лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Економіка аграрних підприємств

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

9.4. Поняття продуктивності праці
і методика її визначення
в сільському господарстві

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регу­люється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення. Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна насамперед завдяки підвищенню продуктивності праці.
Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктив­ності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.
Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої — збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.
Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продук­тивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 9.2 наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах.

Рис. 9.2. Система показників продуктивності праці
Повними називають показники продуктивності праці, при визначенні яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці. Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це — обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на вироб­ництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами.
Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.
Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при аналізі результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість центнера різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість центнера зерна і центнера цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється.
З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники — погодинну, денну і річну продуктивність праці — відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.
Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв’язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом:
Рп = Чп · Іп,
де Рп — річна продуктивність праці; Чп — погодинна (денна) продуктивність праці; Іп — інтенсивність праці — кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (людино-днів) за рік.
Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовкою ґрунту до посіву, посіву, догляду за посівами, збиранням) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури. У тих тваринницьких галузях, де виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці обчислюють її затрати на голову тварин за певний календарний період — місяць, квартал, рік.
Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, облад­нання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшення організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на голову тварин (об’єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо ) зростатиме її продуктивність.
Наведений механізм визначення повних показників продуктив­ності праці побудований на прямо пропорційній залежності їх
рівня від обсягу виробництва продукції та обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник — коефіцієнт випередження з виразу:
,
де  — коефіцієнт випередження;  і  — продуктивність праці відповідно у звітному і базовому періодах;  і  — обсяг виробництва валової продукції відповідно у звітному і базовому періодах.
Дані по країнах Заходу з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання ефективності виробництва в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний процент збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2—5 % за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.
9.5. Досягнутий рівень продуктивності праці,
його оцінка, аналіз і фактори підвищення

У сільському господарстві України до 1990 р. склалася тенден­ція до підвищення продуктивності праці. Проте воно відбувалося повільними темпами. В наступні роки через кризові явища в економіці, істотне зниження врожайності культур і особливо продуктивності худоби трудомісткість центнера продукції значно зросла. За деякими її видами (приріст живої маси великої рогатої худоби, свиней) затрати живої праці на одиницю продукції збільшилися в кілька разів.

Таблиця 9.3

ДИНАМІКА ТРУДОМІСТКОСТІ ЦЕНТНЕРА ОСНОВНИХ ВИДІВ
ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, ЛЮДИНО-ГОДИН НА 1 ц

Вид продукції

В середньому
за 1986—1990 рр.

2000 р.

колгоспи

радгоспи

аграрні підприємства

Зерно (без кукурудзи)

1,0

0,8

1,96

Цукровий буряк

0,9

0,6

1,69

Соняшник

1,2

1,3

2,8

Картопля

2,4

2,6

7,4

Овочі

6,2

4,2

16,4

Приріст живої маси ВРХ

44,9

35

105,3

Приріст свиней

37,2

18,7

183

Приріст овець

72,3

35,0

226

Молоко

7,9

6,0

15,8

Яйця курячі (на 1000 шт.)

14,1

2,4

7,1

Вовна

268,9

168

464

Повільне підвищення продуктивності праці в 1970—1990 рр. та її істотне зниження в 1991—2000 рр. насамперед через різке зниження врожайності культур, продуктивності тварин призвело до того, що її рівень у сільському господарстві України нині є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах Заходу. Наприклад, за даними національної статистики США трудомісткість молока в середньому за 1981—1985 рр. становила 0,44 людино-годин на центнер, або зменшилась порівняно з 1975—1980 рр. у 2 рази. Трудомісткість приросту живої маси великої рогатої худоби відповідно становила 2,2 і 2,8, свинини — 0,66 і 1,1, бройлерів — 0,22 і 0,44, трудомісткість 1000 шт. яєць — відповідно 2 і 3 людино-години.
Основні причини, що зумовили низький рівень продуктивності праці в сільському господарстві, були породжені відривом сільських працівників від засобів виробництва, втратою ними почуття господаря, недостатньою матеріальною заінтересованістю в результатах своєї праці, низьким рівнем механізації та автоматизації виробництва, повільним освоєнням нових технологій, низькою в багатьох підприємствах технологічною і трудовою дисципліною і за останні роки — глибокою економічною кризою.
Проте з виникненням на базі колишніх КСП нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, з прийняттям важливих нормативно-правових актів, направлених на стимулювання й економічну підтримку розвитку сільськогосподарського виробництва, на селі створено значно сприятливіше соціально-економічне середовище, за якого аграрні підприємства мають можливість істотно підвищити продуктивність праці.
Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, які впливають на зміну останнього. Скажімо, із формули визначення річної продуктивності праці випливає, що вона може збільшуватися (зменшуватися) за рахунок зменшення (збільшення) кількості працівників, або за рахунок зміни обсягу виробництва продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.
Для обчислення приросту річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатися формулою:

де  — приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників;  і  — кількість працівників відповідно в звітному і базовому періодах.
Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою:

де  — приріст річної продуктивності праці завдяки збільшенню обсягу виробництва;  і  — обсяг виробництва валової продукції відповідно в звітному і базовому періодах.
При аналізі трудомісткості центнера продукції потрібно пам’ятати, що рівень цього показника залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат живої праці на гектар посіву (голову тварин). Зміна співвідношення цих величин веде до зміни рівня трудомісткості виробництва. Варіанти такого співвідношення (табл. 9.4.) зображено знаком (+), коли зростає врожайність (продуктивність тварин) і продуктивність праці, і знаком (–), коли ці показники знижуються.

Таблиця 9.4

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ВІД ЗМІНИ ВРОЖАЙНОСТІ
КУЛЬТУР (ПРОДУКТИВНОСТІ ТВАРИН) І ЗАТРАТ ЖИВОЇ ПРАЦІ
НА ГЕКТАР ПОСІВУ (на голову тварин)


Варіант

Урожайність, ц/га
(продуктивність тварин)

Затрати живої праці
на 1 га посіву
(на 1 голову тварин)

Продуктивність праці (обернений показник трудомісткості)

1

+

+

2

+

Const

+

3

+

+

+

4

Const

+

5

Const

Const

Const

6

+

+

7

8

+

9

Const

+

10

Const

У табл. 9.4 наведені теоретично можливі варіанти співвідношення між досліджуваними величинами, що впливають на рівень продуктивності праці. Для підприємства найбільш ефективним є перший варіант: зростає врожайність (продуктивність) і знижуються затрати живої праці на гектар посіву (голову тварин), оскільки при цьому досягаються високі темпи підвищення продуктивності праці. Ефективними для товаровиробників є також варіанти 2—4, оскільки в них теж скорочуються затрати живої праці на центнер продукції.
Проте не кожне підвищення продуктивності праці є ефективним для підприємства. В цьому переконує варіант 8, коли при зниженні врожайності (продуктивності) зростає продуктивність праці. В даному випадку темпи зниження врожайності (продуктивності) були нижчими за темпи зниження затрат живої праці на гектар посіву або голову тварин. З огляду на показник продуктив­ності праці для підприємства не цілком прийнятним є і варіант 6, коли темпи зростання врожайності (продуктивності) нижчі за темпи зростання затрат живої праці. Решта варіантів (крім п’я­того) пов’язані із зниженням ефективності ведення виробництва і, зрозуміло, для підприємств є недоцільними.
Для кількісного визначення впливу розглянутих факторів на трудомісткість виробництва можна скористатися індексним способом дослідження. Загальний індекс трудомісткості розчленовується на два часткові індекси:

де  і  — трудомісткість виробництва відповідно в базовому і звітному роках;  і  — затрати живої праці на 1 га посіву культури (голову тварин);  і  — врожайність культури (продуктивність тварин) у цих періодах.
За допомогою першого часткового індексу визначається кількісний вплив на продуктивність праці затрат живої праці на гектар (голову тварин), а за допомогою другого — врожайності культур (продуктивності тварин).
Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об’єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню вироб­ництва продукції, до другої — скороченню затрат живої праці,
до третьої — соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці.
Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази тощо. Серед другої групи факторів важ­ливе значення мають такі, як впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємств. Складність і важливість цього питання вимагають його детальнішого розгляду [див. розділ 9.6].
Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.
Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.
Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.
9.6. Заміна живої праці капіталом
При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання, машин і механізмів, будівництво виробничих приміщень, споруд, під’їзних шляхів тощо), щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.
Підготовка вихідної інформації передбачає розрахунок річної суми витрат на 1000 грн капіталовкладень, що спрямовуються на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка вивільнятиметься завдяки механізації виробництва або при заміні старого обладнання новим, що потребує менших затрат живої праці. Загальна сума витрат на 1000 грн інвестицій складається з постійних витрат (амортизація, страхування, податок на майно і процент на вкладений капітал ) і змінних втрат (ремонт, технічний догляд, спожита енергія, пальне тощо).
Витрати на робочу силу, яка вивільняється в процесі механізації, визначають за формулою:
Врс = Тгс · Трд · Крд · Ксн,
де Тгс — тарифна годинна ставка; Трд — тривалість робочого дня, год.; Крд —кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року; Ксн — коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату (соціальне страхування, державне пенсійне забезпечення).
На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок здійснюють за формулою:

де  — зрівноважені капіталовкладення, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється;  — загальна сума витрат (постійних і змінних) в розрахунку на 1000 грн капіталовкладень.
Розрахована таким способом сума зрівноважених капітало-
вкладень означає, що підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншими будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВз, і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.
Припустимо, що заробітна плата із соціальними нарахуваннями двох працівників, які можуть бути вивільнені завдяки модернізації кормоцеху, становить 6576 грн за рік. Вартість і установка нового обладнання обійдеться підприємству 20,2 тис. грн. Строк експлуатації обладнання — 15 років. Залишкова його вартість становить 10% від первісної вартості. Податок на майно і страхування — 320 грн за рік. Витрати на ремонт і технічний догляд приймаються нормативно — 6,5 % від первісної вартості . Витрати на енергію становлять 1500 грн на рік. При розрахунку процента на вкладений капітал ставка береться на рівні 9 %. Дана інформація є достатньою для визначення усіх статей витрат.
Зокрема, витрати на амортизацію в розрахунку на 1000 грн інвестицій обчислюють з виразу:
А =
де ЗВ — залишкова вартість основного засобу в розрахунку на 1000 грн інвестицій. Оскільки в нашому прикладі залишкова вартість становить 10 % від первісної вартості, то ЗВ дорівнюватиме 100 грн (1000 · 10 %) : 100. Отже, витрати на амортизацію становитимуть при Т = 15 років (1000 – 100) : 15 = 60 грн.
Процент на вкладений капітал (Пр) відповідно до методики його визначення в країнах з ринковою економікою розраховують за формулою:
Пр =
де Пс — процентна ставка, коефіцієнт. Підставивши у формулу відповідні дані, одержимо  = 49,5 грн. Витрати на сплату податку на майно і страхування за рік ділять на кількість тисяч інвестицій і отримують суму цих витрат на 1000 грн інвестицій. У нашому прикладі ця сума становить 320 грн : 20,2 =
= 15, 84 грн.
Розраховані витрати на амортизацію, процент на вкладений капітал і на сплату податку та страхування є постійними і їх загальна сума дорівнює 125,34 грн (60 + 49,5 + 15, 84).
Витрати на ремонт і технічний догляд нормативно дорівнюють, як ми зазначали, 6,5 % балансової вартості, тобто (1000 · 6,5) :
: 100 = 65 грн. Витрати на енергію в розрахунку на 1000 грн інвестицій визначають діленням їх річної суми на кількість тисяч інвестицій, тобто вони дорівнюватимуть 1500 : 20,2 = 74, 25 грн. Разом змінних витрат — 139,25 грн, а загальна сума витрат на 1000 грн капіталовкладень — 264,59 грн (125,34 + 139,25).
Таким чином , зрівноважена сума інвестицій у нашому прикладі становить 24 584 грн (6 576 : 264,59) · 1000. Як бачимо, вартість обладнання, яке планує купити підприємство для заміни двох працівників кормоцеху, менша зрівноважених капітало-
вкладень на 4654 грн. Отже, такий варіант інвестицій економічно вигідний для підприємства. Адже за таких умов підприємство позбавляється щорічної оплати живої праці в сумі 6 576 грн, однак несе додаткові витрати, пов’язані з даною інвестиційною діяльністю, в сумі 5 344,7 грн (264,59 · 20,2). Звідси економія коштів становитиме 6 576 – 5 344,7 = 1 231,3 грн щорічно. Вказану суму економії можна визначити й інакше, помноживши заощаджені інвестиції на норматив витрат і поділивши одержаний результат на 1000, тобто (4 654 · 264,59) : 1000 = 1 231,3 грн.
Як бачимо, наведений варіант інвестицій є доцільним для підприємства і може бути прийнятним для практичного впровад­ження. Водночас, крім фінансового виграшу, підприємство скоротить затрати живої праці на 3 770 людино-годин (276 робочих днів · 6,83 · 2 працівники), отже, підвищить її продуктивність.
 


У 2002 р. останні два види витрат були відсутні в Україні, проте вони мають місце в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.