лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Але класична школа визнає лише об’єктивне походження економічних форм, узалежнює їх від об’єктивних обставин. Альтернативна школа навпаки — природу форм визначає як таку, що зазнає суб’єктивного впливу.
Згадаємо, що згідно з історичною методологією, типи господарства формуються під впливом суспільного середовища, яке, у свою чергу, може свідомо формувати держава. Отже, реальні типи господарств можуть залежати від політики держави, котра визначатиме, в яких дозах змішуватимуться «ідеальні типи». 
Цю ідею і було покладено в основу теорії «соціально-рин­кового господарства», як синтезу вільного ринкового господарства та принципу соціальної рівності. 
На думку Ойкена, яку поділяв і запроваджував на практиці Л. Ерхард (1897—1977) держава має взяти на себе проблему оптимального поєднання форм — типів господарства, створивши відповідне законодавче та ідеологічне середовище і формуючи новий людський потенціал (підготовка кадрів, освіта, ідеологія, соціальна підтримка тощо). 
Звичайно, така політика передбачала (і потребувала!) високого рівня розвитку соціальних відносин, соціальної сфери. 
Ці положення раніше обґрунтовували й інші економісти-тео­ретики. Варто звернути увагу на характеристику теорій В. Репке, О. Рюстова, А. Мюллера-Армака. Знайомлячись з ідеями цих авторів, слід зосередитись на трактуванні ними соціально-ринко­вого господарства та політики держави щодо його формування.
В. Репке та О. Рюстов ще в 20-х рр. вивчали проблеми суспільного ладу. Свої теоретичні пошуки вони продовжили під час Другої світової війни, намагаючись визначити принципи свідомої побудови суспільного ладу через поєднання традицій класичного лібералізму, ідеї природного економічного порядку та керівної ролі держави. 
Так, Репке розробляє концепцію «ринкового господарства». Під ринковим господарством він розуміє такий господарський порядок, основу якого становить ринковий механізм, заснований на приватній власності. Засади ринкового господарства має охороняти держава. Вона повинна сприяти підтримуванню господарського порядку, за якого спрацьовували б економічні стимули до праці та стихійно визначались би пропорції виробництва. 
Згодом західнонімецькі неоліберали сформулювали ідею «соціального ринкового господарства». Сам термін увів у науковий  обіг А. Мюллер-Армак. Під «соціальним ринковим господарством» вони розуміли поєднання конкурентного ринкового господарства, заснованого на приватній власності, і соціальної ролі сильної держави. Держава за допомогою економічних важелів перерозподіляє національний дохід, забезпечуючи соціальну справедливість. 
На особливу увагу заслуговують ті положення, що стосуються різноманітних, зокрема правових, аспектів формування сприятливого для становлення цієї господарської форми соціального клімату, методів стимулювання економічного розвитку, протекціоністської політики держави. 
Слід звернути увагу на змістову характеристику вільного ринкового господарства за теорією ордолібералів, особливо в тій її частині, яка стосується форм власності на засоби виробництва як основи економічних відносин, а також форм розподілу суспільного продукту. Це дасть змогу порівняти і виявити відмінності даної моделі, наприклад від англійської. 
Теоретичну та практичну модель німецьких ордолібералів можна назвати вченням про свідомий вибір суспільної системи, яке передбачає:
— формування сильного ринкового господарства, заснованого на різноманітних формах власності на засоби виробництва, що конкурують між собою;
— абсолютизацію ролі держави у формуванні сприятливого суспільного середовища розвитку економіки та соціальних відносин через запровадження раціональної правової бази та ідеології соціального партнерства, створення розвиненої інфраструктури соціальних гарантій, державний протекціонізм та патерналізм тощо.
Неважко переконатися, що ця модель відрізняється від моделі Ф. Хайєка, оскільки на державу покладається не тільки формування умов для успішного розвитку економіки на конкурентних засадах, а й низка соціальних функцій. Крім того, параметри вільної ринкової економіки згідно з цією моделлю, також дещо інші, хоч завдання залишається тим самим — максимальна ефективність.
На аналізі цих конкретних відмінностей варто спинитись окремо.
