лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Бюджетно-податкова політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Мінімально допустима межа є змінною та залежить від таких факторів:

  • поточний стан економіки;
  • загальний рівень життя у країні, що визначає споживацькі стереотипи;
  • модель регулювання економіки:

а) якщо з незначним державним втручанням, то перерозподіл доходів буде обмеженим;
б) якщо державне регулювання передбачає сильну корекцію ринкового розподілу доходів, то держава реалізує цілий ряд соціальних програм.
Максимально допустима межа — це та межа перерозподілу доходів, за яку держава не має переходити за будь-якої моделі ринкової економіки.
Проблема визначення максимальної межі — одна з найскладніших у сучасному ринковому господарюванні.
У контексті з’ясування загальних засад бюджетно-податкової політики слід розглянути також її організаційне, законодавче та інформаційне забезпечення.
Держава здійснює реалізацію бюджетно-податкової політики за допомогою певних органів державного управління, які з урахуванням ролі, місця, функцій та обсягів діяльності поділяються на такі групи:
І — загальнодержавні органи управління;
ІІ — органи оперативного управління.
Залежно від історичних традицій, державного устрою і політичної системи органами публічної влади є, наприклад: Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг у Німеччині, Федеральні збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.
Загальнодержавні органи управління в Україні представлені органами законодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органами виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міська, районні та районні в містах державні адміністрації).
Бюджетно-податкова політика реалізується через спеціалізовані державні органи оперативного управління, насамперед
через фінансовий апарат, склад і структура якого зумовлені
історично відповідно до державного устрою країни. У державах з розвинутою ринковою економікою бюджетно-податкова політика реалізується, як правило, кількома державними органами:
в США — Міністерством фінансів (Казначейством) та Адмі-
ністративно-бюджетним управлінням при Президентові, Митною службою та ін.; у Великобританії — Казначейством, Митним та Акцизним управлінням; у Німеччині — Міністерством фінансів, а також підпорядкованими йому Федеральним відомством з фінансів та Федеральним управлінням державним боргом; у Франції — Міністерством економіки, фінансів та бюджету; в Італії — Казначейством, Міністерством фінансів, Міністер-
ством бюджету і планування, Міністерством внутрішніх справ та ін.
В Україні держава реалізує бюджетно-податкову політику
через Міністерство фінансів України (центральний апарат та місцеві фінансові органи), що у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України, Указами і розпорядженнями Пре-
зидента України, постановами та розпорядженнями Кабінету
Міністрів, а також Положенням про Міністерство фінансів. Крім того, для забезпечення виконання Державного бюджету існує ряд органів, а саме Рахункова палата України, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, система органів Державної податкової адміністрації України, митні органи України, податкова поліція. Відповідно до чинного законодавства кожна з перелічених систем органів оперативного управління фінансами має певні завдання в частині реалізації бюджетно-податкової політики та виконує ряд функцій, з якими студенти мають детальніше ознайомитися самостійно.
Основними правовими документами, що регламентують проведення бюджетно-податкової політики в Україні, є насамперед Конституція України, Закони України: «Про Державний бюджет України» (на відповідний рік), «Про бюджетну систему України», «Про податкову систему України», «Про місцеве самоврядування», «Про державний внутрішній борг України», «Про митну справу в Україні», Митний кодекс України, бюджетні резолюції Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Нещодавно прийнятий Бюджетний кодекс України, в процесі прийняття перебуває Податковий кодекс України.
Особливу увагу студенти мають звернути на Бюджетний кодекс України, дослідити його як основу для проведення бюджетного реформування в Україні. 22 березня 2001 року Верховна Рада прийняла перший в історії незалежної України Бюджетний кодекс, в якому спрощено механізм формування бюджетів, процес перерозподілу грошей. Цей документ максимально наближено до вимог Європейського Союзу в бюджетній сфері, що не тільки позитивно позначилося на його якості, але й знімає питання про необхідність наступної його уніфікації з бюджетним законодавством Європейського Союзу. Кодекс ліквідує «бюджетну матрьошку» — багатошаровість у розподілі коштів, тобто коли центр розподіляв фінанси по областях, області — по районах і т. д., у результаті чого гроші до сіл узагалі не доходили. Тепер усі бюдже­ти, яких понад 700, «спілкуватимуться» винятково з центром через Державне казначейство. Крім того, вперше в українському законодавстві визначено, що таке міжбюджетні трансферти, а також яким чином вони повинні здійснюватися і контролюватися. Внаслідок цього буде істотно посилено контроль за використанням бюджет­них коштів у країні. Крім того, ст. 13 Кодексу забороняє державним структурам створювати позабюджетні фонди, які дотепер
існують.
