лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

12.3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ І ОХОРОНИ
НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Вивчаючи це питання, студенти повинні знати, що державне екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів, які використовують державні органи різного рівня для примушення, економічного спонукання і матеріального стимулювання забруднювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження або усунення викидів у природні і техногенні середовища забруднюючих речовин.
Роль методів державного регулювання системи захисту нав­колишнього середовища є дуже неефективною, і тому необхідний пошук нових взаємоприйнятних форм державного і ринкового регулювання. Як свідчить досвід, у жодній із країн світу держава не може повністю взяти на себе тягар витрат на природо­охоронні потреби. Необхідно ще й об’єднання капіталу недер-
жав­них структур, яким потрібно працювати на охорону нав­колишнього середовища.
Обмеженість бюджетних можливостей держави вимагає їх умілого використання для нейтралізації найнебезпечніших для людини і навколишнього середовища ризиків. Необхідно вже сьогодні чітко визначати витрати і вигоди нової екологічної політики, прагнути до повної інтеграції екологічної та економічної політики в усіх галузях народного господарства, залучення екологічних факторів у ринкову систему.
Сьогодні, щоб забезпечити необхідні фінансові ресурси, крім державних субсидій, потрібно задіяти й так звані ринкові фактори (екологічне страхування, регіональні системи управління якістю навколишнього середовища тощо). Тому зараз важливе осмислення досвіду як провідних країн світу, так і колишніх соціалістичних країн у сфері оптимізації державних і ринкових форм регулювання природоохоронної діяльності. Загальним для всіх країн колишньої соціалістичної орієнтації  явищем сьогодні є поглиблення економічної і політичної кризи, незалежно від того, в яких би формах вона не проявлялася. Це так чи інакше веде до зміни деяких пріоритетів у екологічній політиці.
Для створення нового механізму охорони навколишнього середовища необхідне вивчення світового досвіду щодо регулювання сучасного виробництва й охорони природи. Аналіз даних процесів у країнах з розвинутою ринковою системою засвідчує, що природокористування відігравало важливу роль у становленні структури господарства цих країн. На перших етапах розвитку природокористування ігнорувалося. Необхідно було врегулювати суперечності між виробництвом, яке розширюється, і екологічними проблемами. Це спонукало створення системи врахування екологічного фактора в процесі господарської практики; ресурсозбереження; включення природокористування в систему державно-монополістичного регулювання економічної діяльності, в тому числі розробку і впровадження природоохоронних стимулів у господарський механізм.
За умов ринкових перетворень сучасна економіка, що характеризується великомасштабними структурними змінами, змушена інтенсивно шукати нові шляхи регулювання взаємовпливу господарської діяльності і навколишнього середовища. Останніми роками дедалі більша кількість підприємців усвідомлює загальну необхідність посилення охорони навколишнього середовища, незважаючи на те, що екологічні заходи є дорогими і потрібні великі інвестиції для їх здійснення.
Необхідність державної участі у розв’язанні екологічних проб­лем зумовлюється також тим, що вони вже не можуть бути «зняті» в межах окремої країни. Забруднення природного середовища набуває міждержавних, планетарних масштабів. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна визначити як конфлікт між глобальним характером екологічної кризи, з одного боку, і від-
сутністю глобального суспільного механізму регулювання на­ціо­нальних екологічних дій, з іншого.
Найважливішим фактором симбіозу державних і ринкових форм екологічного регулювання є вироблення найбільш дійових форм економічних інструментів, що включають, у свою чергу, або фінансовий трансферт — між забруднювачем і суспільством (податки, платежі, фінансова допомога, кредити на обмеження викидів тощо), або реальну нову ринкову систему (платні дозволи на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня заб-
руд­нюючого викиду для конкретних забруднювачів, які після вста­новлення владою можуть бути об’єктом купівлі-продажу). Платні дозволи створюють для забруднювачів стимул до зменшення своїх викидів до рівня, нижчого від встановлених меж, з тим, щоб продавати різницю між реальним і дозволеним викидами іншим забруднювачам, які тим самим отримують право на
більший обсяг викиду забруднюючих речовин, ніж було встановлено спочатку.
Сьогодні як для приватного підприємництва, так і для держав­ної структури існують труднощі у визначенні ціни складових нав­колишнього середовища. Переважає думка, що платежі за забруднення лише дозволяють винуватому в забрудненні купити право забруднювати, тому більш придатним інструментом є пряме регулювання. Навколишнє середовище є об’єктом, здатним витримати певний рівень забруднення, і тому завдання полягає в тому, щоб забезпечити неперевищення цього рівня.
При формуванні загальної стратегії природокористування дер­жава гарантує певний рівень дії економічного механізму забезпечення ресурсозберігаючої оцінки природних ресурсів. Існують два основні підходи до економічної оцінки цих ресурсів. Один із них ґрунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природ­ні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового вираження — ціни. Інший підхід спирається на можливість визначення ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, які пов’язані з виробничими відносинами. Тільки ресурс­на частина природного середовища прилягає до народного господарства, підключається до функціонування державного економічного механізму. Оцінюючи з економічних позицій природні ресурси, слід підкреслити, що економічна оцінка — це не абсолют, притаманний якому-небудь предмету чи явищу, а відображення його значущості в процесі суспільно корисної діяльності.
Світова практика засвідчує: найбільш дійовими методами є ті, що справляють вплив як на ринок шляхом трансформації зовнішніх витрат (по компенсації збитку) у внутрішні (тобто витрати щодо відвернення забруднень, які включаються у собівартість), так і на ціну товарів, отже — і на їх конкурентоспроможність. Витрати на компенсації збитку або соціальні витрати відображають ефект, що справляє вплив на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт. Необхідно, щоб винуватий у забрудненні компенсував ці затрати у вигляді платежу за забруднення чи екологічного податку.
Держава має можливість сама регулювати виплати за забруднення, обираючи одну з форм — стандартну або розширену.
Згідно з першою, забруднювач відшкодовує витрати з виконання природоохоронних заходів, приписуваних природоохоронним законодавством. Згідно з другою, забруднювач, крім указаних витрат, має відшкодовувати потерпілим від забруднення завданий їм збиток.
На сучасному переломному етапі розвитку України роль держави у природоохоронній сфері повинна досягти рівноваги з методами ринкового регулювання. Впровадження економічних заходів, посилення ролі державного регулювання можуть сприяти впровадженню безвідходних технологій; зменшенню витрат державного і місцевих бюджетів за рахунок перекладання тягаря екологічної відповідальності на підприємства; економічному витрачанню ресурсів унаслідок зміни поведінки споживачів і впровадження замкнутих технологічних процесів; переорієнтації інвестування на екологічні цілі; підвищенню ефективності адміні­стративного екологічного регулювання.
Раціональне та екологічно врівноважене природокористування в Україні може бути досягнуте лише за умов послідовної поетапної реалізації стратегії екологічного спрямування соці-
ально-економічного розвитку та мобілізації науково-технічно­го й економічного потенціалів держави на подолання екологічної кризи. В основу зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи:

  • пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними;
  • раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних важелів регулювання природокористування й екологічних відносин;
  • оптимальне поєднання галузевого і територіального управління природокористуванням та природоохороною, перенесення центра ваги й відповідальності за розв’язання ресурсно-еколо­гічних проблем на місцеві органи влади та управління;
  • інтеграція екологічного й економічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників.

Сьогодні найбільш актуальним і проблематичним питанням є врахування екологічних факторів у процесі приватизації. Згідно із законодавством про приватизацію в Україні екологічна складова не є основоположною і не враховується взагалі, тобто капітал приватизованих підприємств не регулюється вартістю відвернутого і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів. У країнах, де швидкими темпами йде приватизація, питання про відповідальність за забруднення навколишнього середовища має особливе значення.
Відповідальність за стан навколишнього середовища виникає в процесі приватизації у зв’язку з іноземними інвестиціями. Іноземні інвестори висловлюють занепокоєність можливістю несподіваних додаткових витрат через необхідність захисту навколишнього середовища в ході функціонування підприємств.
У процесі приватизації відповідальність за забруднення навко­лишнього середовища поки що не є серйозною проблемою для індивідуальних власників. Нові власники підприємств намагаються звести до мінімуму ризик відповідальності за стан навколишнього середовища. Для іноземних інвесторів і нових власників основною проблемою залишається визначення попередньої та дійсної вартостей шкоди, завданої природі. Нові власники повин­ні отримати компенсацію за витрати по усуненню вже існуючих забруднень, проте вони несуть відповідальність за функціонування і екологічність виробництва.
12.4. ПИТАННЯ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Екологічна проблема в умовах перехідного періоду до ринкових перетворень.
2. Про необхідність охорони навколишнього природного середовища.
3. Сучасна концепція охорони природного середовища.
4. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища.
5. Система державних органів управління в галузі охорони дов­кілля.
12.5. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Екологічний ефект — зміни умов природного життєвого середовища (довкілля), кількості та якості природних ресурсів, які характеризуються шістьма ознаками: походженням (природний або штучний, зумовлений діяльністю людини), формою вияву (явний і завуальований), можливістю кількісного виміру (вимірюваний і невимірюваний), характером взаємозв’язку з традиційним економічним ефектом (ефект, який безпосередньо збігається або не збігається в часі з досягненням економічного ефекту); можливістю зміни (зворотний і незворотний ефект).
Екологічні затрати — сукупність затрат і збитків у сфері природокористування, до яких відносять безпосередні затрати на охорону природи, очистку повітряного та водного басейнів, земель і інших компонентів природного життєвого середовища; витрати на своєчасне відтворення якості порушеного деструктивними змінами природного життєвого середовища; збитки, пов’язані з необоротними негативними змінами у природному середовищі, кількості та якості природних ресурсів: збитки, пов’язані з необхідністю резервування для природоохоронних цілей об’єктів природи, які могли б експлуатуватися і давати реальний економічний ефект та ін.
Екологічні стандарти — нормативи, які регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем: норми викиду шкідливих речовин у повітря чи водойми, рівень радіаційного забруднення
тощо.
Екологія — наука про взаємодію між живими організмами і
середовищем їх проживання та закономірності взаємодії природи і
суспільства.
Еколого-економічний ефект — алгебраїчна сума традиційного, економічного (як правило, позитивного) та екологічного (як позитивного, так і негативного) ефектів у матеріальному виробництві і невиробничій сфері, які досягаються, як правило, з різним лагом (проміжком часу), лише в окремих випадках — одночасно.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.