лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Так, Сміт уважав, що численне населення є запорукою багатства суспільства, бо основою товарів — вартостей є жива праця. Проте за сформованого капіталізму товари виробляють за допомогою машин, а використання живої праці дедалі обмежується. Механізація виробництва спричинила таке явище, як «надлишкове населення» (безробіття). Отже, цю тезу Сміта неодмінно треба було переглянути. Водночас стала сумнівною і теорія вимірювання вартості лише затратами живої праці. Крім того, об’єктом дослідження у Сміта є матеріальне виробництво, де, на його думку, створюються товари (матеріалізується жива праця) — основа багатства суспільства. Економічний прогрес суспільства, за Смітом, — це виробництво якомога більшої кількості товарів. Тому він не приділяв особливої уваги іншим сферам, зокрема розподілу, обміну та споживанню.
Широке використання машин могло, й справді, забезпечувати безперебійне виробництво. Але вже перші кризи надвиробництва, коли населення не спроможне було купувати вироблені товари (через низькі доходи), показали, що розподіл має не менш важливе значення, і в будь-яких теоретичних міркуваннях необ­хідно враховувати не лише потреби виробництва, а й відповідні обсяги споживання. Негайного теоретичного розв’язання потребували проблеми доходів: прибутку, заробітної плати, ренти. Для цього необхідно було дослідити сферу обміну і споживання.
Нагадаємо, що Сміт визнавав створення вартостей лише в матеріальному виробництві, а їх споживання — у невиробничій сфері. Проте дослідження сфери обміну довело, що в обміні беруть участь не лише товари, а й послуги — продукт праці в невиробничій сфері. Щоправда, послуги не мають матеріалізованого вигляду, але, як і матеріальні речі, потребують вимірювання, цінового вираження і, безперечно, доходів для їх придбання. Це суперечило засадам ототожнення категорії вартості і категорії матеріальних цінностей, а отже, робило сумнівною тезу Сміта про товарну природу багатства і способи його вимірювання через вартість.
У Сміта вартість — основа економічного врівноваження та економічного розвитку: принцип конкурентності базується на конкуренції вартостей. На ринку виграє той виробник, чиї товари мають меншу вартість.
Проте, коли визнати, що процес обміну поширюється не лише на товари, а й на послуги, вартість яких неможливо визначити, але які мають ціну, то постає питання про те, що ж саме є пріоритетним в економічних дослідженнях: ціна чи вартість.
Слід, однак, мати на увазі, що тоді представники класичної школи ще не піддавали сумніву твердження Сміта щодо вартості як центральної категорії політичної економії: вони всіляко намагалися довести існування абсолютного зв’язку між ціною та вартістю.
«Нова хвиля» в класичній школі. Беручи загалом, названих проблем у своїх працях торкаються всі економісти-класики, які вважали себе послідовниками Сміта та Рікардо, не маючи, проте, на меті спростувати класичне учення, а лише намагаючись уточнити певні його положення або пристосувати його до сучасних їм реалій.
До низки економістів-класиків, яких заведено вважати «економістами нової хвилі», належать: англійці Д. Мак-Куллох та Д. Мілль (ортодоксальні послідовники та популяризатори вчень Сміта і Рікардо), Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Мілль; французи — Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа; американець — Г. Ч. Кері.
Ліпшому розумінню особливостей політичної економії в трактуванні економістів «нової хвилі» сприятиме ознайомлення з особистим внеском кожного з них у економічну теорію. На жаль, в економічній літературі бракує узагальненого викладу їхніх доктрин.
Дуже важливо, у світлі вищенаведених проблем, розібратися, чому той чи той автор стільки уваги приділяє категоріям вартості, ціни, капіталу, прибутку, заробітної плати, ренти, бо це дасть можливість зрозуміти, як саме представники «нової хвилі», не спростовуючи класичних принципів, закладали основи нової політичної економії.
Водночас, потрібно спробувати, узагальнюючи розрізнені дані про суть економічного вчення того чи того автора, змалювати загальну картину класичної політичної економії тієї доби. Слід також з’ясувати, що є спільним і які відмінності існують між класичною економічною теорією в різних країнах, і чим це зумовлено.
1. Політична економія в Англії
Виникнення нових ідей в англійській класичній політичній економії пов’язується з періодом, що ознаменувався переходом від мануфактурної стадії виробництва до машинної.
Проте багато хто з англійських авторів навіть у цей час ортодоксально сприймав класичні догмати. Так, економічні погляди Д. Мілля (1773—1836) та Д. Мак-Куллоха (1789—1836) характеризуються намаганням цих авторів популяризувати класичне вчення. Але, пояснюючи окремі положення теорії Сміта і Рікардо, вони демонстрували і власне розуміння окремих категорій.