У Кодексі досить чітко виписані всі процедури, пов’язані з розробкою, прийняттям і контролем за виконанням головного фінансового документа країни. Відтепер парламент не буде затверджувати бюджетну резолюцію, як це було раніше. Замість цього уряд сам розроблятиме «Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період». Однак вирішувати, приймати чи не приймати цей документ, буде Верховна Рада. Лише після її схвалення уряд на основі згаданого документа має розроб­ляти законопроект про бюджет. Таким чином, ініціатива щодо бюджетоутворення «зміщена» в сторону Кабінету Міністрів, що логічно, оскільки саме він відповідає за виконання бюджету. Слід вважати, що певний крок на шляху підвищення прозорості і відкритості бюджетного процесу зроблено. Відповідно до Кодексу відтепер має публікуватися проект бюджету, а після його прий-
няття і сам документ разом з усіма додатками.
Верховна Рада чітко розподілила повноваження між бюджетами. Держбюджет відповідає за фінансування загальнодержавних інститутів — судоустрій, силові, контролюючі органи. Місцеві бюджети фінансують функції, наближені безпосередньо до споживачів, — школи, дитсадки, лікарні та ін. У результаті місцева влада того чи іншого населеного пункту виходить з-під впливу вищого органу і, відчувши себе хазяїном міста (передусім у бюджетному плані), стане заінтересованішим в ефективному та інтенсивному економічному розвитку міста, селища і, як підтверджує статистика, почне набагато активніше працювати по залученню інвестицій.
Щодо формування доходів, то тепер за місцевими бюджетами закріплені лише ті податки, що не можуть негативно вплинути на економіку країни. Слід зазначити, що до ексклюзивних доходів місцевих бюджетів віднесені прибутковий податок, плата за землю, надходження від продажу землі несільськогосподарського призначення і податок з прибутку комунальних підприємств, що центр враховуватиме тільки статистично. У результаті цього прибуткова база місцевих бюджетів розшириться, а частка власних доходів на місцях зросте в кілька разів. Закріплення за місцевими бюджетами надходжень від продажу землі є наймогутнішим стимулом не тільки до розвитку ринку землі, а й істотного підвищення інвестиційної привабливості підприємств.
Щодо перерозподілу фінансових коштів, то ця процедура відтепер здійснюватиметься згідно з так званою формульною системою, коли трансферти розраховують за єдиною для всіх фор-
мулою, параметри якої закладені в Бюджетному кодексі. Така практика вже діє з 2001 року відповідно до постанови Кабміну від 26.12.00 № 1932. Як свідчить аналіз, перерозподіл тепер зрозуміліший і прозоріший, оскільки перестав залежати від волі чиновника.
Кодекс впроваджує новий підхід до формування бюджету за програмно-цільовим методом із залученням економічної класифікації видатків. Це дасть можливість відстежувати ефективність використання бюджетом сплачених підприємцями податків у контексті фінансування тієї чи іншої програми. Кодекс реалізує один з принципів публічних фінансів — платник податку повинен бачити результати сплати податків. Головне завдання нового підходупублічний контроль за ефективністю використання грошей. Отже, вже на 2002 рік Міністерство фінансів має подати бюджет на програмній основі.
Таким чином, положення, закріплені в Бюджетному кодексі, свідчать, що за сучасних умов різко зростає роль Державного бюджету в розвитку економіки, соціально-культурної сфери та правового регулювання відносин, які існують у галузі бюджетної діяльності.
Інформаційне забезпечення бюджетно-податкової політики студенти мають опрацювати самостійно.
Термінологічний словник
Бюджетно-податкова політика у вузькому розумінні — політика формування, використання та регулювання Державного бюджету країни.
Бюджетно-податкова політика у широкому розумінні — заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування Державного бюджету в цілому.
Законодавчо-правове забезпечення бюджетно-податкової політики — комплекс правових документів та нормативно-законодавчих актів, що регламентують бюджетні відносини та оподаткування.
Інформаційне забезпечення бюджетно-податкової політики — система інформаційного забезпечення управління державними фінансовими потоками, що базуються на сучасних інформаційних технологіях.
Організаційне забезпечення бюджетно-податкової політики — система органів державного управління, що формують та реалізують бюджетно-податкову політику.
Фінансова політика держави — комплекс взаємопов’язаних і цілеспрямованих заходів держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на основі фінансового законодавства країни з метою реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.
Фінансовий національний дохід — макроекономічний стан співвідношення доходів і витрат у складі бюджетів усіх учасників національ­ного господарства, що забезпечують оптимум процесів зберігання, накопичення та споживання.
Фінансові ресурси — грошові нагромадження та доходи, що створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП та зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення суспільних потреб.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.