лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Інформатика та комп’ютерна техніка

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

На серверах локальних мереж і на інших високопродуктивних комп’ютерах застосовуються диски з інтерфейсом SCSI (частіше за все Fast SCSI — 2, іноді інші різновиди SCSI — Fast Wide SCSI — 2, Ultra SCSI — 2 та ін.). Для цього в комп’ютері повинен бути встановлений відповідний SCSI — контролер, який дозволяє підключати не чотири, а сім і більше пристроїв.
CD-ROM (Compact Disc Read — Only Memory — пам’ять тільки для читання на компакт-диску) — це оптичний носій інформації, призначений для читання, на якому може зберігатися до 700 Мбайтів даних, що відповідає приблизно 358610 сторінкам тексту, або 80 хвилинам високоякісного звучання, або їх комбінації. Доступ до даних, що зберігаються на CD-ROM, здійснюється швидше, ніж до даних, записаних на дискетах, але все ж значно повільніше, ніж на сучасних жорстких магнітних дисках. Термін CD-ROM відноситься як до самих компакт-дисків, так і до пристроїв (накопичувачів), у яких інформація зчитується з компакт-диска. Для компакт-дисків стандартні імена не визначені: вони можуть бути будь-якою латинською літерою по абетці після останньої застосованої. Наприклад, якщо остання застосована латинська літера — E:, тоді іменами для компактів можуть бути F: , G: і т. д.
Комп’ютерні компакт-диски дуже схожі на звичайні звукові компакт-диски, але крім музики на них можна записувати іншу інформацію. Накопичувачі CD-ROM, які підключаються до комп’ютерів, нагадують програвачі музичних компакт-дисків.
У них також треба вставляти компакт-диск, а по закінченні роботи його виймати — все це добре знайоме тим, хто користується аудіокомпакт-дисками. А якщо розібратися краще, то стане очевидно, що ці пристрої працюють на одному принципі.
Компакт-диск діаметром 120 мм (приблизно 4,75") виготовлений з полімеру і покритий металевою плівкою (звичайно яким-небудь сплавом алюмінію). Інформація зчитується з цієї металевої плівки, яка покривається полімером, що захищає дані від пошкодження. Етикетка розташована на верхній стороні диска, а зчитування виконується з нижньої сторони. Таким чином, компакт-диск є одностороннім носієм інформації.
Накопичувачі CD-ROM відрізняються від програвача музичних дисків в основному мікропроцесором, який виконує декодування електричних сигналів. У звукових програвачах записані на компакт-дисках цифрові дані перетворюються на аналогові електричні сигнали, що надходять потім на стереопідсилювач. При цьому допускаються невеликі похибки — головне, щоб вони були у межах чутливості людського слуху. При зчитуванні з накопичувача CD-ROM похибки недопустимі. Кожен біт повинен бути зчитаний цілком вірно, тому значну частину всього об’єму диска CD-ROM займають коди корегування помилок. За їх допомогою можна в більшості випадках виявити і виправити невірно зчитані дані, що дозволяє зменшити ймовірність перебою до припустимої величини.
Алгоритм роботи накопичувача CD-ROM такий:

  • Напівпровідниковий лазер генерує малопотужний інфрочервоний промінь, який падає на відображаюче дзеркало;
  • Серводвигун за командами, що надходять від вбудованого мікропроцесора, зміщує рухливу каретку з відображаючим дзеркалом до потрібної доріжки на компакт-диску;
  • Віддзеркалений від диску промінь фокусується лінзою, розташованою під диском, відображається від дзеркала і потрапляє на розділову призму;
  • Розділова призма направляє відображений промінь на іншу фокусуючу лінзу;
  • Ця лінза направляє відображений промінь на фотодатчик, який переробляє світлову енергію на електричні імпульси;
  • Сигнали з фотодатчика декодуються вбудованим мікро-процесором і передаються в комп’ютер у вигляді даних.

Основними характеристиками накопичувача CD-ROM є:

  • швидкість передачі і час доступу до даних,
  • наявність внутрішніх буферів та їх ємність,
  • тип інтерфейсу, що використовується.