Так, вивчаючи основні положення теорії Д. Мілля, слід звернути особливу увагу на те, як автор трактує заробітну плату. Очевидно, що він пов’язує її розміри не з вартістю робочої сили, а з її ціною, яка визначається чинниками пропозиції робочої сили та розмірами авансованого капіталу. Так само і трактування Міллем прибутку як продукту функціонування капіталу суперечить класичній трудовій теорії вартості. Цікавим є ставлення Д. Мілля до такої форми доходу, як рента, що його Д. Мілль уважає паразитичним. Сам факт виникнення ренти без будь-якої участі землевласника глибоко вражав Мілля, бо наочно свідчив, що землевласник протистоїть іншим класам суспільства, оскільки бере участь у розподілі суспільного продукту, не маючи жодного відношення до його створення.
Це дало підставу Міллю дійти висновку, що клас землевласників не заінтересований у прогресивному розвиткові землероб­ства, оскільки зростання продуктивності праці, котре протистоїть закону — тенденції спадної родючості ґрунтів, спричиняє зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а отже зменшення ренти. Але кожний землевласник, наголошує Мілль, заінтересований, щоб продуктивність праці саме на його ділянці була вищою, ніж на інших, оскільки надлишок продукту позитивно позначатиметься на розмірі ренти.
Щоб обмежити можливості отримання землевласниками дармового доходу, він пропонує встановити для них конфіскаційний рівень державних податків, що призвело б до скасування земельної власності, тобто до фактичної націоналізації землі.
Слід звернути увагу на теорію грошей Мілля. Він не включав монетарної теорії в економічний аналіз, тому й не ставив питання про чинники вартості грошей. Проте він стверджував, що кількість грошей у обігу має важливе значення для стабільності економічного розвитку.
Уважний аналіз трактування, яке дає Мілль класичним категоріям, свідчить, що, усупереч декларованій ним відданості класичним догматам, він робить крок у напрямку нової теорії.
Так само й Д. Мак-Куллох, намагаючись узгодити теорію
А. Сміта з новими реаліями, фактично спростовує низку її принципових положень. Щоб переконатись у цьому, треба проаналізувати його трактування вартості в тій частині, яка стосується її субстанції.
Якщо Мілль дотримувався думки, що у створенні вартості бере участь уречевлена праця, то Мак-Куллох доповнює це положення. Він відносить до чинників вартості всі сили (машини, природу, тварин), які, хоч і своєрідно, але «працюють». На його думку, це не суперечить теорії Рікардо, а навпаки доводить, що всі складові виробництва можна розглядати крізь призму праці.
Прибуток Мак-Куллох розглядає як породження уречевленої праці, землі та інших дармових сил. Тому він вважає за неможливе включення прибутку (поряд із заробітною платою) у витрати виробництва. Це (фактично єдине) розходження з доктриною Рікардо Мак-Куллох постійно обстоював, не розуміючи, що підриває тим самим найголовніші засади трудової теорії вартості.
Аналізуючи погляди Мак-Куллоха, слід звернути увагу на те, що він старанно захищав слабкі сторони доктрини Рікардо. Він обстоював тезу про неможливість криз надвиробництва, теорію реалізації, кількісну теорію грошей тощо.
Сучасна західна економічна література оцінює Д. Мілля та Д. Мак-Куллоха як економістів, котрі догматично сприйняли теорію Рікардо і, невдало популяризуючи її, тим самим сприяли її вульгаризації.
Економічні концепції Т. Мальтуса (1766—1834) трактуються сучасними західними економістами-теоретиками як революційні для свого часу. Це стає зрозумілим, коли порівнювати ці концепції з поглядами його попередників.
Важливе місце в економічній концепції Мальтуса посідає теорія народонаселення. Вивчаючи її, слід звернути увагу на два моменти. Передовсім ця теорія та її автор стали об’єктами нищівної критики. Мальтуса не безпідставно звинувачували в зайвому песимізмі. Однак ця критика мала дещо однобічний характер: цілком ігнорувалась та обставина, що теорія народонаселення бу­ла для Мальтуса лише передумовою для розроблення цілої низки економічних та соціальних доктрин.
Отже, не варто шукати основоположних ідей учення Мальтуса лише в його праці «Нарис про закон народонаселення». Вона зовсім не є його основним науковим доробком. Проте навіть і тут міститься кілька положень, що заперечують твердження Сміта про трудове походження суспільного багатства.
