СТАТИСТИКА
ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ
7.1. Предмет і завдання
статистики платіжного балансу
Платіжний баланс є одним з основних інструментів макроекономічного аналізу і прогнозування. За його допомогою можна відстежити розвиток зовнішньої торгівлі: в яких розмірах і формах відбувалося залучення іноземних інвестицій; який був відплив вітчизняного капіталу за кордон; наскільки своєчасно погашувалась зовнішня заборгованість країни. Платіжний баланс є одним з джерел для складання системи національних рахунків. Його також використовують для визначення монетарної та фіскальної політики, регулювання валютного ринку й обмінного курсу. В цілому платіжний баланс відображає зовнішньоекономічну діяльність країни за звітний період.
Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Для ефективного керування зовнішньоекономічними зв’язками необхідні дані, що комплексно відтворюють стан і розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.
Змістом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля товарами (товарний оборот), експорт та імпорт послуг, відносини, що виникають між резидентами країни та резидентами інших країн (нерезидентами) щодо придбання фінансових вимог і прийняття зобов’язань.
Платіжний баланс країни — це систематична реєстрація економічних операцій, що мали місце протягом певного періоду між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу. Платіжний баланс дає докладну характеристику зовнішньоекономічного становища країни на макрорівні, а також динаміку валютних курсів.
Статистика платіжного балансу має такі завдання:
- розробка системи показників, які дають характеристику розмірам, динаміці, структурі зовнішньої торгівлі;
- аналіз факторів, що впливають на розвиток основних явищ зовнішньоекономічної діяльності;
- порівняльний міжкраїнний аналіз;
- оцінка іноземних інвестицій.
Предметом статистики платіжного балансу є розміри і кількісні співвідношення між масовими явищами у сфері зовнішніх відносин, закономірності їх формування, розвитку та взаємозв’язку, а також розробка змісту та методів обчислення показників, що характеризують зовнішньоекономічні зв’язки.
7.2. Статистика зовнішньої торгівлі
Статистика зовнішньої торгівлі — це складова статистики платіжного балансу, що вивчає рух товарів через кордон, обліковує виконані роботи та послуги. Крім цього, статистика зовнішньої торгівлі розробляє систему показників, вивчає взаємозв’язки між показниками зовнішньої торгівлі та іншими показниками економічної діяльності держави.
Основним об’єктом статистичного дослідження є товарооборот країни з іншими державами. За допомогою статистики розкривається зміст зовнішньої торгівлі, докладно характеризуються експорт та імпорт товарів і послуг.
Статистика зовнішньої торгівлі збирає та аналізує дані, які показують досягнутий рівень товарообороту з іншими державами, стан торговельного балансу, обсяг експорту, імпорту та реекспорту, зміни в товарній структурі експорту та імпорту, географічний розподіл зовнішньоторговельного обороту. Завдяки цим даним можливе з’ясування результатів розвитку економічних зв’язків з іншими країнами, розрахунок пропорцій, що склалися у зовнішньої торгівлі, темпів зростання експорту, імпорту і товарообороту. Дані статистики зовнішньої торгівлі широко використовуються при складанні платіжного балансу, розробці цілей зовнішньоекономічної політики.
Статистика зовнішньої торгівлі виконує такі завдання:
- забезпечення повного та вірогідного обліку даних про експорт та імпорт країни;
- аналіз основних тенденцій, структури і динаміки зовнішньоторговельних товарних потоків одночасно із загальною макроекономічною ситуацією;
- інформаційне забезпечення підготовки законодавчих актів у галузі митної політики й державного регулювання зовнішньої торгівлі.
В Україні для обліку експорту-імпорту товарів як класифікатор застосовується Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД), побудована на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) та восьмизначної Комбінованої номенклатури ЄС (КН ЄС) — деталізованої номенклатури для країн ЄС.
Використання кількох класифікацій має на меті досягнення порівнянності з даними інших обстежень, наприклад, статистики промисловості. Однак слід враховувати, що зіставлені таким чином дані, одержані з різних обстежень, можуть дуже суттєво різнитися методологічно (наприклад, з погляду визначення звітної території та звітного кола, обсягу вартості та моменту обліку).
В основу класифікацій, що використовуються, покладено принципи їх основного поділу. Такими принципами можуть бути: виробничо-технічні ознаки (матеріали, що використовуються); ступінь обробки, призначення товару (наприклад, сировинні матеріали, напівфабрикати та готову продукцію класифікують за ступенем обробки).
Під товарами у міжнародній торгівлі розуміють ті, які додаються чи віднімаються від запасу матеріальних ресурсів країни через експортування чи імпортування. Таким чином, термін «товар» не повинен обмежуватися товарами, які є об’єктом комерційної угоди, наприклад переходом власності, а має охоплювати ті товари, які відповідають згаданому критерію. Однак слід зазначити, що жорстке застосування цього критерію може призвести у деяких випадках до включення в цю категорію сторонніх переміщень товарів.