Щоб ліпше зрозуміти сутнісний зміст теорії ордолібералізму, необхідно проаналізувати, як було втілено теоретичні викладки німецької школи на етапі практичного втілення та якими є ознаки «сформованого суспільства». Важливо також зосередитись на тих завданнях, які були поставлені перед німецьким суспільством на наступний період розвитку, що дасть змогу простежити далі порядок впровадження принципів ордолібералізму в життя.
Зауважимо також, що створення соціально-ринкового господарства в Німеччині відбувалось на основі чітко сформульованої політики та за жорсткого контролю з боку держави.
Французька (паризька) школа неолібералізму (дирижизму), як і всі інші, що належали до цієї течії, також спиралась на теоретичні засади, запропоновані як неокласиками, так і представниками альтернативного напрямку. Щоправда, неокласичні ідеї, які було покладено в основу національної теоретичної моделі неолібералізму, мали певні особливості. Саме вони й зумовили оригінальність цієї моделі. 
На аналізі цих особливостей варто спинитися спеціально. Так, необхідно знати, що формування неоліберальних поглядів на ринкове саморегулювання у Франції відбувалось за умов тотальної монополізації економіки і традиційно активної регулювальної ролі держави (давалися взнаки історичні особливості розвитку країни). Своїми управлінськими позиціями держава поступилася лише частково. Неоліберальна модель суспільного розвитку враховувала цю особливість, закріплюючи за державою дирижистські функції. 
Пояснення цього феномена слід шукати в працях Ж. Рюефа, Л. Армана та Ф. Перру, де йдеться про особливості розвитку французької економіки та їх відображення у французькій політичній економії.
Узагальненого вигляду французька неоліберальна модель су-
спільного розвитку набуває в працях М. Алле (н. 1911), який формулює її, виходячи не лише з національних особливостей розвитку, а й з глобальних його умов. 
Вивчаючи його теорії, необхідно пам’ятати, що Алле пропонує форми, синтезовані ним самим із категорій ринкової економіки та планового управління. Крім того, на державу покладається низка інших економічних функцій. У такий спосіб активну роль держави в економіці ця теорія поєднує з охоронною функцією.
Слід також звернути особливу увагу на його теорію локальних ринків. Саме категорія «економіка ринків», запроваджена Алле, дає йому можливість здійснити такий синтез.
Важливою ознакою моделі М. Алле є її мобілізаційний характер. Синтетичні категорії, які він формулює, уможливлюють побудову особливої теорії щодо мотивованої державою поведінки економічних суб’єктів у інтересах національної економіки. Як уже зазначалось, комунітаризм,тобто підпорядкування індивідуальних інтересів суспільним, — це одна зі складових історичного методу. Слід ураховувати цю обставину і віднайти вияви такого підходу в теоретичних конструкціях Алле.
Зокрема, необхідно уважно ознайомитись із категорією «економіка ринків» та в цьому контексті з оригінальною теорією циклів, яка передбачає розв’язання економічних суперечностей через планове узгодження пропорцій виробництва. Це є свідченням того, що, визнаючи об’єктивність дії механізмів урівноваження, Алле визнає і важливу роль планування, виходячи з такої логіки: оскільки держава впроваджує мобілізаційну модель, провадить «політику оборонної стратегії в новому міжнародному поділі праці» (а через те розбалансовує економіку), вона мусить дбати про економічну рівновагу (через «договірне планування», «індикативне планування» тощо). 
На увагу заслуговує також низка положень Алле («золоте правило», «теорема еквівалентності») стосовно об’єктивних взаємозалежностей, котрі складаються в економіці, причому ці положення аж ніяк не суперечать його мобілізаційній доктрині.
Підбиваючи підсумок порівнювання теоретичної неоліберальної моделі М. Алле з іншими національними моделями, потрібно виділити основні складові його мобілізаційної доктрини (політики держави):
— формування економічно незалежного суспільства здійснюється державою на основі особливої державної структурної політики;
— ринкові, конкурентні відносини підпорядковуються загальносуспільним інтересам, наслідком чого може бути розбалансування економіки. Важелем збалансування має стати державне планування в особливій формі, що не суперечить ринковим відносинам;
— соціальна політика держави є похідною від її економічної політики і залежить від успіхів ринкової економіки. Проте її можна розглядати також і як чинник економічного розвитку.
Слід нагадати, що цю теоретичну модель було використано на практиці урядом де Голля, як основу «політики модернізації». 