Швидкість передачі даних визначається обсягом даних, який зчитує накопичувач з компакт-диска у комп’ютер за одну секунду. Основною одиницею вимірювання цього параметра є кількість переданих кілобайтів даних в секунду (Кбайт/c). Відповідно до стандартного формату запису за кожну секунду повинно зчитуватися 75 блоків даних по 2048 корисних байтів. Швидкість передачі даних при цьому дорівнює 150 Кбайт/c. — це стандартна швидкість передачі даних для пристроїв CD-DA, які також називаються одношвидкісними (1х).
На теперішній час найрозповсюдженішими є накопичувачі 48х — 52х. У 48х накопичувачах швидкість передачі даних дорів­нює 7200 Кбайт/c, а в 52х — 7800 Кбайт/c. Але найкращі моделі накопичувачів CD-ROM значно поступаються по швидкодії накопичувачам на жорстких магнітних дисках, швидкість передачі даних яких досягає 470 Мбайт/c і вище.
Час доступу до даних для накопичувачів CD-ROM визначається так само, як і для жорстких магнітних дисків. Він дорівнює затримці між отриманням команди і моментом зчитування першого біта даних. Час доступу вимірюється в мілісекундах, і його стандартне значення для 48х і 52х накопичувачів дорівнює 80 мс.
У багатьох накопичувачах CD-ROM є вбудовані буфери, або кеш-пам’ять. Ці буфери є встановленими на платі накопичувача мікросхемами пам’яті для запису зчитаних даних, що дозволяє передавати в комп’ютер за одне звернення великі масиви даних. Звичайна ємність буфера складає 256 Кбайтів.
Під інтерфейсом накопичувача CD-ROM розуміється фізичне з’єднування накопичувача з шиною розширення. Оскільки інтерфейс — це канал, за допомогою якого дані передаються від накопичувача до комп’ютера, його значення надзвичайно велике. Для підключення накопичувача CD-ROM до комп’ютера використовуються три типи інтерфейсів:

  • SCSI/ASPI (Small Computer System Interface/Advanced SCSI Programming Interface);
  • IDE/ATAPI (Integrated Device Electronics/AT Attachment Pac­ket Interface);
  • спеціальні «фірмові» інтерфейси.

Пристрої, що знаходяться всередині системного блоку, мають назву внутрішніх, а пристрої, що підключаються до нього зовні, мають назву зовнішніх.
Зовнішні додаткові пристрої, призначені для введення, виведення і зберігання даних, мають назву периферійних.
За зовнішнім виглядом системні блоки відрізняються формою корпусу. Корпуси персональних комп’ютерів виготовляють у горизонтальному (desktop) і вертикальному (tower) виконанні. Корпуси персональних комп’ютерів постачають разом із блоком живлення і, отже, потужність блоку живлення є також одним з параметрів корпусу. Для масових моделей достатньою є потужність блоку живлення 200—250 Вт.
2.1.2. Монітор
Монітор — це пристрій візуального уявлення даних. Він не єдиний, але головний пристрій виведення даних. Його основними параметрами є:

  • розмір екрана;
  • крок маски екрана;
  • максимальний рівень захисту.

