лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

4. Ліберальне народництво
Ліберально-народницький напрям суспільно-економічної думки виникає вже в 70-ті рр. Його представники були пов’язані з революційним народництвом, співчували йому, проте не ставили питання про селянську революцію. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому не соціалізм, а дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення для зміцнення дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації. Ідеї народників знайшли відображення в працях земських статистиків.
Типовим представником ліберального народництва 70-х рр. в Україні був П. Червінський (1849—1931). У 1876—1890 рр. він очолював статистичне бюро Чернігівського губернського земства. Як і народники в цілому, він намагався обґрунтувати самобутній шлях економічного розвитку Росії. Проте, якщо більшість народників заперечувала можливість застосування вчення К. Маркса до російської дійсності, то Червінський намагався довести таку можливість.
Аналізуючи розвиток людського суспільства, він покладає в основу зміни типів народного господарства, теорію К. Маркса. Але, як типовий народник, він не бачить в Росії умов для розвитку капіталізму. Тут община перешкоджає обезземеленню селянства і утворенню пролетаріату. Якщо на Заході капіталізм, пише Червінський, — це результат історичного процесу розвитку, то в Росії його можна або штучно насаджувати, або затримати чи й зовсім припинити його розвиток. Сам він доводить можливість і необхідність запобігти капіталістичному розвитку Росії.
Проте Червінський добре розуміє переваги великого виробництва перед дрібним, переваги технічного прогресу. Майбутнє країни він бачить у такій організації господарства, коли община використовує сучасну техніку, але зберігає натуральне виробництво.
Ідеї народників знайшли відображення в працях багатьох земських статистиків, зокрема О. Шликевича (1849—1909), В. Вар­зара (1851—1940), О. Русова (1847—1915) та інших. Необхідно розглянути ті економічні питання, що були предметом дослідження земських статистиків.
М. В. Левитський (1859—1936) — найвідоміший представник ліберального народництва в Україні. Він, як і ліберальні народники в цілому, критикує капіталізм, заперечує можливість його розвитку в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія відтворення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.
Розглядаючи паростки капіталізму в Росії як штучне явище, він виступає із закликом спинити, затримати його розвиток. Капіталізму він протиставляє дрібне виробництво, напівнатуральне господарство селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике майбутнє.
М. Левитський увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, котрий розробляв численні проекти розвитку дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дрібним виробникам дешевого кредиту тощо.
Найвідомішим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами і який він наполегливо впроваджував у життя.
Т. І. Осадчий (1866—1945) — економіст, земський статистик, громадський діяч. Розглядаючи напрями народногосподарського розвитку країни, він займав дещо своєрідну позицію. Як сумлінний дослідник — статистик, котрий оперував величезним статистичним матеріалом, що свідчив про розвиток капіталістичних відносин, він визнавав неминучість такого розвитку і навіть наголошував на певній його прогресивності. Але, як переконаний народник, Осадчий називав цей процес «украй небажаним». Розвитку капіталізму він протиставляв дрібне виробництво селян і ремісників.
5. Розвиток політичної економії
Розглядаючи це питання, слід чітко уяснити суспільно-еко­номічний стан країни, який безумовно позначився на розвитку політичної економії. Слід мати на увазі й те, що політичну економію було включено до навчальних планів університетів (зокрема Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв ще в 1803—1804 рр. Це стало поштовхом до створення університетських лекційних курсів з цієї дисципліни.
Т. Ф. Степанов (1795—1847) — професор політичної економії Харківського університету. Він одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою. До нього користувалися переважно підручником академіка Шторха, виданим французькою (1815 р.) і німецькою (1820 р.) мовами.
На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова позначилися праці багатьох західноєвропейських економістів. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії — Сміта й Рікардо.
У своїх наукових працях і лекціях Степанов широко й творчо використовує надбання світової економічної науки. У двотомних «Записках про політичну економію» та інших працях він аналізує такі питання, як предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, цінність, капітал, заробітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний дохід тощо. У висвітленні цих категорій Степанов здебільшого наслідує Сміта. У дусі А. Сміта він визначає такі категорії, як цінність, багатство. Під капіталом він фактично розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його тлумачення.
Т. Степанов не тільки аналізував і пропагував теоретичні ідеї західноєвропейських економістів, а й пов’язував їх з російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи.
Прихильником класичної політичної економії був також професор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Экономический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес. Позитивно оцінюючи процес концентрації ка­піталу і виробництва, І. Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земельної власності, яка на той час була майже виключно поміщицькою. Він пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм господарювання.
Як прихильник класичної школи в політичній економії, Вернадський заперечував втручання держави в економічне життя. Спеціальну працю він присвятив визначенню предмета політичної економії («Предмет політичної економії»). Він виступає проти визначення політичної економії як науки про багатство. Її предметом, пише він, є «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва.