Особливе місце з-поміж неоліберальних моделей належить американському неолібералізму (монетаризму). Формування цієї моделі почалося в межах неокласичної школи на базі кількісної теорії грошей. Саме грошова теорія є засадничою для всіх неоліберальних моделей: їй приділяють виняткову увагу представники різних течій неолібералізму, указуючи на грошову природу економічних циклів.
Проте значних успіхів досягла група американських теоретиків на чолі з І. Фішером, котра так само, як і Кейнс, доводила, що поступальний розвиток залежить від грошового чинника, але заперечувала кейнсіанські методи регулювання, що базувались на розширювальній грошовій політиці (дефіциті бюджету).
Послідовником цієї школи, а також засновником «нової школи монетаризму» став М. Фрідмен (н. 1912). 
Монетарну доктрину Фрідмена варто проаналізувати, порівнюючи її з теоретичною моделлю Хайєка, оскільки за неокласичним спрямуванням вони дуже подібні. Проте Фрідмен пропонує модель, основою якої є стабілізація економіки державою монетарними засобами (у Хайєка — створення державою умов для вільного функціонування економіки). Вона спирається, по-перше, на особливу грошову теорію, згідно з якою грошова сфера визнається важелем державного регулювання економіки (модель Хайєка будується на маржиналістській теорії вартості, крім того, він пропонує демонополізувати грошову емісію, позбавити державу можливості втручання в цю сферу); по-друге, відкритість економіки розглядається Фрідменом як можливий чинник грошової дестабілізації; по-третє, Фрідмен пропонує державі маніпулювати соціальними витратами залежно від стану розвитку економіки (Хайєк розглядає соціальні витрати як дестабілізуючий чинник та такий, що підриває основи ринкових відносин). Ці основні відмінності двох неоліберальних теорій зумов­лені тим, що модель Фрідмена формувалась багато пізніше моделі Хайєка, була реакцією на активне використання кейнсіанства та його негативні наслідки. 
Під час вивчення доктрини Фрідмена треба передовсім з’ясувати для себе засадничі її принципи, а для цього:
— простежити логіку монетаризму як форми вияву неокласицизму й визначити, у чому полягає абсолютизація Фрідменом ефективності ринкових механізмів;
— знайти теоретичне підтвердження того, що економічна збалансованість досягається за умови, коли кількість грошей в обігу відповідає створеній суспільній вартості;
— знайти докази того, що баланс бюджетних доходів і витрат — умова та вияв економічної збалансованості, а отже, необхідний державний контроль грошової емісії;
— проаналізувати докази Фрідмена на користь того, що національну економіку слід розглядати як ланку світової господарської системи, а тому для внутрішньої збалансованості важливе значення мають міжнародні валютні відносини та контроль за
цією сферою. 
Зосереджуючись на теоретичному обґрунтуванні основних положень теорії М. Фрідмена, варто пам’ятати, що в її основу покладено історичний метод дослідження. Головна його праця так і називається: «Монетарна історія США». Проте важливий внесок у монетарну теорію було зроблено на основі неокласичних підходів — у книжці «Інфляція і грошові системи». 
Фрідмен, спираючись на базу даних з економічної історії США, доводить, що циклічність економічного розвитку має грошову природу: зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бути основними об’єктами державного контролю. 
Держава, яка має на меті сприяння ринковій стабілізації, на думку Фрідмена, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку — грошовою емісією, виходячи з того, що недостатня кількість грошей в обігу призводить до кризи виробництва, а надлишкова — до інфляції, Фрідмен запропонував визначення оптимально необхідної кількості грошей для нормального функціонування економічної системи за допомогою «рівняння обміну», відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країни продукту має дорівнювати величині грошової маси з урахуванням швидкості обороту грошей. Грошова емісія має бути орієнтованою на приріст ВНП. Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту готівки на рівні 3 % на рік, а з урахуванням потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних позик) — на 1 %. У цілому приріст не може бути більшим за 4—5 % щорічно. 
Фрідмен піддає гострій критиці політику незбалансованого державного бюджету, визнаючи її однією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання. Збалансованість бюджету, скорочення дефіциту державного бюджету можна забезпечити за рахунок регульованої грошової емісії і зменшення державних витрат. Соціальна сфера, за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави. 
Отже, підбиваючи підсумок, слід наголосити, що монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їх реалізацію пов’язано з дестабілізацією економіки.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2020 BPK Group.