лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

7.3. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Студенти повинні знати, що в Україні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Ці кошти використовуються для забезпечення населенню гаран­тованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування дер­жавних і місцевих програм охорони здоров’я та фундаменталь­них наукових досліджень з цих питань.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя. Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, доб­ровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або вповноваженого ним органу встановлювати плати за послуги в галузі охорони здоров’я. Медичні заклади та їх структурні підрозділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необ­хід­но поділяти на такі, що повністю утримуються за рахунок бюд­жетних асигнувань, частково утримуються за рахунок бюд­жетних асигнувань, перебувають на повному госпрозрахунку та самофінансуванні.
Принципи організації ресурсів медичних закладів визначаються вимогами економічних законів та чинної системи господарювання і включають в себе: плановість; госпрозрахунок; суворе розмежування ресурсів основної діяльності та капітального будів­ництва; повне збереження виділених закладам засобів; утворення фінансових резервів. Важливим принципом, на нашу думку, є господарський розрахунок. Принцип господарського розрахунку вимагає порівняння витрат із доходами від господарської діяльності. Це означає, що кожний медичний заклад (підрозділ закладу), що перебуває на повному госпрозрахунку та самофінансуванні, повинен не тільки покривати витрати доходами, а й одер­жувати прибуток. Госпрозрахунок сприяє економії і бережливості, скороченню витрат, зниженню собівартості, підвищенню рентабельності продукції, передбачає матеріальну заінтересованість медичних закладів і кожного працівника окремо в досягненні
високих кінцевих результатів.
За способом фінансування медичних закладів у світовій практиці умовно можна виділити три групи систем: державні (бюджетні), системи соціального медичного страхування та приватні. На нашу думку, медичні заклади та їх структурні підрозділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необхідно поділяти на такі, що повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних асигнувань та перебувають на повному госпрозрахунку та самофінансуванні. Залежно від фінансової участі населення в одержанні медичних послуг можна виділити медичну допомогу повністю безплатну, частково платну та повністю платну.
Аналіз закордонного досвіду засвідчує, що в країнах Західної Європи та багатьох інших країнах з ринковою економікою застосовується система фінансування медичних закладів, де обсяг наданих медичних послуг особі, яка бере участь у системах страхування, не залежить від розміру внесків до фондів медичного страхування, оскільки у формуванні фондів медичного страхування беруть участь працюючі, підприємці і держава, але питома вага їх участі різна.
Важливо зазначити, що в Україні, як і в інших країнах, соці-
аль­не медичне страхування має об’єднати за суттю два види страхування — з надання медичної допомоги і виплати допомоги у випадку тимчасової непрацездатності.
Організація медичного страхування в більшості країн здійснюється в двох формах: прямій і непрямій. У першому випадку органи медичного страхування мають власні установи медичної допомоги (Швеція і Японія), ця форма є найбільш прийнятною для України. При непрямій формі застраховані одержують ме-
дич­ну допомогу на підставі угоди між органами медичного страхування і лікувально-профілактичними закладами (Німеч­чина, Франція, Бельгія, Австрія та ін.).
Таким чином, можна зробити наступні висновки: по-перше, система соціального медичного страхування має певні переваги перед державними і приватними системами фінансового забезпечення медичних закладів, а також перед відомчою медициною; по-друге, забезпечить загальну доступність медичної допомоги для всіх верств населення, її профілактичну спрямованість для більш якісного і повного забезпечення різноманітних потреб пацієнтів у медичних послугах. Але найважливішим є те, що система надання медичної допомоги населенню в Україні, яка буде побудована за прямою формою державного обов’язкового медич­ного страхування, є більш ефективною, ніж державне фінансування лікувально-профілактичних закладів. Медицина, яка ґрунтується на соціальному медичному страхуванні, більше відповідає вимогам ринкової економіки.
Проблема формування фінансових ресурсів медичних закладів сьогодні і надалі в основному повинна розглядатися через призму бюджетів, бо переважна частина населення в Україні має непрацездатний вік чи працює в бюджетних установах.
Додаткові джерела фінансування медичних закладів:

  • економія коштів державного соціального страхування за рахунок зниження тимчасової непрацездатності;
  • надання додаткової медичної допомоги працівникам підприємств;
  • платні медичні послуги;
  • інші позабюджетні надходження.

