лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Планування діяльності підприємства

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, то на її одиницю також можуть установлюватися цехові або загальнозаводські норми.
Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.
Загальну потребу в енергії (Ез) визначають таким чином (одиниця виміру кВт. год.):
Ез = НеА + Евл. +Ест + Евт.,                     (9.15)
де Непланова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;
А — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні;
Евл.витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення ін.);
Ест.енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;
Евт.втрати енергії в мережах.
Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:
а) на планову програму;
б) за потужністю встановленого устаткування.
Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерійному виробництві, в цьому разі кількість необхідної електроенергії (Wтех.) визначається так:
,                                   (9.16)
де т — кількість найменувань виробів одного типорозміру;
Побпотужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;
tмнорма машинного часу на обробку одного виробу, год.;
n — кількість виробів одного найменування, шт./рік;
K — коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.
Необхідна кількість електроенергії () за потужністю установленого устаткування розраховується так:
,                      (9.17)
де  — загальна потужність установленого устаткування, кВт.;
Фцфонд часу роботи цеху, год./рік;
К1, К2, К3, К4 — відповідно коефіцієнти використання устаткування по потужності, в часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), враховуючий втрати енергії в мережах.
Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визнача-
ється так:
,                             (9.18)
де S — виробнича площа цеху, дільниці, м2;
Тосв. — тривалість роботи цеху з освітленням год/рік;
Посв — питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м2);
К — коефіцієнт втрат в електричних мережах.
Слід звернути увагу на те, що планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енер­гетичних балансів — системи взаємопов’язаних показників вироб­ництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива. При складанні енергобалансу вирішуються водночас такі питання: енергозабезпечення та енерговикористання; обґрунтування раціональних схем енергозабезпечення; поліпшення режимів роботи технологічного та енергетичного устаткування; визначення та оцінювання надлишкових втрат енергії, реалізація економії енергії, включаючи вторинні енергоресурси.
Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, за видами енергоносіїв, за масштабами завдань, що вирішуються цими балансами, характером цільового використання енергії.
На відміну від фактичних енергобалансів, що показують досягнутий рівень енерговикористання, нормативні відбивають потенціально можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси мають бути покладені в основу як при визначенні першочергових заходів, спрямованих на економію енергії та палива, так і при розробці перспективного енергобалансу підприємства, котрий має охопити всі види енер­гії (електричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень і т. ін.).
Баланси, що складаються для окремих видів енергії та парамет­рів енергоносіїв, називають частинними.
Зміст та форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:
а) інформація, що подана в балансі, має відбиватися у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;
б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розріз­няти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;
в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-терито­ріальному розрізі, з відокремленням витрат за цехами та засобами;
г) баланси повинні відбивати внутрішній обіг енергії у енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з матеріальними балансами відповідних енергоносіїв;
д) для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відбитий як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.
Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їхньої побудови у вертикальному розрізі, тобто за виробничими дільницями, та за напрямками використання; останні дві — у горизонтальному розрізі, тобто за економічною та цільовою ознаками у цілому по підприємству з визначенням корисної енергії та витрат за місцем їхньої виникнення і видами.
Задовольнити всі перелічені щойно вимоги до балансів в одній формі практично неможливо, тому ці вимоги визначають диференційовано, складаючи баланси в двох формах: вертикальній і горизон­тальній. Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизонтальному — аналітичною, або синтезованою.
Черговість розробки енергетичних балансів залежить від рівня дослідження об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити 6 таких рівнів: І — підприємство; II — виробництво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.
Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їхньої розробки. Баланси розробляють послідовно від рівня VI до І.
На рівні І складається загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів. Приклад робочого елек­тробалансу машинобудівного заводу наведено в [1, с. 134—135].
Слід мати на увазі, що план енергоспоживання підприємства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.
До цієї частини балансу належать такі розрахунки:
а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;
б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;
в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;
г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.
Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.
Основними розділами плану є:

  1. виробнича програма;
  2. чисельність та заробітна плата;
  3. собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісному виразі.
Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

  1. виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах децентралізованої системи електропостачання); виробництво та роз­поділ теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарсь­ких потреб та обігу;
  2. усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енер­гетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;
  3. інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.
Обсяги виробництва цеху у вартісному вираженні визначають­ся за планово-розрахунковими цінами, які встановлюються на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг. Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії-1000 кВт. год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3 ; води — 1000 м3, карбіду кальцію — 1 т.
Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетич­них цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.
Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.
Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва і насамперед — високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.
Чисельність робітників, які поділяються на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.
Організація та планування діяльності енергетичного господарства детально розглянута в [1, розділ 4, 6].
Розпочинати вивчення розділу «Транспортне обслуговування виробництва» необхідно з виокремлення сукупності термінів та їхнього тлумачення, які застосовуються при плануванні діяльності транспортних цехів.
Під вантажним потоком розуміють кількість вантажів, які переміщуються в певному напрямі між окремими пунктами.
Величина вантажопотоку виражається натуральними вимірниками: тоннами, метрами, кубометрами, штуками.
Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, зовнішні — це вантажопотоки відправлення вантажів.
Розміри окремих вантажопотоків можуть бути визначені згідно з виробничою програмою та відповідними нормами витрат матеріа­лів, напівфабрикатів, палива з урахуванням норм на відходи.
Величина зовнішніх вантажопотоків прибуття вантажів визначається за даними відділу збуту. Величина та напрями міжцехових вантажопотоків визначаються за маршрутними картами, спеціальною відомістю «розцеховкою», відомістю матеріалів.
Сума зовнішніх вантажопотоків створює зовнішній вантажооборот, а внутрішніх — внутрішній вантажооборот.
Вантажооборотом заводу або цеху називають кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну). Вантажооборот підприємства дорівнює сумі окремих вантажопотоків.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.