Розмір екрана вимірюється між протилежними кутами екрана кінескопа по діагоналі. Одиниця виміру — дюйми. Стандартні розміри: 15"; 17"; 19"; 20"; 21". На сьогодні універсальними є монітори розміром 15 та 17 дюймів.
Частота регенерації (крок поновлення) зображення показує, скільки разів протягом секунди може повністю змінитися зображення (тому частоту регенерації також називають частотою кадрів). Частоту регенерації зображення вимірюють у герцах (Гц). Мінімальним значенням частоти регенерації повинно бути 75 Гц, нормальним 85 Гц, а добрим — 100 Гц та більше.
Рівень захисту монітора визначається стандартом, якому відповідає монітор з точки зору вимог техніки безпеки. Зараз існують такі міжнародні стандарти: MPR-II, TCO-95, TCO-99. Стандарт MPR-II обмежує рівень електромагнітного випромінювання межами, безпечними для людини. Ергономічні й екологічні норми вперше з’явились у стандарті TCO-95, а стандарт TCO-99 встановив най­жорсткіші норми по параметрах, що визначають якість зображення.
Більшість з параметрів зображення на екрані монітора можливо змінювати програмно.
2.1.3. Клавіатура
Клавіатура — клавішний пристрій управління персональним комп’ютером.
Використовується для введення алфавітно-цифрових (знаків) даних, а також команд управління. Комбінація монітору та клавіатури, яка ще має назву «консоль», забезпечує найпростійший інтерфейс користувача. За допомогою клавіатури керують комп’ютерною системою, а за допомогою монітора отримують від неї відгук.
Клавіатура належить до стандартних засобів персонального комп’ютера. Її основні функції майже не потребують підтримки спеціального програмного забезпечення (драйверів). Необхідне програмне забезпечення для початку роботи з комп’ютером вже має мікросхема постійно запам’ятовуючого пристрою (ПЗП) у складі базової системи введення-виведення (BIOS), і тому ком­п’ютер реагує на натиснення клавіш відразу після свого вмикання.
Стандартна клавіатура має від 101 до 104 клавіші, функціональ­но розподілених по декількох групах:

  • алфавітно-цифрова група клавіш;
  • функціональні клавіші ( від F1 до F12 );
  • клавіші керування курсором;
  • клавіші додаткової панелі (використовуються у двох режимах: цифровому або режимі керування курсором);
  • службові клавіші (Print Screen, Scrooll Lock, Pause/Break і т. ін.).

2.1.4. Мишка
Мишка — пристрій управління маніпуляційного типу. Є пласкою коробочкою з двома-трьома кнопками і, можливо, додатковим управлінням. Переміщення мишки по пласкій поверхні відображається синхронним переміщенням графічного об’єкта на екрані монітора. Комбінація монітора та мишки забезпечує найсучасніший тип інтерфейсу користувача, який має назву графічного.
Крім основних пристроїв, персональний комп’ютер має допоміжні, які називаються периферійними. Це такі, як:

  • принтери;
  • модеми;
  • сканери;
  • плоттери;
  • засоби мультимедіа.

2.1.5. Принтери
Принтер (друкарський пристрій) призначений для виведення інформації на папір. Звичайно принтери можуть виводити не тільки текст, а й малюнки та графіку. Одні принтери дозволяють друкувати тільки в одному кольорі (чорному), інші можуть виводити і кольорове зображення.
Матричні принтери. Матричні (або точечно-матричні) прин­тери раніше були найбільш розповсюдженими принтерами для персональних комп’ютерів. Зараз ці принтери не користуються попитом, тому що забезпечують значно гіршу якість друку (порівняно з лазерними та струменевими принтерами), створюють сильний шум під час роботи і малопридатні для кольорового друку.
Струменеві принтери. Струменеві принтери зараз є найрозповсюдженішими принтерами. У струменевих принтерах зображення формується мікрокраплями спеціального чорнила, що виприскується на папір через сопла друкарської головки. Як і в матричних принтерах, друкарська головка струменевого принтера рухається горизонтально, а по закінченні друкування кожної горизонтальної смуги зображення папір просувається вертикально.
Лазерні принтери. Лазерні принтери забезпечують (і отримують) найвищу якість чорно-білого та кольорового друкування.
У лазерних принтерах використовується метод ксерографії: зображення переноситься на папір зі спеціального барабана, до якого електрично притягуються частинки фарби (тонера). Різниця між лазерним принтером і звичайним копіювальним апаратом полягає в тому, що друкуючий барабан електризується за допомогою лазера за командами з комп’ютера. Лазерні принтери мають найвищу швидкість друкування серед усіх інших типів принтерів.
2.1.6. Модеми
Для всіх користувачів, що бажають

  • використовувати глобальну електронну мережу Internet,
  • працювати з електронною поштою,
  • мати зв’язок з локальною мережою своєї фірми,
  • надсилати та отримувати факси за допомогою комп’ютера
    і т. ін.,

необхідно мати модем або факс-модем.
Модем — це пристрій для обміну інформацією з іншими ком­п’ютерами через телефонну мережу. Факс-модем — пристрій, що поєднує можливості модему із засобами для обміну факсимільного зображення з іншими факс-модемами та звичайними телефаксними апаратами. Більшість сучасних модемів є факс-модемами.

