лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ В РЕКЛАМІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

7.4. Здійснення (процес) маніпулятивного впливу


7.4.1. Основні складові маніпулятивного впливу


Аналіз літератури, присвяченої проблемі маніпуляції, дає можли­вість вирізнити найпоширеніші складові маніпулятивного впливу:

  • оперування інформацією;
  • приховування маніпулятивного впливу;
  • мішені впливу;
  • роботоподібність, машиноподобність адресата впливу.

Цілеспрямоване перетворення інформації. Усю різноманіт-
ність здійснених над інформацією операцій можна згрупувати за кількома параметрами.

1. Перекручування інформації варіює від відвертої неправди до часткових деформацій, таких як підтасовування фактів чи зсув по семантичному полю поняття.
Л. Вайткунене, описуючи особливості іміджу і стереотипу як засобів і механізмів психологічного впливу, зазначає, що імідж —
це спеціальним чином створений образ, у якому «головне не те, що є в реальності, а те, що ми хочемо бачити, що нам потрібно». Цей образ виявляє результат «перекручувань окремих явищ природи, громадського життя».
2. Утаювання інформації в найбільш повному вигляді виявляється в умовчанні — приховуванні певних тем. Найчастіше використовується метод часткового висвітлення чи вибіркової подачі матеріалу.
3. Спосіб подачі матеріалу нерідко відіграє вирішальну роль у тому, щоб зміст, який повідомляється, було сприйнято необхідним його відправнику чином. Наприклад, велика кількість інформації в сирому і/або несистематизованому вигляді «дає можливість заповнити ефір потоками нікчемної інформації, яка ще більше ускладнює для індивіда і без того безнадійні пошуки змісту». Так само інформація, подана дрібними порціями, не дає можливості нею ефективно скористатися. В обох випадках, проте, заздалегідь знімається докір у приховуванні тієї чи іншої інформації.
Ближче за все до власне маніпулятивного впливу постає прийом особливої компановки тем, що ніби наводить одержувача інформації на цілком однозначні висновки.
4. Момент подачі інформації відіграє також чималу роль. Найвідоміший прийом — показ у найбільш (найменш) зручний для телеглядачів час. Цікавий прийом розглядає докладно В. Х. Рі-
кер. Залежно від того, в якому порядку пропонують на голосування питання чи пункти порядку денного зборів, які обговорюються, підсумковий результат голосування чи обговорення буде різним у силу впливу результатів попереднього голосування чи обговорення на наступні.
5. Підпорогова подача інформації — ще один поширений
прийом. Споріднений прийом до слухової модальності — зміна музичної теми у фонограмі в момент, коли в дикторському тексті подається матеріал, на який необхідно звернути увагу аудиторії. Мимовільна реакція глядачів на зміну тла підвищує пропускну спроможність також і значеннєвого каналу.
Найбільш повний огляд переважно інформаційних способів психологічного впливу міститься в монографії Р. Є. Гудіна. Він описує, наприклад, «лінгвістичні пастки» — неявні обмеження, які накладаються на зміст обраними для його передачі словами чи виразами, способами чи традицією їх вживання, «риторичні трюки», символічна винагорода, ритуали тощо.

Приховування маніпулятивного впливу. Відмітною рисою
маніпулятивного впливу, як уже зазначалося, є його прихований характер. Крім опосередкованого впливу, характерного для міжособистісної взаємодії, такий вплив можливий у разі більш масштабної взаємодії.

