лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

3.4. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Розглядаючи це питання, студенти повинні знати, що охорона праці — це діюча система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров’я і працездат­ності людини в процесі праці.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

  • пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відпові-
    дальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
  • комплексного вирішення завдань охорони праці на базі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень науково-технічного прогресу, діяльності в галузі охорони навколишнього середовища;
  • соціального захисту працівників, повної компенсації шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
  • встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів діяльності;
  • використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
  • здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
  • забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різ­ні аспекти охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони на місцевому та державному рівнях;
  • міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.

Слід знати, що держава дає гарантії права працівникам на охорону праці:

  • при укладанні трудового договору працівник має бути поінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які поки що не можуть бути усунені відомими засобами, та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства;
  • умови праці на виробничому місці, рівень безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан засобів захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці;
  • працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я. За період простою з цих причин працівникові виплачується компенсація згідно із законодавством;
  • працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку пере­вести за їхньою згодою на таку роботу тимчасово або без об­меження строку. Оплата праці провадиться згідно із законодавством;
  • усі працівники підлягають обов’язковому соціальному стра­хуванню власником від нещасних випадків і професійних захво-
    рювань;
  • працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, мають право на одержання безоплатно лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газової солоної води, скорочену тривалість робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації. На роботах зі шкідливими умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видають безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту та знешкоджувальні засоби;
  • власник зобов’язаний компенсувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому одноразову компенсацію. Розмір одноразової компенсації встановлюється колективним договором;
  • у разі смерті потерпілого розмір одноразової компенсації пови­нен бути не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, крім того не менше однорічного заробітку на кожного утри­манця померлого, а також на його дитину, яка народилась після смерті;
  • власник відшкодовує потерпілому також витрати на лікування, протезування, по догляду за ним та інші види медичної і соці-
    альної допомоги. За працівниками, які втратили працездатність через нещасний випадок на виробництві або професійне захво­рювання зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, він зобов’язаний відрахувати до державного Фонду сприяння зайнятості кошти у розмірі середньорічної заробітної плати за кожне нестворене робоче місце для таких осіб;
  • забороняється використання праці жінок на важких роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних робо­тах, а також залучення жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Не допускається залучення жінок до праці у нічний час, за винятком окремих галузей і виробництв, де це викликано особливою необхідністю. Вагітні жінки на час вагітності переводяться на іншу, легку ро­боту зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів, міністерства, місцева адміністрація, комітет по нагляду за охороною праці.
Кабінет Міністрів України:

  • забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
  • затверджує національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  • визначає функції міністерств, інших органів виконавчої влади по створенню безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
  • визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Державний комітет по нагляду за охороною праці:

  • здійснює комплексне управління охороною праці на держав­ному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;
  • розробляє національні програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  • координує роботу міністерств, інших органів влади у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  • опрацьовує і переглядає систему показників обліку умов безпеки праці;
  • бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
  • одержує інформацію, необхідну для виконання покладених на комітет завдань.

Міністерство праці та соціальної політики:

  • здійснює державну експертизу умов праці з участю установ державного санітарного нагляду;
  • вивчає порядок проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці;
  • бере участь у розробці міжгалузевих нормативних актів з питань охорони праці.

Інші міністерства:

  • проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
  • розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в га­лузі;
  • здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
  • укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
  • фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці;
  • організують у вставленому порядку навчання і перевірку знання правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі;
  • створюють у разі необхідності професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування;
  • здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охо­рони праці.

3.5. ПИТАННЯ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Зайнятість і безробіття в перехідний період до ринкових перетворень.
2. Формування ринкового середовища в Україні.
3. Основні важелі державного регулювання ринку праці.
4. Методи регулювання зайнятості населення.
5. Охорона праці як система.
3.6. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Безробітні — особи працездатного віку і старше, які не мають роботи (прибуткового заняття), займаються пошуком роботи і готові приступити до роботи.
Безробіття — соціальне явище в економіці, за якого частина економічно активного населення, що бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу.
Економічно активне населення — частина населення, яка є сукупністю зайнятих економічною діяльністю і безробітних.
Зайняті економічною діяльністю — особи, які виконували роботу за наймом за винагороду, а також роботу не за наймом, що приносить прибуток, самостійно або з одним чи кількома партнерами як із залученням, так і без залучення найманих працівників.
Зайнятість — сукупність соціально-економічних відносин між людь­ми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з ме­тою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розши­реного відтворення робочої сили.
Рівень безробіття визначається як питома вага чисельності безробітних до чисельності економічно активного населення.
3.7. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Зайнятість та проблеми її розв’язання в Україні.
2. Безробіття — його сутність та шляхи скорочення.
3. Державне регулювання зайнятості населення.
4. Сучасний стан ринку праці в Україні.
5. Основні методи та заходи державного регулювання ринку праці в сучасних умовах.
6. Державне управління охороною праці в галузях соціального комплексу.

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЙ

1. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості.
2. Основні важелі регулювання ринку праці.
3. Основні напрями забезпечення раціональної зайнятості.
4. Основні причини виникнення безробіття.
5. Необхідність державного управління охороною праці.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.