лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

ТЕМА 4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ
ТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
4.1. Економічні та організаційні засади оплати праці в державному секторі економіки
4.2. Система договірного регулювання оплати праці
4.3. Прогнозування та державне регулювання доходів населення
4.1. ЕКОНОМІЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ
ОПЛАТИ ПРАЦІ В ДЕРЖАВНОМУ
СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Треба знати, що в умовах ринкової економіки основним джерелом доходів найманих працівників (на їхню частку припадає майже 90 % зайнятого працездатного населення) є і залишатиметься заробітна плата.
У науковій економічній літературі можна зустріти кілька визначень заробітної плати. Найпростішим, на наш погляд, є визначення заробітної плати як частки суспільного продукту (національного доходу), що виражена в грошовій формі, яку підприємства, підприємці, організації, установи сплачують своїм працівникам за виконану роботу чи надані послуги.
Заробітна плата як категорія ринкової економіки, по-перше, узгоджує інтереси виробництва з зацікавленістю працюючих в результатах праці; по-друге, стимулює продуктивність праці; по-третє, спонукає підвищення кваліфікації працюючих; по-четвер­те, вказує на необхідність поліпшення умов праці; по-п’яте, забезпечує обсяг необхідних життєвих благ, які працівник має отримати в обмін на свою працю.
Розміри заробітної плати найманих працівників визначаються ре­зуль­татами їх праці, наслідками діяльності підприємства чи установи.
Студенти мають знати, що заробітна плата складається з двох елементів — основної та додаткової. Основна заробітна плата залежить від результатів праці робітника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, передбаченими системою оплати праці, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами. Додаткова оплата праці залежить від результатів діяльності підприємства і включає деякі види премій, винагороди, інші заохочувальні та пільгові виплати, встановлені чинним законодавством.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці визначаються Кодексом законів про працю України (основний законодавчий акт); Декретом Кабінету Міністрів від 31.12.92 р. «Про оплату праці».
У сучасних умовах держава визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці за такими напрямами:
1. Встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної ставки доплат. Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівня економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.
2. Визначення державних норм і гарантій в оплаті праці. Державою встановлені такі норми оплати праці: за роботу в надурочний час; у святкові та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який має місце не з вини робітника; при виготовленні продукції, що виявилась браком не з вини робітника; за роботу працівників, молодших 18 років; при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо.
3. Встановлення єдиних тарифів умов оплати праці робітників і службовців за загальними професіями та посадами. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 2 лютого 1993 р. № 74 «Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами».
4. Зміни частки тарифів у заробітній платі працівників виробничих галузей народного господарства у зв’язку із ситуацією в економіці, що склалася.
5. Регулювання міжгалузевих співвідношень у розмірах оплати праці працівників державних підприємств. З метою такого регулювання була видана Постанова Кабінету Міністрів «Про міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних підприємств, установ і організацій».
6. Встановлення розмірів посадових окладів і премій керівників державних підприємств, організацій і об’єднань. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 26 січня 1993 р. № 47 установлено, що розміри посадових окладів керівників державних під­приємств і організацій встановлюються залежно від обсягів реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні для підприємств і організацій із значним асортимен­том продукції чи багатогалузевим характером виробництва.
7. Встановлення умов і розмірів оплати праці працівників організацій та установ охорони здоров’я, освіти, науки, культури та інших галузей і видів діяльності, що фінансуються з бюджету.
8. Регулювання фондів споживання.
4.2. СИСТЕМА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Студенти повинні пам’ятати, що в умовах ринку договірне регулювання оплати праці є важливим елементом організації заробітної плати, а також провідною складовою соціального партнерства.
Соціальне партнерство — це система правових і організаційних норм, принципів, структур, показників, угод, спрямованих на забезпечення взаєморозуміння і злагоди між партнерами (найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади) в регулюванні соціально-трудових відносин.
Соціальне партнерство підтримується прагненням держави, роботодавців та найманих працівників досягти загального блага у суспільстві, яке можна визначити чотирма показниками:

  • зростання продуктивності праці повинно перевищувати зростання середньої заробітної плати;
  • збільшення валового національного продукту;
  • удосконалення техніки і технології виробництва, науково-технічний прогрес;
  • зростання рівня життя населення.

Соціальне партнерство ґрунтується на таких принципах:

  • визнання неоднаковості інтересів різних соціальних груп, права кожної групи мати власні економічні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами іншої групи;
  • усвідомлене бажання сторін дійти взаєморозуміння, погод­жу­ватись на компроміси, співробітничати в ім’я соціального миру;
  • надання можливостей брати участь у прийнятті рішень щодо управління господарством, у розподілі створеного продукту;
  • відмова від ідеї про гармонійну соціальну утопію;
  • відмова від класової боротьби.

Представники держави, підприємців і профспілок, будучи заінтересованими учасниками регулювання соціально-трудових від­носин, рівною мірою відповідальні за розробку взаємоприйнят­них рішень і збереження соціального спокою.
Роль держави у соціальному партнерстві специфічна, що визначається її двоїстим становищем — як власника певної частки засобів виробництва і як законодавця, гаранта соціального миру в суспільстві.
У тристоронній співпраці держави, підприємців (роботодавців), профспілок (захисників найманих працівників) основні їх функції мають такий вигляд.
Держава в особі парламенту та уряду розробляє законодавчі акти, забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм у сфері праці та соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення).
Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвиток виробництва без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. На них покладається основний тягар відповідальності за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і соціального захисту трудівників.
Профспілки (як захисники та виразники інтересів найманих працівників) покликані виборювати й захищати соціальні, економічні та професійні права робітників і службовців, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належ­них умов праці й життя.
Співробітництво соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, переговорів, які в більшості випадків закінчуються укладанням тарифних угод і колективних договорів.
Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що укладаються на національному (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), регіональному (регіональна тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях. Такі угоди укладають з метою забезпечення ефективного розвитку економіки, захисту соціально-економічних і трудових інтересів працівників, запобігання можливим негативним наслідкам при проведенні економічних реформ.
Сторонами генеральної угоди виступають:

  • професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди і представляють більшість членів профспілок — найманих працівників країни;
  • власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників країни;
  • органи державної виконавчої влади, що мають на це відповідні повноваження Кабінету Міністрів України.

Сторонами галузевої угоди виступають:

  • професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої угоди, якщо вони мають на це відповідні повноваження, які дозволяють їм погоджувати норми цих угод при укладанні колективних договорів на більшості підприємств галузі;
  • власники або вповноважені ними органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання галузевої угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників галузі;
  • органи державної виконавчої влади, що мають на це відповідні повноваження Кабінету Міністрів України.

Сторонами регіональної угоди є:
— професійні спілки, що об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання регіональної угоди, якщо вони мають на це відповідні повноваження від трудових колективів підприємств, які є комунальною власністю;
— місцеві ради народних депутатів або органи, яких вони вповноважили управляти комунальною власністю.
Сторонами колективного договору на державному підприємстві є адміністрація або керівник підприємства, з одного боку, і трудовий колектив або вповноважений ним орган — з іншого.
Контроль за додержанням колективних договорів і угод здійснюють: професійні спілки та інші органи, що представляють інтереси трудящих і власників як сторони угод і договорів; органи Міністерства праці та соціальної політики України; фінансові органи. Вищий нагляд за додержанням умов колективних договорів і угод здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.