Шиллео вказує, наскільки важливу роль відіграє цілеспрямоване створення суспільних міфів, зокрема міфу про нейтралітет соціальних інститутів стосовно політичних сил. Відповідно до цього міфу головна мета державних інститутів служити загальному добру. Це необхідно, щоб замаскувати цілі маніпуляції,
а в ідеалі і сам факт впливу зробити непоміченим. В інших же випадках маніпулятивний вплив може спеціально організовуватися за допомогою ритуалів і процедур, які також маскують цілі їх організаторів.
Прагнення зберегти в секреті факт впливу викликало до життя технології підпорогового впливу — як у зоровій, так і в слуховій модальностях. У даному разі завдання приховування вирішується настільки кардинально, що наявність впливу можна знайти лише за допомогою спеціальної апаратури.
Зазначимо, що далеко не завжди маніпулятор навмисно приховує свої цілі і факт маніпулятивного впливу. Нерідко це відбувається неусвідомлено і для самого маніпулятора. У такому разі факт маніпулювання, безсумнівно, набуває деякого вибачального з погляду моралі відтінку. Однак технологічно маніпулятор може з цього мати — і таки ненавмисно — додатковий виграш: маніпулятивні прийоми у наївному варіанті мають більш природний вигляд.

Роботизація. Особливо варто виділити напрям роботоподіб-
ності, який виявляється у тому, що люди — об’єкти маніпулятив­ного оброблення перетворюються в маріонеток, керованих можновладцями за допомогою «ниточок» — засобів масової інформації. На соціально-рольовому рівні обговорюється залежність підлеглих від тиску організації, перетворення службовців у служ­ників (від слова «слуга»). На міжособистісному рівні увага привертається до існування запрограмованих дій у відповідь на ті чи інші впливи з боку партнерів зі спілкування.

Цим проблемам присвячено багато досліджень ефектів від використання стереотипів масової свідомості, індивідуальних звичок.
Крім використання «готових до застосування» програм стереотипної поведінки, багато авторів вказують на зусилля маніпуляторів з уніфікації способів мислення, оцінки і реагування великих мас людей. Таке програмування є загальною тенденцією для всіх типів суспільного устрію і є загальним правилом і навіть законом людського співіснування. У результаті такі зусилля ведуть до деіндивідуалізації і деперсоніфікації людей, перетворенню їх у податливих об’єктів маніпулювання (невипадково термін «об’єк­ти» найчастіше і вживається для аналізу подібних явищ).


