лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

§ 4. Українська драматургія 20—30-х рр. ХХ ст.


У чому полягає своєрідність української драматургії 20—30-х рр. ХХ ст.?
У літературу цього періоду прийшло покоління письменників, що визначили нову добу, яка замінила собою модернізм. У цей час продовжували працювати митці старшого покоління — В. Вин-
ниченко, Олександр Олесь, М. Вороний, С. Черкасенко та ін., де-
хто з них писав художньо цінні твори, але не вони стали літератур-
ним обличчям пореволюційної доби. Прикметною рисою драматургії цього часу стає поєднання апокаліпсису сучасності з надією на перемогу колективних форм буття (що переможе: одвічне чи колективне?). Цей період в українській драмі позначений розвитком професійної й аматорської драматургії; розвитком українського театру у двох напрямах: «психологічному» (театр розвиває традиції І. Франка, Гната Юри) та «експериментальному», так зва­ний театр дії, що розрахований на активну позицію глядача, орієн-
тований на світовий театр («Березіль» Леся Курбаса). Навколо ньо-
го гуртувалися визначні письменники того часу: М. Куліш, І. Дніп-
ровський, М. Ірчан, Ю. Смолич, Ю. Яновський.

Український драматург, чиє життя трагічно обірвалося 1937 року.
У творчості цього драматурга-новатора діє новий герой — трагічна постать, що живе заради ідеї, несправжність якої він не може ще збагнути (Мусій Копистка з п’єси «97»); драматургія
М. Куліша позначена новим баченням більшовицької дійсності, тра-
гічним і трагікомічним, на відміну від п’єс-агіток на революційні теми та й ранніх п’єс самого Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло»).
М. Куліш працював у різних жанрах драми модерну. Його перу належать драма-трилогія про українське село «97», «Кому­на в степах», «Прощай, село!», трагіфарс «Отак загинув Гус­ка», драма абсурду «Хулій Хурина», мелодрама «Зона», «За-
кут», трагікомедія «Народний Малахій», філологічна комедія
«Мина Мазайло», драми «Патетична соната», «Вічний бунт»,
«Маклена Граса».
Подпись: Є «УУ своїх ідейних та жанрово-стильових пошуках М. Ку-
ліш перегукувався з пошуками таких митців, як Б. Шоу,
Л. Андреєв, Ю. О’Ніл, Ж. Ануй.
Трагікомічне й сатиричне, особистісне й колективне осмислення людського «я» в роки революції і після неї — це головне поле досліджень Куліша-драматурга, у полі зору якого і трагічний літопис загибелі українського села («97», «Комуна в степах», «Прощай, село!»), і переродження революційної ідеї («Зона», «Закут»), і «вдосконалення» людської природи шляхом соціальних змін («Народний Малахій»), і згубність, трагедійність ідейного фанатизму будь-якого ґатунку («Мина Мазайло», «Патетична соната»).
Отже, у п’єсах М. Куліша знайшла вираження трагічна концепція епохи та людини, яка гине, опинившись у полоні революційного фанатизму ХХ ст. Трагедія людського буття перетворюється у світі тоталітаризму на трагіфарс.
Загалом українська драматургія цього періоду представлена різними іменами і жанровими формами: це — п’єси–агітки як вияв революційного агіттеатру («Республіка на колесах» Я. Мамонтова), сатирична комедія («Отак загинув Гуска» М. Куліша), соціальна драма («97» М. Куліша, «Диктатура» І. Микитенка), історична драма («Алмазне жорно», «Майстри часу», «Свіччине весілля» І. Кочерги), оптимістична трагедія («Дума про Британ­ку» Ю. Яновського, «Загибель ескадри» О. Корнійчука), лірична ко­медія («Дівчата нашої країни» І. Микитенка), ліро-епічна драма («Патетична соната» М. Куліша), символістична драма («Майстри часу» І. Кочерги).
У найкращих драматичних творах конфлікт, заснований на протистоянні почуття й обов’язку, особистого й громадського, вирішувався неоднозначно (М. Куліш, І. Кочерга, Я. Мамонтов). З кінця 20-х рр. політичний і морально-психологічний клімат у суспільстві змінюється, а відтак змінюється й якісний стан літератури, зокрема драматургії. На противагу цим процесам українські письменники-емігранти розвивають філософську драматургію (Олександр Олесь «Земля обітована», «Ніч на полонині», Спиридон Черкасенко «Ціна крові»).
Новим явищем в українській драматургії 20—30-х рр. є кінодраматургія, яка народжується зі «сценаріїв» для популярних у 20-ті рр. «агіток» (Г. Епік, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Довженко). У той період організовувалися різні творчі об’єднання (напр., «Юга Леф»), для яких мистецтво було програмою «інженерного» моделю­вання життя.
Отже, українська драматургія І половини ХХ століття стала якісно новим продовженням класичної драматургії попередніх століть; складні проблеми суспільного розвитку, світові катак-
лізми епохи зумовили небувалий розквіт української драматургії і театру, а творчість найвидатніших митців того часу стала справж-
нім надбанням європейського світового мистецтва.
§ 5. Українська драматургія ІІ половини ХХ ст.
У чому полягає особливість
драматургії ІІ половини ХХ століття?
