкомісць, який визначається діленням фактично заповнених поголів’ям станкомісць на проект­ні станкомісця; Кк — коефіцієнт коригування проектної потужності, що обчислюється відношенням фактичного коефіцієнта обороту поголів’я до проектного; Жвг — жива маса 1 голови свиней при реалізації, ц.
Наприклад, проектна потужність комплексу становить 10 тис. голів реалізації на рік, середньорічне поголів’я свиней комплексу відповідно до проектної структури стада (без хряків, основних і ремонтних свиноматок) — 7660 голів. Звідси проектний коефіцієнт обороту поголів’я дорівнюватиме 10000 : 7990 = 1,23. Реальний плановий коефіцієнт обороту визначається діленням 12 міс. на період вирощування і відгодівлі свиней до здавальної ваги (в місяцях). Рівень цього показника зрештою залежить від середньодобового приросту свиней:


Середньодобовий приріст свиней, г

200

250

300

3501

Період відгодівлі до 100 кг, міс.

16,5

13,8

11

9,7

Коефіцієнт обороту поголів’я

0,73

0,87

1,09

1,24

Якщо в плановому періоді середньодобовий приріст становитиме 300 г, то Кк = 1,09 : 1,3 = 0,84, за приросту 350 г Кк = 0,95 і т. д . Інші параметри комплексу — Кс, Жвг — встановлюються з урахуванням можливостей підприємства, що в кінцевому рахунку дає змогу визначити його реальну виробничу потужність.
Потужність бройлерної фабрики також формується під впливом низки факторів. Для її визначення можна скористатися формулою:
,
де  — виробнича потужність бройлерної фабрики, т живої маси;  — потужність за одночасною посадкою курчат на відгодівлю, тис. голів;  — період вирощування бройлерів, днів;  — тривалість технологічних перерв між черговими по­садками курчат, днів;  — коефіцієнт збереження поголів’я (визначається як відношення кількості реалізованих бройлерів до всього поголів’я курчат при їх посадці на вирощування і відгодівлю);  — жива маса одного бройлера в заліковій вазі при реалізації, кг;  — коефіцієнт для переведення кілограмів у тонни.
За умови, що параметри бройлерної фабрики Оп — 240 тис. гол., П — 70 днів, Тп — 14 днів, Кз — 0,9 і Жвб — 1,6 кг, потуж­ність цього підприємства становитиме 1500 т живої маси.
Основним показником, що характеризує ступінь використання виробничої потужності підприємства, є коефіцієнт її використання (Квп), що визначається за формулою:

де  — фактичний обсяг виробництва продукції;  — нор­мативний (плановий) обсяг виробництва продукції.
Крім названого, потрібно використовувати і такий показник, як маса прибутку, що одержана на станко- або головомісце, на квадратний метр корисної площі закритою грунту, на гектар сільськогосподарських угідь. Підприємства можуть ставити перед собою мету максимізувати прибуток в розрахунку на одиницю виробничої потужності. У відгодівельному тваринництві, наприк­лад, це пов’язано з відгодівлею тварин до економічно доцільних вагових кондицій. Встановлено, що із збільшенням, скажімо, живої маси свиней на відгодівлі з 90 до 120 кг підвищується їх середньодобовий приріст, але разом з тим збільшується витрата кормів на кожну вагову одиницю його, що призводить до підви­щення собівартості центнера продукції. Протидіючим фактором є та обставина, що із збільшенням вагових кондицій відгодівельного поголів’я в собівартості їх живої маси зменшується частка витрат на утримання маточного стада і вирощування поросят до двомісячного віку. Таким чином, завдання полягає в тому, щоб відгодовувати свиней до таких вагових кондицій, за яких досягається найбільший економічний ефект — маса прибут­ку на одне станкомісце, яка є функцією маси прибутку на центнер реалізованої живої маси свиней і кількості оборотів відгодівельного поголів’я протягом року.
Для практичного вирішення даної проблеми потрібно по кожній ваговій кондиції свиней (наприклад, 90, 95, 100, 105, 110,115 і 120 кг) розрахувати:
а) собівартість 1 ц живої маси з урахуванням вартості постановочного молодняка;
б) прибуток від реалізації 1 ц цієї маси, беручи до уваги не однакові ціни на свинину, одержану при відгодівлі свиней до різ­них вагових кондицій;
в) кількість днів відгодівлі, що необхідні для досягнення відповідної вагової кондиції свиней (приріст на одну голову ділиться на середньодобовий приріст відповідної вагової кондиції свиней).
На основі цих даних по кожному варіанту (ваговій кондиції) визначають вихід живої маси на одне станко-місце за формулою:

де  — вихід живої маси на одне станкомісце;  — кількість днів відгодівлі свиней до відповідної вагової кондиції;  — жива маса голови свиней відповідної вагової кондиції, ц.
Перший множник формули відображує кількість оборотів відгодівельного поголів’я на рік. Вона зменшується з підвищенням вагових кондицій свиней і збільшується при скороченні строку відгодівлі. Прибуток на одне станко-місце розраховують за формулою:

де  — прибуток на одне станко-місце;  — прибуток на 1 ц живої маси свиней за відповідним варіантом відгодівлі.
Найбільш економічно доцільною буде відгодівля свиней до такої вагової кондиції, за якої показник Прм має найбільше значення.


За середньодобового приросту понад 350 г комплекс виходить на проектну потужність.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.