Суть економічної теорії Мальтуса викладено в праці «Принципи політичної економії, розглянуті в контексті їх практичного застосування» (1820). Саме ця праця і стала, власне, майже революційним оновленням класичної політичної економії.
Треба усвідомити, що Мальтус будує свою економічну теорію зовсім інакше, ніж Сміт і Рікардо, намагаючись змалювати картину збалансованого розвитку економіки, віднайти відправну точку економічного розвитку і простежити взаємозв’язок усіх економічних категорій з цією відправною точкою (базовим явищем).
За таку точку він бере витрати капіталу на розвиток виробництва (інвестиції) і показує, як на інтенсивність інвестування впливають розподіл, доходи (у трьох їхніх формах), заощадження і споживання. Не обходить він увагою і монетарний підхід до визначення причин економічного самоврівноважування, зокрема інвестиційних.
Тут варто нагадати, що в центрі теорії економічної рівноваги Сміта була вартість. Пізніші автори вважатимуть, що таким стабілізатором є ціна, яка змінюється під впливом попиту і пропозиції.
І лише на початку ХІХ ст. економісти дійдуть висновку, що най-
ефективнішим регулятором економічної рівноваги є інвестиції.
Мальтус був одним із перших науковців, який надавав проблемі економічної рівноваги важливого значення і в такий спосіб став першовідкривачем макроекономічних залежностей.
Отже, вивчаючи трактування Мальтусом уже знайомих нам економічних категорій, потрібно особливу увагу звернути на те, як воно «працює» на його макроекономічну теорію.
Необхідно звернути увагу й на ту обставину, що Мальтус не був абсолютним прихильником теорії ринкового саморегулювання: зокрема, він уважав за можливе коригування попиту через вплив на заробітну плату.
Учення Мальтуса містить багато цікавих положень, що роблять його цілком оригінальним. Це стосується і його теорії ренти, і теорії міжнародної торгівлі, і проблеми циклічності економічного розвитку.
Кризи надвиробництва він пов’язував з реалізацією виготовленого продукту, тобто з попитом. Попит забезпечується за рахунок заробітної плати, ренти, частини прибутку, що йде на споживання капіталіста, а також частини заощаджень, що не знайшли іншого застосування. Проблеми реалізації надлишку вирішують «треті особи», до яких Мальтус відносив землевласників, духівництво, урядовців. Непродуктивне споживання «третіми особами», які нічого не виробляють, на його думку, є основою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності економічного розвитку.
Багато нового вніс у класичну політекономію Н. Сеніор (1790—1864). Він підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу певних економічних явищ. На відміну від Сміта Сеніор не брав собі за завдання побудову завершеної соціальної філософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивченням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса. Теорію політичної економії викладено, головно, у його книжці «Політична економія» (1850).
Теорія вартості. Об’єктом дослідження політекономії, на думку Сеніора, є багатство, що виступає у вигляді речей, які можна обмінювати або які мають вартість. Обмінювати чи передавати з рук до рук можна речі, які є в обмеженій кількості і мають властивість бути корисними.
Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність, та обсяг пропозиції. У сукупності вони визначають цінність багатства. Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності, зокрема, поняттю граничної корисності, але він окреслює проблему в цілому, тому його не можна вважати засновником суб’єктивної теорії вартості.
Першим чинником вартості (цінності) він вважає корисність тобто попит, другим — рівень доступності блага, його пропонування. Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами виробництва. Сеніор критикує визначення вартості Смітом та Рікардо, які обмежують фактори вартості лише затратами праці. На погляд Сеніора, трудова теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ (наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими).
Витрати виробництва під впливом, яких формується в Сеніора вартість, включають прибуток, процент та заробітну плату. Їх він визначає через суб’єктивну категорію «здержливості», тобто своє­рідної «жертовності» обох суб’єктів виробництва — капіталіста та найманого робітника. Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал — це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радощах споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал. Така «здержливість» сама собою не створює багатства, але дає право на винагороду як капіталістам, так і робітникам. Ця винагорода набуває форми заробітної плати та прибутку.
Отже, вивчаючи економічні погляди Сеніора, слід зосередити увагу на тій обставині, що він одним з перших зрозумів, що багатство суспільства зростає не лише тоді, коли використовується більше живої праці, а й тоді, коли застосовуються більші обсяги капіталу (тобто багатство має не лише трудове походження). Щоб узгодити трудову теорію вартості з проблемами економічної практики, він пропонує нове розуміння субстанції вартості — величину вже згадуваної «здержливості» (її ще називають «утримуванням».

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.