Визначальною рисою драматургії 40—50-х рр. ХХ ст. є її суперечливий характер. З одного боку, в ній представлені кон’юнк­турні твори, соціально заангажовані, з яскраво вираженою політизо­ваною тематикою, з героєм, що являв собою ідеал політичної сис­теми; з другого — твори, в основі яких лежать глибокі морально-філософські проблеми. Провідною в драматургії цих років стала те­ма війни і відбудови в післявоєнний час (О. Коломієць «Голубі оле­ні», «Кравцов», М. Зарудний «Тил»; О. Корнійчук «Фронт», Л. Пер­вомайський «Початок битви», Л. Дмитерко «Генерал Ватутін», Ю. Яновський «Син династії»). Актуальною була тема трудового подвигу народу в тилу (І. Кочерга «Чаша», «Нічна тривога», «Китайський флакон»). Тема війни осмислювалася і в іншому жанрі — історичній драмі (І. Кочерга «Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля», М. Зарудний «За Сибіром сонце сходить»). Драмами і комедія­ми широко представлена в повоєнний час так звані виробнича тема («Весна» М. Зарудного, «Комсомольська лінія» Є. Кравченка,
«Завтра вранці» О. Ільченка).
Порівняно з 40—50-ми рр. поступово відбувається оновлення тематики і проблематики драматичного жанру, простежується тенденція до жанрово-стилістичної різноманітності драматичних творів. Знайомлячись із здобутками драматургії 60—80-х рр. ХХ ст.,
потрібно пам’ятати: з одного боку, це епоха панування радянської ідеології, а з другого — це той час, коли зберігалися досягнення минулих поколінь, робились більш чи менш художньо довершені спроби осмислити морально-філософські проблеми доби.
Рух шістдесятників, що сприяв творенню нової поезії та нової прози, активізував втрачену на десятиліття психологічну якість драматургії, яка поступово звільнялася від описовості, зайвого пафосу, «засилля» виробничих конфліктів. Драматурги цього періоду розробляли жанри психологічної драми (В. Врублевська «Ка­федра», М. Зарудний «Дороги, які ми вибираємо», «Бронзова фаза», О. Корнійчук «Розплата», «Пам’ять серця», О. Коломієць «Ди­кий Ангел», Я. Стельмах «Драма в учительській», «Гра на кла­весині», «Запитай колись у трав...»), інтелектуальної психологічної драми про світ науки (Ю. Щербак «Відкриття», «Розслідування», «Наближення»), історичної психологічної драми, що поступово відмовлялась від «радянської міфології», роблячи крок до художньої істини (М. Зарудний «Тил», Л. Хоролець «В океані безвісті», Ю. Щербак «Сподіватись» і «Стіна», присвячені Лесі Українці й Т. Шевченку), ліричної драми, яка розвивала конфлікт у м’якій ліричній манері (О.Коломієць «Чебрець пахне сонцем», «Планета Сперанта», дилогія «Голубі олені» і «Кравцов», «Горли­ця», народна дума «Камінь русина»), ліричної комедії, що розширює змістові рамки (О. Коломієць «Срібна павутина», М. Заруд-
ний «Веселка», «Фортуна», «Пора жовтого листя», «Пробачте, ми без гриму»), лірико-романтичної драми (М. Стельмах «Дума про любов» та інші переробки власних прозових творів).
Подпись: ДумкаУвагу критиків і читачів привертали оригінальні за стилем п’єси Ю. Щербака, в яких поєднувався документалізм і фантастична умовність. Основним художнім засобом стає монолог-сповідь, ретроспекція, розповідь, внутрішній монолог і рядки з віршів, балад, поем Т. Шевченка. Це були швидше драми для читання, а не для сцени.
Подпись: МоваМовновиражальна і сценічна палітра драматургії цього періоду позначена урізноманітненням засобів, зокрема метафоризацією, поетизацією монологів і діало-
гів, уведенням у текст драматичного твору навіть снів, легенд,
міфів.
Драматургія ІІ половини ХХ ст. була досить плідним етапом як з погляду змісту, так і з погляду форми. Автори творчо переосмислювали традиційну проблематику, по-новому розвивали класичні сюжети, одночасно намагаючись відтворити актуальні проблеми сучасного їм суспільного життя. Система жанрів теж не виходила за межі, встановлені естетичними критеріями творчості попередників. Драматурги продовжили тенденцію до психологізації сценічного мистецтва, а ліризм став своєрідною художньою формою проникнення у світ людських взаємин. Загалом драматургія ІІ пол. ХХ ст. зберегла глибинний стрижень — щиру увагу митців до долі українського народу.
Отже, українська драматургія завжди являла собою багату
жанрову палітру із різноманітним спектром проблем, відзначалася тематичним багатством. У ній, як у дзеркалі, відбивалися актуальні питання доби. Український театр і драматургія завж-
ди були політичною ареною боротьби за національні права і самобутність нашого народу. Визначні українські письменники сказали своє вагоме слово в драматургії, тим самим піднісши її до світового рівня. Починаючи від І. Котляревського, Т. Шевчен­ка, українська драматургія з етнографічно-побутової досягла в своєму розвитку глибин психологізму як у творчості корифеїв українського театру, Лесі Українки, І. Франка, В. Винниченка,
М. Куліша, так і у творах сучасних українських драматургів.

Чому І. Котляревського вважають засновником нової української драматургії?
У чому виявляються традиції і новаторство драматургії Т. Шевченка?
У яких соціально-історичних та культурних умовах виник український професійний театр?
У чому полягало новаторство драматургії І. Карпенка-Карого й
І. Франка?
У чому суть нової (модернової) української драми? Чому драматичну творчість Лесі Українки вважають здобутком світового драматич-
ного мистецтва?
Чиїми іменами представлена драматургія 20—30-х рр.?
Як розвивалась українська драматургія у ІІ половині ХХ ст.?
Основна література: 1—13.
Додаткова література: 6, 9, 11, 17, 30, 34, 37, 59.
Художні твори: 5, 12, 16, 18, 20, 38, 40, 41, 42.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.