7.4.2. Техніка маніпулятивного впливу


Подібно до того, як загальні передумови маніпуляції складаються завчасно, конкретний маніпулятивний вплив також має деяку передісторію свого розгортання. Тією чи іншою мірою кожна маніпулятивна спроба припускає хоча б елементи планування, що виливаються як у дії з підлаштування до особливостей ситуації і/чи адресата впливу, так і в спробах організувати ситуацію і підготувати адресата.
Спілкування завжди відбувається десь, колись, за якихось обставин. Тому перш ніж розглядати різні «якось», ознайомимося з можливостями, які є у маніпулятора відносно організації умов, що сприяють успіху впливу. Організація чи підбір умов взаємодії полягає у тому, щоб проконтролювати «зовнішні» змінні ситуації взаємодії — фізичне оточення, культурний і соціальний контексти.
Фізичні умови — особливості оточення, що визначають обстановку («декорації»), у якій відбувається спілкування: місце дії
(у робочому кабінеті, у лісі, на вулиці, в аудиторії, в автомобілі, на кухні тощо); сенсорна палітра (особливості освітлення, шуми, чутність, температура повітря, запахи, погода та ін.); інтер’єр (розташування меблів, стиль оформлення, свобода і характер пересування). Можливості, скажімо, для розсіювання в потрібний момент уваги адресата будуть різні на вулиці і на кухні. Тому досвідчені маніпулятори такі уважні до умов: загальновідомі способи вирішення ділових питань у приватних умовах, особливі можливості надає виїзд на природу тощо.
Культурне тло — особливості ситуації спілкування, зумовлені культурними джерелами: мова, якою розмовляють люди, наскільки добре співрозмовники нею володіють, національні і місцеві традиції, культурні норми, що регулюють способи узгодження людьми своїх дій (експресія, заборонні теми чи дії, межі жартів та ін.); стереотипи сприйняття і стратегії винесення суджень, істотні забобони та ін.
Соціальний контекст — сукупність змінних спілкування, які задаються з боку тих чи інших груп людей (реальних чи умовних). Безліч взаємоперетинаючих площин, на які треба орієнтуватися і які можна розділити на два рівні.
Макросоціальний рівень визначає вбудованість тих, хто спілкується, в широкий контекст соціальних відносин. Так само як і культурне тло містить у собі загальнозначущі норми, поширені стереотипи, забобони. Відмінність в тому, що ці вимоги більш мінливі (менш традиційні) і несуть у собі вираження інтересів більш окреслених соціальних спільнот.
Самостійною характеристикою цього рівня виступає помітна залежність від того, до якої соціальної групи належать партнери зі спілкування.
Цей рівень відповідає за створення і підтримку в робочому стані всім відомих схем дій, згідно з якими людям пропонується поводитися в тих чи інших рольових позиціях.
Мікросоціальний рівень утворюють стандартні соціальні ситуації взаємодії (дружня вечеря, візит до лікаря, ділові переговори, розмова в курилці та ін.). Такі ситуації створюють готові рамки, в яких розгортається більшість подій.
Структура соціальної ситуації включає розподіл ролей, стандартні соціально-рольові розпорядження (і взаємні очікування), сценарні послідовності, гнучкі правила і норми відносин. Усе це задає стандартні співвідношення між сторонами, що беруть участь, складає основу взаємних очікувань, пропонує готові шаблони дії, характеризує стандартні послідовності взаємодії, задає конкретні форми відносин.
Сукупність зазначених змінних, складових умов спілкування стосовно окремої події надають маніпулятору досить широкі можливості збільшити шанси на успіх своїх задумів. Найважливіша з цього погляду особливість даних обставин полягає в тому, що всі вони накладають значні обмеження на поведінку, почуття і навіть бажання учасників, знижують ступінь свободи активності адресата. У фіксованих умовах точність передбачення поведінки людини помітно підвищується, тому що включені в ситуацію учасники, як правило, сумлінно грають належні випадку сценарії.
Досить важливими для маніпулятора є умови, у яких він здійснює свої впливи. Якщо є така можливість, умови підбираються: іноді готуються, формуються, але частіше використовується зруч-
ний випадок.
За допомогою підбору умов взаємодії маніпулятор може вирішувати такі завдання:

  • під час підготовки до основного впливу, його забезпечення:
  • підвищити ймовірність виникнення в адресата певних реакцій;
  • змінити стан адресата, щоб збільшити схильність до стороннього впливу — як правило, дестабілізувати чи підвищити сугестивність;
  • ізолювати, забезпечити можливість впливати без перешкод, а також тотальність впливу;
  • під час здійснення основного впливу вже самим створенням стандартної соціальної ситуації. Наприклад, підібрати чи створити ситуацію з таким співвідношенням ролей, що більш за все влаштовує маніпулятора (як це зробив О. Бендер, коли відвідав притулок для старих: відрекомендувався пожежним інспектором).

Хоча існує деяка подібність, як здійснюється маніпуляція масовою свідомістю і маніпуляція на міжособистісному рівні, разом з тим є і істотні відмінності в цих процесах. Міжособистісній маніпуляції притаманна велика індивідуалізованість, різноманітність використовуваних засобів, підвищена точність у досягненні бажаних результатів, локалізованість на обмеженому колі мішеней тощо.
Найбільш помітна розбіжність між маніпулюванням масовою свідомістю й індивідуальним маніпулюванням у міжособистісних відносинах полягає в характері зосередження відповідальності. У першому випадку нерідко з мас знімається відповідальність. Кінцева мета маніпулювання масовою свідомістю, на думку Г. Шіл­лера, — пасивність мас, їхня інертність. Це інактивування покликане знизити особистісне начало мас, уселити думку: «за вас думають інші». У міжособистісній маніпуляції навпаки — відповідальність за прийняті рішення переважно перекладається на адресата. При цьому у маніпулятивних цілях можуть бути використані всі ті самі технічні прийоми, що й у позаманіпулятивних цілях. Виявляється важко уявити (на рівні технології) що-небудь специфічно маніпулятивне в арсеналі засобів психологічного впливу.