Необхідно удосконалити фінансове забезпечення медичних закладів і визначити основні положення реформи фінансування лікувально-профілактичних закладів в Україні.
7.4. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ТА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
1. Суть та значення державної політики охорони здоров’я населення.
2. Державне регулювання системи охорони здоров’я в Ук­раїні.
3. Медичне страхування: суть та проблеми його розвитку.
4. Економічний механізм охорони довкілля.
7.5. ПИТАННЯ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Сучасні концепції реформування охорони здоров’я в Україні.
2. Медичне страхування та необхідність його впровадження.
3. Зарубіжний досвід охорони здоров’я в Європі.
4. Основні напрями розвитку платної медицини в Україні.
5. Необхідність втручання держави в систему охорони здоров’я.
7.6. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Державно-муніципальний сектор системи охорони здоров’я — організації охорони здоров’я державної або муніципальної форм власності, основним джерелом фінансування яких є бюджети всіх рівнів, а також кошти обов’язкового медичного страхування.
Захворюваність з тимчасовою втратою працездатності — перерва в роботі внаслідок хвороби, травми, карантину, догляду
за хворим членом сім’ї, допологової і післяпологової відпустки, ха-
рактеризується числом календарних днів тимчасової непрацездат-
ності.
Лікарняні установи — лікарні, медсанчастини і диспансери з стаціонарами та інші установи, що здійснюють медичне обслуговування госпіталізованих хворих і мають лікарняні ліжка.
Макроекономічне (державне) прогнозування — науково обґрунтоване п­ередбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки у майбутньому, альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних цілей, наслідків державного втручання (невтручання) в економічне життя суспіль­ства.
Медична діяльність — професійна діяльність з надання медич­ної до­помоги, здійснювана в організаціях охорони здоров’я різних форм власності або самостійно медичними працівниками, які здобули вищу або середню професійну медичну освіту і мають сертифікат з одержаної спеціальності.
Медична допомога— комплекс заходів (включаючи медичні послуги, організаційно-технічні заходи, санітарно-протиепіде­мічні заходи, лікарське забезпечення тощо), спрямованих на задоволення потреб населення в підтримці і відновленні здоров’я.
Медичне страхування — страхування, об’єктом якого є страховий ри­зик, пов’язаний із витратами по наданню медичної допомоги при виник­ненні страхового випадку (захворювання, травма, отруєння або особ­ливі стани — вагітність, пологи та ін.); а також стосунки по соціальному захисту інтересів громадян при виникненні певних подій (стра­хових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються зі стра­хових внесків (страхових премій).
Медичні послуги — заходи або комплекс заходів, спрямованих на профілактику захворювань, їх діагностику, лікування і реабілітацію хворих, що мають закінчене значення і певну вартість.
Обов’язкове медичне страхування є складовою обов’язкового державного соціального страхування, що забезпечує всім громадянам рівні можливості в отриманні медичної допомоги за рахунок коштів страхувальників, що відраховуються на обов’язкове медичне страхування.
Органи управління охороною здоров’я — органи виконавчої влади в галузі охорони здоров’я суб’єктів держави, місцевого самоврядування, а також інші органи управління медичними службами.
Організації охорони здоров’я — підприємства, установи та організації системи охорони здоров’я незалежно від форми власності.
Охорона здоров’я населення — сукупність заходів політичного, економічного, правового, соціального, культурного, наукового, медичного, санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру, спрямованих на збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я кожного громадянина.
Охорона здоров’я — сфера діяльності щодо забезпечення прав громадян на життя і здоров’я.
Платні медичні послуги — набір послуг у галузі охорони здоров’я, що надаються в організації охорони здоров’я державно-муніципального сектора, обов’язковою умовою якого є договір організації охорони здоров’я з пацієнтом із попередньою або подальшою їх оплатою.
Санаторно-курортні установи — спеціалізовані стаціонарні медич-
ні установи, призначені для профілактичного і відновлювального ліку-
вання населення, заснованого на застосуванні здебільшого природних
лікувальних чинників (клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей тощо).
Система охорони здоров’я — сукупність органів управління і організацій охорони здоров’я та практичної діяльності в галузі охорони здоров’я, які взаємодіють з метою профілактики захворювань, збереження і зміцнення здоров’я громадян, надання їм медичних послуг.
Чисельність лікарів — особи з вищою медичною освітою, зайняті на кінець року в лікувально-профілактичних, санітарних організаціях, установах соціального забезпечення, науково-дослідних інститутах, установах з підготовки кадрів, у апараті органів охорони здоров’я тощо.
Чисельність середнього медичного персоналу — особи з серед­ньою медичною освітою, зайняті в лікувально-профілактичних, санітарних організаціях, установах соціального забезпечення, дошкільних установах, школах, будинках дитини та ін. (фельдшери, акушери, медичні сестри тощо).
Якість медичної допомоги — сукупність властивостей, що характеризують медичні технології і результати їх застосування, відповідність медичної допомоги сучасному рівню медичної науки, стандартам якості медичної допомоги, встановлених державним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, і потребам пацієнта.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.