лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Кейнс усупереч панівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Він не тільки наголошував на необхідності запобігти за допомогою держави «урізанню» заробітної плати як нібито основного засобу ліквідації безробіття, а й прямо казав, що «найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати». Революційний висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс визнає, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм» та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції. Проте він стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва і за високого рівня безробіття та інфляції.
Розглядаючи кейнсіанську модель макроекономічної рівноваги, обов’язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття в макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект. Кейнс дає таке пояснення його дії. Кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів, і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначали, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається й перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову витрачаються, і т. д. Зрештою приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: що вища схильність до споживання, то більший мультиплікатор, і навпаки. Необхідно засвоїти формулу визначення мультиплікатора інвестицій, запропоновану Кейнсом:
,
де  — приріст доходу;
 — приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;
r — гранична схильність до споживання;
 — величина мультиплікатора, виражена через «граничну схильність до споживання».
Докладне вивчення теорії Дж. М. Кейнса дасть можливість зрозуміти, чому навіть він сам результатом свого дослідження вважав створення якісно нової економічної теорії. Вона, на його погляд, «указує на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які нині в основному віддано приватній ініціативі…».
Спираючись на знання теорії Кейнса, далі слід перейти до вивчення запропонованої ним економічної програми державного регулювання економіки, тобто тих практичних рекомендацій, які розробив Кейнс для усунення недоліків системи ринкових економічних відносин. При цьому потрібно звернути увагу, що конкретні напрямки державного втручання в економіку і державного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироб­лених товарів. Основним стратегічним напрямом економічної політики, за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «великої депресії» 30-х рр. ХХ ст. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування, — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й узяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству. З-поміж найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає також фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель. 
Завершуючи вивчення питання в цілому, необхідно усвідомити значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки, що зумовлюється багатьма суттєвими моментами:
по-перше, це макроекономічний метод дослідження;
по-друге, він висуває на перший план проблему реалізації, або «ефективного попиту», яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;
по-третє, його теорії національного доходу в цілому та мультиплікатора органічно увійшли в післякейнсіанські теорії економічного зростання;
по-четверте, він поєднав економічну теорію та економічну політику в одне ціле, покликане сприяти підтримуванню життєдіяльності капіталістичної системи господарства. 
У цілому економічна теорія та програма Кейнса справили величезний вплив на розвиток економічної науки та економічну політику провідних країн світу. Це була справжня революція в економічному мисленні. 
3. Поширення кейнсіанства в різних країнах
Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. 
Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов’язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців.
У США ідеї Дж. М. Кейнса розвивали ще з 30-х рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е. Хансен (1887—1975) та С. Харріс (1897—1974). Ґрунтовне вивчення їхніх концепцій (насамперед інвестиційної теорії циклу) допоможе усвідомити загальні риси (особливості) американського неокейнсіанства. Так, по-перше, його характерною рисою є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає в «коливаннях динаміки інвестицій». Капіталовкладення набувають характеру своєрідної неза­лежної змінної, від якої залежать інші змінні. По-друге, американські неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора Кейнса концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом та інвестиціями. По-третє, велике значення в неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні (незалежні від руху споживання або національного доходу) та похідні інвестиції (пов’язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу). Саме остан­ній тип інвестицій бере участь у моделі «мультиплікатор-акселера­тор». По-четверте, американські послідовники Кейнса змінили метод перманентного регулювання й спрямування приватних і державних інвестицій на метод маневрування державними витратами (видатками) залежно від економічної кон’юнктури (незважаючи на можливий дефіцит державного бюджету). Він є основною складовою концепції «вбудованих» стабілізаторів і неокейнсіанських антициклічних програм, які теж слід докладно розглянути.
Далі необхідно перейти до вивчення неокейнсіанства у Франції. Його особливістю є те, що деякі французькі економісти вважали необов’язковим положення Дж. М. Кейнса щодо регулювання позичкового процента як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони запропонували використання індикативного методу планування економіки як визначального засобу забезпечення незгасання інвестиційного процесу. Слід розглянути концепцію індикативного планування, автором якої є Ф. Перру і яка справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції. 
4. Неокейнсіанські теорії
економічного зростання

Починаючи вивчення цього питання, слід звернути увагу на те, що в післявоєнні роки на перший план соціально-економіч­ного розвитку західних країн висувається не проблема «повної зайнятості», а проблема економічного зростання. Об’єктивною передумовою для появи такої проблеми стали процеси, що відбувалися в розвитку економіки в цей період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток країн з ринковою економікою, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Дехто з прихильників засадничих ідей Дж. М. Кейнса та його послідовників щодо необхідності й можливості державного регулювання економіки (за браком на стихійному ринку рівноваги між попитом і пропозицією) сприйняв ці ідеї як вихідну позицію для розроблення нових теорій, суть яких полягала у з’ясуванні й обґрунтуванні механізму постійних темпів економічного зростання. Так постали неокейнсіанські теорії економічного зростання, автори яких робили спроби створити теорію відтворення, придатну для різних кон’юнктурних умов, визначити загальні фактори економічного зростання. 
