5.4. Показники швидкості
обігу грошової маси
Розглядаючи ці показники грошової маси, розрізняють швидкість обігу готівки та швидкість обігу агрегату М2.
Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду та множиться на 12 (відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими.
Обсяг готівки і М2 на середину періоду розраховується на підставі даних про готівку на кінець звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній валюті, на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.
Швидкість обігу грошей визначається за формулою

де GDP — номінальний валовий внутрішній продукт; — загальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.
Цей показник характеризує, скільки у середньому за рік оборотів здійснила грошова маса.
Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відображає зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національної валюті (наприклад, зростання номінальних відсоткових ставок, рівня інфляції або обмінного курсу). Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.
Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей і неоднаковими темпами зростання параметрів грошової маси.
Приклад 1. Маємо умовні дані про грошову масу і ВВП за ІІ півріччя, млрд грн.:
Показники |
І півріччя |
ІІ півріччя |
Валовий внутрішній продукт (ВВП) |
80 |
90 |
Грошова маса (М2) |
30 |
35 |
Готівка в обігу |
10 |
15 |
Визначити:
- швидкість обігу грошової маси;
- швидкість обігу готівки;
- частку готівки в загальному обсязі грошової маси;
- абсолютну зміну швидкості обігу грошової маси за рахунок зміни таких факторів:
а) кількості оборотів готівки;
б) частки готівки в загальному обсязі грошової маси.
Розв’язання:
- Швидкість обігу грошової маси:
;


- Швидкість обігу готівки:


- Частка готівки в загальному обсязі грошової маси:


- Абсолютна зміна швидкості обігу грошової маси:
V = V1 – V0 = 2,6 – 2,7 = – 0,1 оборота;
а) за рахунок зміни кількості оборотів готівки:
Vr = (Vr1 – Vr0)d1 = (6 – 8)0,43 = – 0,86;
б) за рахунок зміни частки готівки в загальному обсязі грошової маси:
Vd = (d – d0)Vr0 = (0,43 – 0,33)8 = 0,76 оборота.
Таким чином,
V = V1 – V0 = Vr + Vd = – 0,86 +0,76 = 0,1 оборота.
Час одного обороту грошової маси належить до зворотних характеристик швидкості обігу грошей:
,
де D — число календарних днів у періоді.
Якщо кількість днів, необхідних для одного обороту грошей, скорочується, то для обслуговування одного й того самого обсягу виробництва потрібна менша грошова маса.
Приклад 2. Маємо умовні дані про ВВП і грошову масу, млрд грн.:
Показники |
Базисний рік |
Поточний рік |
Валовий внутрішній продукт (ВВП) |
200 |
300 |
Грошова маса в обігу в середньому за рік (М2) |
80 |
100 |
Визначити тривалість одного обороту грошової маси.
Розв’язання:
Тривалість одного обороту грошової маси визначається за формулою:
;