7.5. Структура і прийоми маніпуляцій у рекламі


7.5.1. Структура маніпуляцій


Основним механізмом маніпулювання виступає навіювання, однак не пряме. Зміст навіювання включений в інформацію, що передається, яка може і не бути категоричною і не чинити явного тиску. Тому особистість самого комунікатора (сугестора), на відміну від інших проявів цього механізму (наприклад у гіпнозі), може нівелюватися. Інакше кажучи, вона не є визначальним чинником, і принципове значення має не стільки авторитет маніпулятора (того, хто маніпулює), скільки те, як маніпулює. Авторитет сугестора в даному разі виконує функцію так званої «непря­мої аргументації». Тому у схемі, що розроблено Г. Лассуеллом, перший елемент — комунікатор — являє собою інтерес скоріше з морального погляду. Уся сила впливу переноситься на другий елемент — повідомлення, що саме й може містити маніпулятивні прийоми.
Зупинимося на внутрішній природі маніпуляцій. Їхня структура, як на це справедливо була звернена увага низки закордонних учених, складна. Маніпуляція має два значеннєвих рівні: один — явний, інший — прихований.
Наявність подвійного впливу можна вважати головною ознакою маніпулятивного впливу. Для успіху маніпуляції суттєво, щоб об’єкт маніпуляцій не здогадувався про прихований зміст. Саме тому «мистецтво» маніпулювання багато в чому полягає в організації повідомлення, в умінні правильно сформулювати явний зміст і завуалювати в ньому прихований, який і змушує людину купити той чи інший товар, голосувати за того чи іншого кандидата і т. ін.
У психіці людини залежно від ситуації одночасно актуалізується цілий комплекс різних значеннєвих структур. Тому обидва рівні маніпуляції можуть забезпечуватися численними значеннєвими повідомленнями. Частина з них обслуговує «явний зміст», забезпечуючи проходження «прихованого». Наприклад, одне повідомлення впливає на потреби об’єкта маніпуляції, інше — на емоційну сферу тощо.
Маніпулятивний рівень теж може забезпечуватися кількома повідомленнями. Не покладаючись на вдачу, маніпулятор підсилює в такий спосіб свою позицію. Кожне з повідомлень, будучи маніпулятивним впливом, забезпечує певну діяльність, кінцевий результат якої, наприклад, спонукати людину щось зробити, купити товар чи змінити його наміри.
Таким чином, можна говорити про різну складність маніпуляції. Чим більше в ній ієрархічно структурованих взаємозалежних значеннєвих повідомлень, тим більше ця діяльність застрахована від випадків.
Для того щоб зрозуміти можливість використання маніпулятивних прийомів у рекламі, звернемося до понять рекламної стратегії і рекламної тактики. Стратегії визначають, що і як необхідно сказати про товар. Вони відбивають глобальні комунікативні підходи, якими може виявитися і маніпулювання, і є основою для формальних та змістових характеристик реклами.
Рекламна тактика — окремий підхід до реалізації стратегії, мистецтво проводити кожну окрему операцію (яка за змістом може бути маніпулятивним впливом) у рамках однієї стратегії.
На змістовому рівні рекламні стратегії можуть бути найріз-
номанітнішими. Для маніпулятивної рекламної стратегії характер-
ним буде звертання до емоцій, а не до логіки. Використання останньої припускає вже не механізм навіювання, а переконання, деяку раціональну діяльність з усвідомлення пропонованої інфор-
мації, що може припинити маніпулювання. Тому рекламні оголошення найчастіше зводяться в одне речення, що характерно для емоційної стратегії, а не в розгорнуті аргументаційні схеми, які властиві раціональним аргументам. Маніпулятивна рек­ламна стратегія відіб’ється і на тактику. Щоб бути застрахо-
ваним від будь-яких випадків, маніпулятивні прийоми будуть з’являтися з певною частотою в усіх рекламних повідомленнях даної фірми.
На думку Л. І. Рюмшиної, структура маніпуляцій являє собою інтерес ще і тому, що пояснює «нещирість» маніпулятора. Маніпуляція — це неправда, якщо обидва рівні структури — брехлива інформація, чи напівправда, якщо явний зміст подано правдивою інформацією. У цьому відмінність маніпуляцій від інших близьких за змістом та структурою видів комунікативних повідомлень (неправди, слухів, напівправди тощо).
Неправда сама по собі ще не є маніпуляцією. Помилкова інформація може і не торкатися намірів і установок людини. Вона стає засобом маніпуляцій, якщо здійснюється з метою використання іншої людини для власної вигоди. Те саме можна сказати і про обман, і про напівправду.
Неправда — це навмисне перекручування істини, обман. На думку В. Даля, обманювати — значить брехати словом чи справою, вводити в оману. Таким чином, з маніпуляціями неправду поєднує навмисність. Що стосується перекручування істини, то у випадку з маніпуляцією її може і не бути. Істина може і не спотворюватися, але до цієї правди додається частина неправди.