7.3. Структура, принципи побудови
та основні категорії платіжного
балансу
Національний банк, формуючи дані для платіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими допоміжними інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках у розрізі операцій платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.
Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему збору інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках у розрізі статей платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду. Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду, електронною поштою надходять звіти комерційних банків про залишки та рух коштів по кожному відкритому коррахунку у валюті з іноземним банком з інформацією про рух коштів по статтях платіжного балансу та країнах — торговельних партнерах. Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на розрахункових рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків в іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування інформації платіжного балансу кожний платіж на суму, що перевищує 250 тис. дол., декларується копією платіжного документа.
Торговельний баланс формується на основі інформації, що надходить від підприємств та організацій усіх форм власності. Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу країни з іншими державами та надають його органам управління і Національному банку.
Реєстрація всіх операцій між резидентами та нерезидентами в платіжному балансі на практиці здійснюється на основі двох різних методів (схем) збору даних:
1) на основі системи статистичної звітності, яка головним чином надається банками, — про всі одиниці, які беруть участь у міжнародних грошових операціях;
2) за допомогою обстежень.
В Україні, в умовах діючої системи організації державної статистики ширше застосовується перший метод збору статистичної інформації — на основі статистичної звітності.
Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок їх складання, які є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами господарювання, в тому числі:
1) для банків і фінансово-кредитних установ, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів) — для складання грошово-кредитної і банківської статистики;
2) для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів) — для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного контролю.
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. НБУ також забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, надає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи. Нацбанк встановлює обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам чинного законодавства України.
Для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції в Україні розробляються такі форми звітності:
1) Звіт банку про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 1-ПБ);
2) Звіт підприємства (організації) про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 2-ПБ);
3) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ);
4) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій (форма № 4-ПБ);
5) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі інших інвестицій (форма № 5-ПБ).
Показники цих форм звітності використовуються лише у зведеному вигляді і є основою для складання платіжного балансу України, який, у свою чергу, виступає як важливе джерело інформації для складання системи національних рахунків.
Система запису платіжного балансу має подвійний вигляд, за якого кожна операція відображається два рази: як у кредитовому, так і дебетовому рахунках. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що відтворюють експорт, і фінансових потоків, що позначають або зменшення іноземних активів країни, або збільшення зовнішніх зобов’язань, тобто приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи застосовуються з метою обліку потоків матеріальних ресурсів, що відображають імпорт, і фінансових потоків, які відтворюють або збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти. Якщо припустити, що кредит позначається знаком «плюс», а дебет знаком «мінус» і що кожна операція включає запис однакової суми кредиту і дебету, то сума всіх записів повинна дорівнювати нулю.
Час реєстрації операцій визначається виходячи з ведення обліку на основі методу нарахувань, тобто тоді, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, переда-
ються або ліквідуються. Виникнення фінансових зобов’язань і вимог пов’язано з переходом права власності. Такий перехід може оформлюватися юридично або передбачити фактичну передачу ресурсів чи інших економічних процесів, пов’язаних з установленням контролю над цими ресурсами (або володіння ними) іншою стороною.
За методом нарахувань, на відміну від методу фактичної оплати, основні моменти реєстрації відображаються таким чином:
а) операції з товарами — на момент переходу права власності на них (за винятком товарів, які орендуються по фінансовому лізингу, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіалами і руху товарів, пов’язаного з торговим посередництвом);
б) послуги — на момент, коли вони надаються;
в) дивіденди — на дату їх виплати;
г) відсотки — безперервно;
д) оплата праці — коли у роботодавця виникає зобов’язання перед найманим працівником;
е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штрафів, страхових відшкодувань і т. д.) — у разі, коли виникає зобов’язання до платежу;
є) інші трансферти — той момент, коли відображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують;
ж) операції з фінансовими активами та зобов’язаннями — коли здійснюється передача права власності, тобто на момент, коли в бухгалтерських документах кредитора та дебітора відображаються виникнення вимог і зобов’язань.
Альтернативним методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, відповідно до якого операція відображається на рахунках тоді, коли здійснюється оплата.
У платіжному балансі однією з найважливіших характеристик будь-якої господарської одиниці є її належність до економіки певної країни, оскільки в основу цієї статистичної системи покладена ідентифікація операцій, які здійснюються між резидентами та нерезидентами. Поняття резидента, що використовується в Керівництві по платіжному балансу МВФ, базується не на національній належності або правових критеріях, а на двох основних ознаках: центр економічного інтересу та економічної території. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо на економічній території даної країни вона має центр економічного інтересу. Резидентами даної країни можуть бути два основних види інституційних одиниць: |