лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Планування діяльності підприємства

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю створюють умови для нормального перебігу виробничого процесу в основних цехах.
Виробнича інфраструктура як об’єкт аналізу має ряд особливостей, які потрібно враховувати при плануванні. Функціонування виробничої інфраструктури за рядом істотних ознак відрізня-
ється від діяльності основних підрозділів підприємства. Головна з таких ознак полягає в тому, що результати її роботи відіграють роль корисних дій, не набираючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Користь від діяльності виробничої інфраструктури виявляється лише у процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, як її вироблено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру.
Наступна особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція, як вид послуги, не існує самостійно, поза виробничим процесом. Із огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури — їхню про-
сторову незалежність.
Оскільки процес споживання послуг нерозривно пов’язаний із процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати нестачу їх в іншому місці.
Те, що продукція підрозділів виробничої інфраструктури не матеріалізується в речі, а набирає форми корисних дій і зникає разом із цими діями, є передумовою існування особливого виду резервів у інфраструктурі. Тут йдеться про резервування не продукції, а виробничих потужностей — їхньої пропускної здатності, можливості технічних приміщень, трудових ресурсів, тощо.
Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраструктури потрібні показники, які характеризували б нагромадження в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією «інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну базу інфраструктури та ступінь її розвитку.
При аналізі та плануванні виробничої інфраструктури необхідно відокремлювати її функціонально-галузеву структуру, тоб­то такі ланки, як транспортно-складська, інформаційно-комуні­каційна чи сфера технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне). Вивчення цієї теми передбачає детальний розгляд техніко-економічних характеристик елементів вироб­ничої інфраструктури, що визначає вимоги до планування їхньої діяльності. Детальніше це питання викладено в [1, р. 1; 5 гл. 1].
Розглядаючи складові частини виробничої інфраструктури підприємства можна відокремити дві функції, які вони виконують. Перша — обслуговування процесів основного та допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство та ін.). Друга — «власне» виробництво — виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці. Це, наприклад, таке: виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічного оснащення та інструменту.
За тієї системи організації промисловості, що склалася нині, — відсутності спеціалізованих підприємств технічного обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва — підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, діль­ниці) для технічного обслуговування основних виробництв.
Тепер на промислових підприємствах функціонують як самостійні структури інструментальні, енергетичні, ремонтно-меха­нічні, транспортні цехи. Всі вони мають свої особливості функціо­нування, а значить і особливості планування їхньої діяльності. У подальшому розглядаються ці особливості за основними підрозділами виробничої інфраструктури.
Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що ми розглядаємо виробничу інфраструктуру великих та середніх підприємств, щодо малих підприємств, то вони, здебільшого, користу-
ються послугами сторонніх підприємств.
З’ясувавши сутність, складові частини та особливості функціо­нування виробничої інфраструктури взагалі, переходимо до вив­чення планування діяльності окремих її підрозділів.
У діяльності підприємств, особливо промислових, важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).
Потреба підприємства в інструментах розраховується на підставі обсягів основного виробництва, номенклатури інструментів по технологічній документації та норм витрат інструментів. Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для дію­чого виробництва та виробництва нових виробів окремо.
Потреби в оснащенні для виробництва нових виробів визначаються з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску виробів; планованої тривалості випуску виробів; організаційних форм виробництва у період освоєння та випуску.
Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Отже, потрібна кількість інструменту (шт.) на планований період, подається у вигляді:
,
де Iп — витрати інструменту в плановому періоді, шт.;
ОФф — фактичний обіговий фонд на початок планового періо­ду, шт.;
ОФп — потрібний обіговий фонд, шт.
Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).
У масовому та великосерійному виробництві норму витрати інструменту визначають, виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (іноді — на 100, 10 або 1 деталь). У всіх інших типах виробництва з цією метою визначають обсяги робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.
Детально методи розрахунку норм витрат інструмента викладені в [1, с. 95—99].
Знаючи норму витрат певного інструмента, можна визначити витрати його на програму оброблюваних деталей.
У великосерійному та масовому виробництві витрати Ір визначаються так:
                                       (9.2)
де Nд — кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт.;
Ні — норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 деталей, шт.;
N — кількість оброблюваних деталей, на які визначалась норма витрат (10, 100, 1000);
У дрібносерійному й одиничному виробництві:
,                                      (9.3)
де tчр. — час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;
 — норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;
tрн. — час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).
Вивчивши методи розрахунку потреби інструменту в різних типах виробництва, необхідно ознайомитись із методикою обчис­лення оборотного фонду інструменту в цілому по підприємству. Ця методика викладена [1, с. 99—102].
Опанувавши попередні питання, наступним кроком буде вив­чення системи планування інструментального цеху.
План роботи інструментального цеху (І Ц) розробляє планово-економічний відділ (бюро) підприємства на рік із поквартальною розбивкою та щомісячним уточненням.
Основними розділами плану є:

  1. обсяг випуску продукції (виробнича програма);
  2. чисельність та заробітна плата;
  3. собівартість.

Виробнича програма розробляється на підставі таких вихідних даних:

  1. виробнича програма підприємства з випуску продукції;
  2. графік підготовки виробництва нових виробів;
  3. розрахунки потреби в технологічному оснащенні для поточного виробництва, а також технологічного оснащення другого порядку;
  4. дані про стан запасів інструментів в ЦІС;
  5. замовлення виробничих і допоміжних цехів на виготовлення інструментів-дублерів.

Виробнича програма розробляється за такими показниками:

  1. випуск продукції в натуральному виразі (номенклатура);
  2. обсяг (товарної) продукції.

Номенклатуру технологічного оснащення, яку потрібно буде виготовляти в інструментальних підрозділах, потрібно планувати з урахуванням таких чинників:

  1. потреби підприємства в оснащенні;
  2. обсягів і номенклатури оснащення, яке буде закуплене у сторонніх організаціях;
  3. обсягів і номенклатури оснащення, яке потрібно виготовити стороннім організаціям;
  4. обсягів і номенклатури оснащення, яке підлягає відновленню та ремонту.

До номенклатури випуску продукції, робіт і послуг у натуральному виразі належать штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи й послуги. Номенк­латура вироблюваної продукції визначається інструментальним відділом і затверджується головним інженером. Планові завдання з випуску оснащення обґрунтовуються розрахунками виробничої потужності інструментального цеху згідно з діючою методикою.
Обсяги товарної продукції за планом розраховуються в такому виразі:

  1. трудовому (за нормативною трудомісткістю), нормо-год;
  2. вартісному, гр. од.

Потрібно мати на увазі, що нормативна трудомісткість виготовлення технологічного оснащення визначається інструментальним відділом укрупнено, залежно від конструктивно-техно­логічних параметрів оснащення, на підставі нормативів, які діють на підприємстві. Слід звернути увагу на те, що планові нормо-години, на відміну від технологічних, установлюються за станом на початок планового періоду і залишаються незмінними до кінця цього періоду. Ця одиниця обсягу виробництва є стабіль­нішою за технологічні нормо-години. Проте недолік її полягає в тому, що вона не підсилює зацікавленості цеху в зниженні трудомісткості виготовлення оснащення.
План інструментального цеху за чисельністю та заробітною платою розробляється за аналогічними показниками основних цехів.
Методика визначення чисельності робітників така сама, як в основних цехах — за трудомісткістю, за нормами обслуговування.
План із собівартості містить у собі:

  1. собівартість (калькуляції) окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг;
  2. кошторис витрат на виробництво.

Об’єктами калькулювання собівартості в інструментальному цеху є собівартість основних видів оснащення, робіт і послуг, що їх виконує цех.
Калькуляційною одиницею може бути: для спеціального осна­щення одиниця виробу (штамп, прес-форма, модель, пристрій); типовий представник — один виріб; інструмент одного типорозміру — 10, 100 одиниць; для сторонніх організацій — замовлення.
Кошторис витрат цеху на виробництво складається із статей, аналогічних основним цехам.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.