Якщо неправда (обман) — перекручування фактів, то напівправда — навмисне утаювання від співрозмовника частини істини, необхідної для формування в нього повного уявлення про обговорюваний предмет. Напівправда створює більше простору для маніпу­ляцій, навіть порівняно з неправдою, заснованою на омані, ненавмисному перекручуванні фактів чи заснованої на неповній істині, незнанні справжніх фактів і обставин. В основі напівправди лежить замовчування (утаювання) деякої інформації. Напівправда — повідомлення або група повідомлень, у яких відсутні деякі елементи необхідної інформації, внаслідок чого у реципієнта виникає (чи може виникнути) помилкове, неправильне уявлення про відтворюваний об’єкт. Це уявлення і використовується для одержання власної вигоди. Воно може відбуватися усвідомлено і неусвідомлено — у тих випадках, коли просто не відома вся правда. Джерела напівправди — у соціальних, політичних, моральних установках. Цікаво, що більшість рекламістів вважає, що мета реклами саме і полягає у тому, щоб дати інформацію про деякі переваги товару та промовчати про недоліки, тобто вміло сховати недоліки і випнути переваги.
У напівправді є явне і приховане, що характерно і для маніпуляцій. Таку ж складну внутрішню структуру мають і чутки. Чутка як соціальне повідомлення (а також мають таку ж природу
наклепи, плітки) двозначна, що і уможливлює її використання як засіб маніпулювання.
Чутка, як і маніпуляція, виконує роль первісного контролю над реальністю і регулятора поведінки в складно влаштованому соціальному середовищі сучасного суспільства. Чутка — пові-домлення, що виходить від однієї чи більше осіб про деякі події, ще нічим не підтверджені, усно (чи за допомогою ЗМІ), яке передається в масі людей від однієї особи до іншої (інших).
Чутки здавна використовувалися з метою ідеологічної, політичної, економічної боротьби. Одна з головних функцій чутки — викликати бажання, страх чи ворожість. Сприятливим для них ґрунтом є бездіяльність, нудьга й одноманітність. Сприяє поширенню чуток компенсація емоційної недостатності: оповідач одержує задоволення від реакції слухача, слухач одержує задоволення від сприйняття нового, важливого для нього. Іноді індивід, що передає чутку, сподівається, що слухач спростує його. Мабуть, це єдині випадки, коли чутки не виступають засобом маніпулювання. Інша справа — самоствердження індивіда за їхній рахунок (підвищення рейтингу одного кандидата за рахунок зниження рейтингу інших, створення іміджу і т. ін.).
Циркуляція чуток у суспільстві чи у соціальних групах полег­шується відсутністю інформації зі звичних джерел і наявністю
в них тривоги, страхів, породжених непевністю, емоційною напругою, яка нічим не розряджається протягом певного часу, ненависті або ворожості стосовно якогось супротивника. Чутки
відігравали і продовжують відігравати важливу роль у житті суспільства. Сіючи підозрілість, вони можуть порушувати його злагоджену діяльність. Вони також можуть використовуватися для маніпулювання суспільною свідомістю.
Отже, наявність складної структури маніпуляції, що має прихований і явний рівні, зближає її з наклепом, чутками, плітками, доносами, напівправдою, структурованими подібним чином. Однак вони не тотожні маніпуляції. Усі ці явища можуть існувати і самостійно. Присутність у маніпуляціях прихованого значеннєвого контексту уможливлює використання їх як засобів маніпулювання у тому разі, якщо неправда, брехня, напівправда тощо використовуються індивідом (чи групою) для одержання власної вигоди за рахунок іншої людини (чи групи людей), які не здогадуються про це.
Розведення цих понять має принципове значення і дає можливість відрізнити маніпулятивну від інших видів «несумлінної» реклами. У багатьох країнах розводяться поняття реклами помил­кової, недоброякісної, реклами, що вводить в оману, і прихованої реклами. «Свідомо помилковою» є реклама, за допомогою якої рекламодавець навмисне вводить в оману споживача реклами. Вона просто обманює споживачів (вводить в оману), у її основі лежить неправда.
«Недобросовісна» реклама містить некоректні порівняння рек­ламованого товару з товарами інших осіб чи фірм, а також ви-
словлення, образи, які ганьблять честь, гідність або ділову репутацію конкурента; вводить споживача в оману щодо рекла­мованого товару за допомогою імітації (копіювання чи наслідування) загального проекту, тексту, рекламних зображень, різних ефектів, що використовуються у рекламі інших товарів, або злов­живає довірою фізичних осіб, приховуючи від них частину істотної інформації.
«Недостовірною» вважається реклама, в якій є інформація, що не відповідає дійсності, відносно таких характеристик товарів, як склад, спосіб і дата виготовлення, призначення, споживчі властивості, умови застосування, кількість, місце походження та ін.
Аналогом маніпулятивної реклами може виступати прихована реклама. Вона може бути помилковою чи не бути такою, в ній може вказуватися правда, але в «доважок дається» прихований план, що й позбавляє людину вибору. Помилкову рекламу розпізнати легше, ніж маніпулятивну.