.
Можна дійти висновку, що ефективність використання грошової маси зросла в поточному періоді порівняно з базисним.
5.5. Прогнозування грошової маси
Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливим завданням статистики є прогноз грошової маси.
Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома способами:
1) прогнозування попиту на гроші;
2) прогнозування пропозиції грошей.
Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє дійти висновків про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.
Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база включає готівку небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору і державних структур. Вона вимірюється як приріст активів банківської системи: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов’язань комерційних банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов’язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов’язання).
Динаміка грошових агрегатів об’єднаної банківської системи може бути пов’язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:
M = kR = K (NFA + NDCG + DCB + OIN),
де М — грошовий агрегат, NFA — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті зобов’язання уряду; DCB — чисті зобов’язання комерційних банків; OIN — інші статті (нетто).
При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов’язкові і змінні фактори «можливих витрат». Можливі фактори мають ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під можливим фактором звичайно розуміють валовий внутрішній продукт. Фактор «можливих витрат» виражає ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують для «можливих витрат» використовувати ставки за короткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших фахівців, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні попиту на гроші для фактора «можливих витрат» використовувати відсоткові ставки на довгострокові активи.
Попит на гроші залежить також від рівня інфляції, коли реальніше відображається зміна цін і попиту на гроші.
Для цілей аналізу та прогнозування необхідно чітко розмежувати грошові агрегати в реальному (постійних цінах) і номінальному виразах (поточних цінах).
Гроші утримуються добровільно для фінансування потоку операцій і як заощадний актив. Сума грошей, що населення добровільно утримує, визначатиметься в реальному виразі, тобто у вигляді купівельної спроможності грошей стосовно споживчого кошика товарів і послуг. Наприклад, якщо всі ціни збільшаться у 2 рази і потім залишаться на новому рівні, населення мусить мати в середньому рівно у 2 рази більше грошей, ніж раніше, щоб здійснювати той самий обсяг реальних операцій. Однак хоча попит на гроші і мусить у такому разі розглядатися в реальному виразі, фінансові органи можуть впливати тільки на номінальну кількість грошової маси.
Значення зміни номінальної кількості грошової маси залежить від того, яким чином змінюються фактичні грошові залишки, що визначаються в реальному виразі, чи співвідносяться вони з попитом населення на ці реальні грошові залишки. Якщо фінансові органи надають більше (менше) грошей, ніж населення бажає мати, то населення знижує (збільшує) цінність цієї грошової маси.
Як саме населення може впливати на реальні грошові залишки? Існує два основних механізми:
1. Населення може купувати (або продавати) іноземну валюту в обмін на національну. В результаті цих операцій кількість національної валюти в чистому виразі знижуватиметься (збільшуватиметься), так само як і обсяги зовнішніх активів, що знаходяться у володінні фінансових органів.
2. Населення може купувати (продавати) національні товари в обмін на національну валюту. Якщо населення вважає, що в його володінні дуже багато грошей порівняно з реальною товарною масою, споживання збільшується. Подібне підвищення попиту на товари спричинить збільшення внутрішніх цін. Населення фактично зменшить обсяг реальних грошових залишків шляхом інфляції, хоча номінальний обсяг грошової маси залишиться незмінним.
Ці механізми можуть працювати одночасно. Якщо фінансові органи надають дуже багато (мало) грошей, ціни на внутрішні товари можуть збільшуватися (зменшуватися), а платіжний баланс — погіршуватися (поліпшуватися). Вплив на платіжний баланс буде настільки істотнішим, наскільки відкритішим є ринок товарів і капіталів і менш гнучкою система обмінних курсів. Наприклад, в економіці з фіксованим обмінним курсом, де відсутнє валютне регулювання і регулювання торгівлею, у влади не буде контролю за номінальним обсягом грошової маси. Будь-яка незбалансованість між попитом і пропозицією грошей призведе до збільшення або скорочення розмірів грошової маси через платіжний баланс, що незначно позначиться на цінах. На противагу цьому в економіці з абсолютною вільним обмінним курсом і відсутністю регулювання обмінний курс врівноважуватиме попит і пропозицію іноземної валюти таким чином, щоб зовнішні чисті активи залишалися незмінними. У такому разі збільшення розмірів грошової маси приведе до довгострокового збільшення номінального рівня грошових агрегатів, що супроводжуватиметься підвищенням цін, включаючи ціну іноземної валюти, тобто обмінного курсу.
Підвищення рівня витрат внаслідок збільшення розмірів грошової маси може привести до зростання реального обсягу виробництва, особливо в тих випадках, коли є недовикористані потужності. І навпаки, зниження рівня витрат може привести до зниження реального обсягу виробництва. Так, зростання реального обсягу виробництва веде до збільшення числа операцій, які необхідно фінансувати, що спричинить збільшення попиту на гроші. Таким чином, зміна обсягу виробництва може бути додатковим фактором відновлення рівноваги в економіці. Як правило, існує прямий зв’язок між зростанням грошових агрегатів і номінальним обсягом виробництва. Однак існують різні точки зору на сутність цього зв’язку і на те, яким чином розподіляється вплив зміни номінального обсягу грошової маси між цінами та реальним обсягом виробництва. |