Оскільки головними авторами таких теорій були англієць Р. Харрод (1900—1978) і американець О. Домар (н. 1914), необхідно особливу увагу приділити саме їхнім теоріям (моделям). Вивчення теорій Харрода і Домара дасть можливість з’ясувати їх основний зміст, специфіку і спільність. При цьому стане зрозумілим, що особливості цих моделей зумовлено лише певною відмінністю у вихідних позиціях побудови моделі. Так, в основу моделі Харрода покладено ідею рівності інвестицій та заощаджень, а модель Домара виходить із рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиції).
Водночас варто звернути увагу на те, що обидві теорії базуються на врахуванні системи «мультиплікатор-акселератор» і моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв’язку нагромадження й споживання. Їх об’єднує також визнання незмінності (сталості) у тривалому періоді таких параметрів, як частка заощаджень у доходах і середня ефективність капіталовкладень. Спільним є й висновок щодо доцільності підтримування пос­тійного темпу економічного зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої можна досягти повного використання виробничих потужностей і трудових ресурсів. І нарешті, близькість теорій полягає в тому, що досягнення динамічної рівноваги й сталого зростання визнається можливим лише в разі активного державного регулювання економіки. Унаслідок такої подібності ці моделі стали об’єднувати в модель Харрода—Домара.
Далі слід зрозуміти, що модель Харрода—Домара є однофакторною, тобто спрощеною. Вихідним її положенням було визнання того, що динамічна рівновага потребує певної відповідності вироб­ництва та попиту. Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса та ін. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу тощо. Використовуючи рекомендовану літературу, доцільно докладніше ознайомитися з ними. 
5. Посткейнсіанство
Розпочати вивчення цього питання доцільно зі з’ясування об’єктивних умов, які стали причиною значної еволюції кейнсіанства і появи в його межах такої течії, як посткейнсіанство. Уже в другій половині 60-х рр., і особливо в 70-ті рр. ХХ ст., рецепти неокейнсіанської моделі почали все більше суперечити економічним законам розвитку і, більше того, вони навіть сприяли загостренню окремих проблем, таких як інфляція, дефіцит державного бюджету, а особливо — циклічність розвитку. Соціально-еконо­мічний і політичний розвиток західних країн після Другої світової війни з усією наочністю довів, що державне регулювання економіки неспроможне забезпечити повної зайнятості й рівноваги. Використання кейнсіанських концепцій і моделей не дало змоги розв’язати проблеми реалізації та безкризового розвитку. 
Криза кейнсіанства як офіційної доктрини державного регулювання спричинилася до значного посилення критики цієї теорії не тільки з боку її традиційних супротивників — неокласиків, а й з боку самих прихильників теорії Кейнса. За цих умов дальший розвиток кейнсіанства здійснюється під гаслом його реформування, перегляду ортодоксальної версії кейнсіанської економічної теорії. Це нове явище в економічній думці одержало назву «посткейнсіанство».
Далі слід перейти безпосередньо до вивчення економічних поглядів посткейнсіанців. Історично посткейнсіанство сформувалося через злиття двох наукових течій: англійського лівого кейнсіанства з центром у Кембриджі, найяскравішими представниками якого були Дж. Робінсон (1903—1983) — загальновизнаний лідер цієї течії, Н. Калдор, П. Сраффа, і американської групи економістів (Р. Клауер, П. Девідсон, А. Лейонхуфвуд, С. Вайнтрауб, Х. Мінскі та ін.). Представників цих течій об’єднали певні спільні підходи до економічної теорії, зокрема те, що вони брали собі за мету остаточне розвінчання неокласичної системи, доведення до кінця початої Кейнсом «революції» в економічній теорії, створен­ня нового синтезу макро- і мікроекономіки. Однак створити ціліс­ну загальновизнану теоретичну систему вони так і не спромоглися.
Докладніший розгляд концепцій представників англійського лівого кейнсіанства (теорії нагромадження капіталу, економічного зростання і розподілу національного продукту, теорії вартості й ціноутворення та ін.) і американського посткейнсіанства (так званого монетарного кейнсіанства) дає можливість визначити і зрозуміти їхні спільні риси та відмінності.
Завершуючи вивчення посткейнсіанства, необхідно зробити певні загальні висновки щодо прогресивності теоретичних підходів лівих кейнсіанців, оскільки вони, по-перше, критикують засилля монополій, висувають ряд антимонопольних вимог; по-друге, наполя­гають на розв’язанні певних соціальних проблем, зокрема ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров’я, соціальне страхування і т. ін. У США ортодоксальне кейнсіанство критикується за такими основними напрямами: по-перше, «ортодокси» не розробляли теорії інфляції, відірвавши реальні процеси від процесів ціноутворення, в результаті чого їхні теорії циклу та рецепти антициклічної політики виявилися непридатними за умов стагфляції; по-друге, вони ігнорували роль грошово-кредитних факторів та фінансової системи в цілому як причин, що породжували й стимулювали економічну нестабільність.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.