7.5.2. Маніпулятивні прийоми


Щоб перейти до аналізу конкретних маніпулятивних прийомів у рекламі, необхідно почати із загальних закономірностей маніпуляцій. Як уже зазначалося, маніпулятивний рівень може організовуватися величезною кількістю способів. Вони розвиваються і постійно вдосконалюються.
У цілому маніпуляції здійснюються за рахунок відповідної «роботи» із зовнішніми параметрами і внутрішніми (психофізіологічними, загальнолюдськими і культурно-специфічними, особистісними) особливостями того, ким маніпулюють.
Перший спосіб пов’язаний, насамперед, з інформаційним потоком. Наприклад:

  • опустити частину інформації чи спотворити її;
  • узагальнити інформацію до невпізнанності;
  • видумати помилкову інформацію;
  • поставити запитання і не дати можливості відповісти;
  • послатися на авторитети (прийом «САМ сказав»);
  • метафори, гумор, жарти теж можуть використовуватися як засоби маніпулювання.

Другий спосіб — вплив на особистісні слабкості людей:

  • викликати почуття провини (учені гуманістичної орієнтації вважають це одним з найсильніших способів);
  • підлеститися;
  • викликати жалість до себе чи до інших;
  • впливати на марнославство («прилучити» до значущих інших, елітної для суб’єкта групи);
  • впливати на конкретні інтереси й потреби тощо.

Третій спосіб — експлуатація загальнолюдських чинників:

  • людських інстинктів;
  • пристрастей;
  • природної цікавості;
  • бажань;
  • потягів (особливо сексуальних як найбільш сильних
    з них);
  • психофізіологічних потреб тощо.