У «Нарисі історії політичної економії» (1858) Вернадський формулює завдання політичної економії як відкриття «природних законів господарства», що не підпорядковані сваволі влади. У тій самій праці він аналізує розвиток політичної економії. Аналіз економічних шкіл, їхню класифікацію Вернадський здійснює за принципом визнання ними вільної конкуренції чи державного втручання.
Вернадський виступає проти соціалізму. Ідеї соціалізму він вва­жає помилковими, а їхню появу пов’язує з процесом пауперизму.
М. Вольський — професор Новоросійського університету. Він перебував під значним впливом класичної політичної економії і трудової теорії вартості, хоч і прагнув об’єднати всі відомі економічні теорії, як такі, що мають багато спільного. Особливу увагу він приділяє визначенню предмета політичної економії. Для того, щоб політична економія успішно розвивалась як наука й надалі відігравала належну роль у суспільстві, необхідно, підкреслював М. Вольський, точно визначити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою.
Цікаво, що він критично аналізував визначення предмета політичної економії такими західноєвропейськими та російськими економістами, як Сей, Сісмонді, Бастіа, Шторх, Горлов. Предметом політичної економії в нього є людина, її діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і моральних потреб.
Майже таке саме визначення предмета політичної економії дає професор Київського університету А. Антонович. У праці «Основи політичної економії» (1879) політекономію він визначає як науку про «суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб». Він присвятив спеціальне дослідження теорії цінності. Піддавши критиці різні визначення цінності західними економістами, він найприхильніше поставився до тих, хто до визначення цінності підходив з позицій виробництва. Проте А. Сміта він критикує, називаючи його еклектиком, який дав різні визначення цінності. У своєму власному визначенні цінності А. Антонович намагається враховувати виробництво, розподіл і споживання, беручи за засадничий принцип теорію трьох факторів виробництва Сея і намагаючись поєднати її з теорією К. Маркса. За А. Антоно­вичем, цінність є уречевленим суспільно необхідним часом дії трьох факторів виробництва: природи, праці й капіталу.
Професор Харківського університету Г. Цехановецький дотримувався засад класичної політичної економії, висвітлюючи, разом з тим, у лекціях окремі положення економічної теорії К. Маркса, з приводу чого проти нього було навіть розпочате слідство «за неблагонадійність». Однак багатьох положень марксизму, особливо щодо революційної перебудови суспільства, він не поділяв. Що ж до класичної політичної економії, то він, як і деякі інші українські економісти, особливо високо цінував твори Дж. С. Мілля. Цехановецькому імпонувало розмежування Дж. С. Міллем законів виробництва й розподілу. Якщо перші є об’єктивними, як і закони всіх природничих наук, то закони розподілу багатства повністю залежать від правлячих кіл суспільства. Поділяє Г. Це­хановецький і погляди Дж. С. Мілля на роль розподілу в суспільному розвитку. Він уважає основною сферою дослідження політичної економії обмін, через який здійснюється розподіл.
Заслуговує на увагу визначення цінності Цехановецьким. Він писав, що за умов вільного обміну цінність прагне до рівноваги з працею, за браком такого обміну вона ґрунтується, головно, на корисності.
Прихильником і захисником трудової теорії цінності був учень Цехановецького — М. Коссовський. У праці «Цінність і ціна» (1883 р. ) закон «мінової цінності» він назвав основним законом політичної економії. Він указував на наявність багатьох неоднозначних трактувань цінності, докладно і критично аналізував існуючі теорії, підкреслюючи, що останнє слово у питаннях про цінність належить К. Марксу.
Палкий прихильник і захисник теорії трудової вартості, Коссовський, утім, надто абсолютизував цю теорію, надаючи їй великого значення для перебудови соціально-економічних відносин. Він уважав, що саме на підставі цієї теорії можна буде пе­ретворити тогочасні відносини розподілу. Коссовський не вивчав спеціально питань розподілу, але наголошував на експлуататорській природі прибутку, бачив нерівноправність у відносинах між працею і капіталом. Коссовський виступав за рівномірний розподіл сили в суспільстві, що створить можливість для повної реалізації закону трудової вартості.
Особливе місце з-поміж представників класичної політичної економії в Україні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був прихильником трудової теорії вартості і популяризатором економічного вчення Маркса. У магістерській дисертації «Теорія цінності й капіталу Рікардо у зв’язку з пізнішими доповненнями та роз’ясненнями» він розглядає теорію Маркса як дальший розвиток учення Сміта й Рікардо. 1876—1878 рр. в журналах «Знание» і «Слово» Зібер публікує низку статей під назвою «Економічна теорія Маркса», викладаючи зміст першого тому «Капіталу».

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.