2.2. Поняття про програмне
забезпечення комп’ютерів

2.2.1. Структура програмного забезпечення
Персональний комп’ютер здатний виконувати будь-які дії з обробки інформації. Проте для цього необхідно скласти для комп’ютера на зрозумілій йому мові точну та докладну послідовну інструкцію (тобто програму), що показує, як саме треба обробляти інформацію. Сам по собі комп’ютер не має знань у жодній галузі свого використання, а всі ці знання зосереджені у програмах, що виконуються на комп’ютері.
Змінюючи програми для комп’ютера, можна перетворити його в робоче місце бухгалтера або конструктора, економіста або агронома, редагувати на ньому документи або грати в будь-яку гру. Тому для ефективного використання комп’ютера обов’яз­ково потрібно знати про призначення та властивості програм, необхідних для роботи з ним.
Програми, які використовуються для роботи з комп’ютером, можна поділити на три категорії:

  • системні програми, які виконують різноманітні допоміжні функції, наприклад, використовуються для створення копій наявної інформації, для перевірки роботоздатності пристроїв комп’ютера і т. ін.;
  • прикладні програми, щобезпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачу робіт: редагування текстів, створення малюнків, обробка інформаційних масивів тощо;
  • інструментальні системи (системи програмування), які забезпечують створення нових програм для комп’ютера.

Програмне забезпечення має ієрархічну структуру, схема якої показана нижче.
СХЕМА ІЄРАРХІЧНОЇ СТРУКТУРИ
ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ


2.2.2. Поняття про операційні системи
Серед усіх системних програм, з якими необхідно мати справу користувачам комп’ютерів, особливе місце займають операційні системи (ОС).
Операційна система забезпечує управління всіма апаратними компонентами комп’ютера, запускає програми, забезпечує захист даних, виконує різноманітні сервісні функції по запитах користувача та програм. Будь-яка програма користується послугами операційної системи, а тому може працювати тільки під керуванням тієї операційної системи, яка забезпечує для неї ці функції.
Microsoft Disk Operating System (MS DOS) — створювалася протягом декількох років і призначалася для роботи з IBM-сумісними комп’ютерами.
Складовими MS DOS є:

  • базова система введення-виведення (BIOS), що знаходиться в постійній пам’яті й виконує найпростіші послуги з процесами введення.
  • завантажник ОС — невелика програма, яка виконує функції пошуку на диску (дискеті) та зчитування в оперативну пам’ять модулів операційної системи.
  • Дискові файли IO.SYS i. Файл IO.SYS — є доповненням до BIOS, а файл MSDOS.SYS — реалізує основні послуги для роботи у середовищі DOS.
  • Командний процесор DOS — обробляє так звані внутрішні команди, які можуть викликатися і виконуватися будь-коли, якщо ОС успішно завантажена. Це команди для роботи з файлами (COPY, DEL, DIR, REN, TYPE тощо), папками (каталогами) — MD, RD, CD.
  • Зовнішні команди MS DOS — це команди, які виконуються за допомогою завантажувальних файлів-програм, використовуються і для роботи з файлами (UNDELETE, PRINT тощо), дисками (FORMAT, DISKCOPY, SYS тощо), каталогами (DELTREE) і
    т. ін.
  • Драйвери пристроїв — програми, які доповнюють систему введення-виведення даних і забезпечують роботу з нестандартними периферійними пристроями. Драйвери є важливим класом системних програм.