Це можуть бути і числа, які мають магічну силу навіювання. Являючи собою знакову систему, завдяки авторитету точності і неупередженості, вони впливають на свідомість і уяву.
Сюди ж може бути віднесений вплив на архетипічні шари несвідомого, ментального. Слід зазначити, що протистояти такому рівню маніпулювання вкрай важко.
Це далеко не повний перелік способів маніпулювання, і ними справа не обмежується. Механізм їх здійснення може бути описаний у руслі різних психологічних теорій: теорії когнітивного дисонансу Фестингера, законів сприйняття, запропонованих гештальтпсихологами (насамперед, ефект незавершеної дії), теорії поля Курта Левіна, «редукції напруги» і деяких інших. Суть їх зводиться до такого: викликати усередині людини дисбаланс, дисонанс, внутрішній дискомфорт. Намагаючись установити загублену рівновага, людина з явним отримує і прихований зміст повідомлення маніпулятора. Щоб це відбулося саме за даною схемою, людину треба позбавити вибору, точніше, створити його ілюзію. Забезпечується це за рахунок своєрідної організації умов, в яких відбувається маніпуляція, створення чи використання вже наявної ситуації, нестерпної для об’єкта маніпуляцій і зручної для маніпулятора.
Можливим такий вплив стає, наприклад, у разі наявності в переданих повідомленнях інформації двох видів: основної інформації, що містить ціннісні значення в першу чергу, і додаткової інформації, завдання якої полягає в тому, щоб привести сприйняття людини у стан, сприятливий для прийняття основної інфор­мації. Маючи в собі елементи новизни, контрастності, цікавості, додаткова інформація збуджує в психіці людини відповідні емоції, що визначають перебіг і результат психічного опрацювання основної інформації.
На думку Б. Ф. Поршнєва, поширення інформації в суспільстві проходить через своєрідний «фільтр» «довіри» і «недовіри». Цей фільтр діє так, що абсолютно істинна інформація може виявитися не прийнятою, а помилкова — прийнятою. Психологічно важливо з’ясувати, за яких обставин той чи інший канал інформації може бути блокований цим фільтром. Існують засоби, що допомагають прийняттю інформації і послабляють дію фільтрів. Сукупність цих засобів А. А. Брудний називає фасцинацією. Як фасцинація виступають різні супутні основній інформації засоби. Вони виконують роль «транспортації», супровідника інформації, створюють деяке додаткове «тло», на якому основна інформація виграє, оскільки «тло» частково переборює фільтр недовіри. Прикладом фасцинації може бути музичний, просторовий чи колірний супровід інформації, що й спостерігається в рекламній продукції.
З метою створення сприятливих для проведення маніпуляції умов використовуються, насамперед, емоції, залежно від обставин, негативні чи позитивні: страх, заздрість, ненависть, самовдоволення, почуття жалості тощо. Головне — вони повинні бути дуже сильними, заполонити людину, не дати можливості повернутися на раціональний рівень, отямитися і спокійно обміркувати ситуацію.
При цьому можуть використовуватися такі положення: люди звертають увагу на те, що їм подобається чи лякає; страхи тісно пов’язані з інстинктами; інтерес до інформації підвищується зі зростанням ризику; позитивні емоції стимулюють, негативні ведуть до уникнення об’єкта, який їх викликає, очікування небезпеки при цьому підсилює пошук відповідної інфор­мації.
Умови маніпулювання створюються також ухильністю у викладі позиції («усі люблять», «усі говорять»), використанням туманних слів і метафор (дати багато інформації ні про що), постійною зміною теми. У такому інформаційному потоці людині важко виділити головну думку, вона втрачає пильність. Те ж спостерігається, коли свідомо дається інформація, що піддається критиці («Ви хочете виглядати так?»). «Жертвуючи» нею, маніпулятор домагається прийняття іншої інформації («Тоді приходьте до нас?») (прийом «переключення уваги»). Відчуття терміновості, що нагнітається, теж сприяє маніпулюванню («Тільки сьогодні!», «Один день!»).
Наведений розподіл досить умовний. Насправді, і умови, і спо-
соби можуть переходити один в одний, перемежовуватися. Запитання, наприклад, теж можуть виступати як умова організації маніпуляції, тому що створюють у людини відчуття незавершеності дії, дискомфорту, що супроводжується сильними негативними емоціями і бажанням їх позбутися.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.