Це спеціально розроблені програми, які розширюють можливості операційної системи, наприклад, дозволяють їй працювати з тими або іншими зовнішніми пристроями, навчаючи її роботі з новим протоколом (правилами) обміну даних і т. ін. Більшість операційних систем містить багато драйверів у комплекті свого постачання, і програма установки операційної системи встановлює ті драйвери, які необхідні для підтримки пристроїв і функцій, вказаних користувачем. Драйвери для різних операційних систем дуже часто постачаються разом із новими пристроями або контролерами.
Таким чином, вибір операційної системи дуже важливий, тому що визначає, з якими програмами може працювати на власному комп’ютері користувач. Від вибору операційної системи також залежить працездатність роботи користувача.
Перелік та призначення основних команд MS DOS


Команда

Тип

Призначення

Опис

ASSIGN

Зовнішня

Управління системою

Заміна одного пристрою іншим

BACKUP

Зовнішня

Управління жорстким диском

Архівація файлів

BREAK

Внутрішня

Управління системою

Виконання переривання

CHDIR (CD)

Внутрішня

Управління файлами

Зміна каталогу (директорії)

CHKDSK

Зовнішня

Управління пам’яттю

Контроль використання пам’яті

CLS

Внутрішня

Обробка даних

Очищення екрану

COMP

Зовнішня

Управління файлами

Порівняння файлів

COPY

Внутрішня

Управління файлами

Копіювання файлів

DATE

Внутрішня

Управління системою

Уведення та виведення дати

DEL (ERASE)

Внутрішня

Управління файлами

Видалення файлів

DELTREE

Зовнішня

Управління файлами

Видалення каталогів ра­зом зі змістом

DIR

Внутрішня

Управління файлами

Виведення змісту каталогу

DISKCOMP

Зовнішня

Управління пам’яттю

Порівняння дисків

DISKCOPY

Зовнішня

Управління пам’яттю

Копіювання дисків

FDISK

Зовнішня

Управління жорстким диском

Створення розділів на жорсткому диску

Закінчення табл.


Команда

Тип

Призначення

Опис

FORMAT

Зовнішня

Управління пам’яттю

Форматування дисків

LABEL

Зовнішня

Управління пам’яттю

Надання мітки диску

MKDIR (MD)

Внутрішня

Управління файлами

Створення каталогу

PATH

Внутрішня

Управління файлами

Маршрутизація файлів

PAUSE

Внутрішня

Обробка даних

Перехід у режим очікування

PRINT

Зовнішня

Управління системою

Черга файлів та друк чергового файлу

PROMPT

Внутрішня

Управління системою

Оформлення системної підказки

RECOVER

Зовнішня

Управління файлами

Відновлення файлів

REM

Внутрішня

Обробка даних

Оформлення коментарів

RENAME

Внутрішня

Управління файлами

Перейменування файлів

RESTORE

Зовнішня

Управління жорстким диском

Реархівація файлів

RMDIR (RD)

Внутрішня

Управління файлами

Видалення каталогу

SORT

Зовнішня

Управління системою

Сортування даних на диску

SYS

Зовнішня

Управління системою

Запис на диск ядра ОС

TIME

Внутрішня

Управління системою

Уведення та виведення часу

TREE

Зовнішня

Управління файлами

Виведення інформації про каталоги

TYPE

Внутрішня

Управління файлами

Виведення змісту файла

VER

Внутрішня

Управління системою

Виведення версії ОС

UNDELETE

Зовнішня

Управління файлами

Відновлення файлів

UNFORMAT

Зовнішня

Управління пам’яттю

Відновлення формату диска

XCOPY

Зовнішня

Управління файлами

Копіювання змісту ка­талогів

Однією з найважливіших функцій ОС є організація файлової системи. Файл — це місце постійного зберігання інформації: програм, даних для їх роботи, текстів, малюнків тощо. Файли реалізуються як ділянки зовнішньої пам’яті на магнітних носіях (дисках) або CD-дисках. Кожен файл має унікальне ім’я та розширення, які розділені крапкою. У середовищі MS DOS використовується принцип 8+3 — максимум вісім символів для імені файла і три символи для розширення, при цьому не можна використовувати символ проміжку і спеціальні символи (#, <, >, =, – +, % і т. ін.). Для роботи з декількома файлами нараз використовують символи групових операцій («Wild Card») — «зірочка» (*) і знак запитання (?). Зірочка замінює будь-яку кількість допустимих символів, а знак запитання тільки один будь-який символ в імені або розширенні файла.
За розширенням можна визначити тип файла, що використовується. Деякі з розширень задаються системою, а деякі — користувачем.
Так, розширення:
TXT — означає текстовий файл;
COM — командний файл;
EXE — завантажувальний файл;
SYS — системний файл;
DOC — файл документа;
PAS — файл, що містить програму, написану мовою Pascal;
PIC — файл малюнка;
DLL — файл бібліотеки,
XLS — файл-таблицю Microsoft Excel;
MDB — файл бази даних Microsoft Access;
DBF — файл бази даних Visual FoxPro тощо.
Наприклад, файл PROBA.TXT — файл з іменем PROBA і розширенням TXT; файли PROBA.* — це усі файли з іменами PROBA і будь-якими розширеннями; файли PR?BA.TXT — це текстові файли з іменами, де перші два символи в імені файла PR, а два останні — BA, третій символ може бути будь-яким. Імена файлів реєструються у змісті файлів — каталозі, який, у свою чергу, може містити підпорядковані каталоги, що також можуть містити і файли, і підпорядковані каталоги. Так організується
ієрархічна файлова система. Шлях до файла — це ланцюжок,
що складається з імені диска й імен каталогів і підкаталогів, розділених символом \. Шлях до файла інакше називається мар-
шрутом
. Маршрут і ім’я файла(ів) назівається специфікацією файла(ів).
Наприклад, С:\ABC\TEXTY\MESSAGE\PROBA.TXT — це шлях, який показує, що файл PROBA.TXT міститься в каталозі MESSAGE, який підпорядкований каталогу TEXTY, який, у свою чергу, підпорядкований каталогу ABC, що розташований на диску С:\ . Імена дисків — це головні каталоги (Root Directories), які створюються системою, і їх не можна знищити або перейменувати, проте всі підпорядковані каталоги створюються користувачем, і їх можна переглядати, перейменовувати, переміщувати, видаляти так само, як і файли.
Усі підпорядковані каталоги різняться за рівнями: каталог 1-го рівня підпорядкований головному каталогу, каталог 2-го рівня — підпорядкований каталогу 1-го рівня і т. д. Кількість каталогів, що створює користувач для зручної організації доступу до файлів, практично необмежена — все залежить від обсягу диска, в якому ці каталоги створюються, слід просто пам’ятати, що при створенні каталогу (порожнього) витрачається приблизно 1 Кбайт пам’яті на диску.
У середовищі MS DOS робота не дуже зручна: користувач змушений працювати у командному режимі, тобто вводити
команди й отримувати відповіді системи, при цьому більшість команд він має знати напам’ять або постійно користуватися довідниками. Тому дуже популярними є програми-оболонки. Вони забезпечують зручний спосіб спілкування з комп’ютером і є резидентними, тобто постійно перебувають в оперативній пам’яті комп’ютера і мають зручний інтерфейс для користувача. Найбіль­шим успіхом користується програма-оболонка Norton Comman­der компанії Piter Norton. Усі команди по роботі з файлами, дисками та каталогами подано в зручній формі, і користувачеві треба тільки вибрати відповідну й указати параметри для роботи.
На сучасних комп’ютерах типу IBM PC найчастіше використовуються такі операційні системи:

  • UNIX та OS/2;
  • Windows 98 та Windows 2000 фірми Microsoft;
  • Windows NT Server та Windows NT Workstation фірми Micro­soft;
  • NetWare версії 5.1 фірми Novell.

На відміну від MS DOS операційна система Microsoft Win­dows підтримує довгі імена файлів (принцип 255 + 255) і допускає у запису імені та розширенні файлів символи проміжків. Каталоги у середовищі Microsoft Windows називають папками. Крім того, русифіковані версії операційної системи Microsoft Windows дозволяють надавати імена файлам та папкам за допомогою кирилиці.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.