лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 


Поет, драматург, прозаїк, перекладач, театральний і культурно-громадський діяч. Відомий як поет-новатор, є автором історич-
них романів і повістей.
Подпись: Є «УМ. Старицький починав як перекладач творів О. Пуш-
кіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Жуковського,
М. Огарьова, І. Крилова, Г.-Х. Андерсена.
У листі до І. Франка Старицький писав: «Я думаю, що моя сила найбільша у драмі».
У 1883 р. він — директор трупи М. Кропивницького, у 1885 р. очолює нову трупу, а в 1892—1897 рр. був директором і режисером трупи М. Садовського. Як драматург відомий яскравими соціально-психологічними («Не судилось», «Панське бо-
лото», «Талан», «У темряві»), соціально-побутовими («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці») драмами, де глибоко висвітлено життя пореформеного міста й села, побут різних прошарків суспільства.
Широковідомими стали його героїко-романтичні віршовані драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», а також водевілі «Як ковбаса та чарка, то минеться й свар-
ка», «По-модньому», «Чарівний сон», інсценізації та переробки «За двома зайцями» (за драмою І. Нечуя-Левицького «На Кожум’я­ках»), «Циганка Аза» (за повістю І. Крашевського «Хата за се­лом») та ін. М. Старицький виступає як драматург-новатор у зма­люванні нового типу героя — представника демократичної інтелі­генції того часу («Розбите серце», «Талан», п’єса російською мовою «Крест жизни»). Новатором був Старицький і в точному, виразному змалюванні «підпанків», людців з лакейською психо-
логією. Автор доходить висновку, що справжні мотиви людських вчинків лежать у соціально-психологічній сфері життя.
Подпись: МоваПисьменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови. Його перу належить багато слів-неологізмів. Відомі його новотвори — «мрія», «байдужість», «приємність», «пестливий, «страдниця» та інші, що увійшли до активного мовного вжитку за його життя, функціонують і сьогод-
ні, «втративши» своє авторство.
Подпись: ДумкаЗа силою викриття паразитичного середовища, що породжувало мізерних людців, М. Старицького порів-
нювали з О. Островським, його вважали духовним спадкоємцем
Т. Шевченка.

Драматург, актор, режисер, громадський і культурний діяч.
У своїй творчості він підсумував зусилля своїх попередників і сучасників, синтезувавши на засадах реалізму те краще, що було в реалістичній та романтичній українській драматургії, виховавши школу акторів нового соціально-психологічного театру.
Літературна спадщина драматурга — 18 оригінальних п’єс і 3 переробки творів.
У драмах соціально-побутового характеру «Бурлака», «Безталанна», «Наймичка» І. Карпенко-Карий загострює увагу не на індивідуальних властивостях характеру героя, а на тих життєвих умовах, які визначають поведінку і стають пош­товхом до драматичної дії. Зробивши основною темою драматичних творів життя українського села, автор, з одного боку, зосереджує увагу на розкритті характерів і конкретних людських стосунків, що зумовлені соціальними та економічними чинниками, а з другого — показує, як сильна особистість може змінити усталений хід подій, піднятися над буденністю.
Новим у творчості І. Карпенка-Карого була відмова від «драми-інтриги» з притаманними їй образами лиходіїв. Так само новим явищем у його драматургії була сатирична комедія з типовим образом глитая. На своїх героях Карпенко-Карий простежив усі стадії розвитку цього персонажа: від старшини Михайла («Бурлака»), Михайла Окуня («Розумний і дурень»), Филимона («Підпанки»), діда Миколи («Понад Дніпром») до Калитки («Сто тисяч») і Пузиря з його управителями Феногеном і Ліхтаренком
(«Хазяїн»).
Новаторський підхід драматурга виявився в умінні показати суспільні процеси, що відбувалися в усіх країнах Європи й Америки того часу: його «хазяїни» не тільки черстві, некультурні хижаки-експлуататори (автор не приховував свого іронічного ставлення до них), а й передові на той час господарі, що створювали велике капіталістичне господарство, об’єктивно позитивна сила нової доби [Мирон Серпокрил («Понад Дніпром»), Карпо Ба-
рильченко («Житейське море»), учитель Калинович («Хазяїн»)].
Чимало глибоких думок про сім’ю, обов’язки, які вона покладає на людину, про стосунки подружжя висловлює І. Карпенко-Ка-
рий у драматичній дилогії «Суєта» і «Житейське море». Серйозність і глибина, з якою ведуться у п’єсах розмови про поняття людської моралі, виховують культуру почуттів і відносин. Хоча побутовий театр не зміг скористатися цими значними новаторськими досягненнями І. Карпенка-Карого, але згодом вони стали художнім надбанням неоромантичної (Леся Українка), символічної (Олександр Олесь, С. Черкасенко), психологічної (В. Винничен-
ко) драми.
Особливу сторінку творчості І. Карпенка-Карого становлять його історико-романтичні п’єси — драма «Бондарівна», комедія-жарт «Паливода ХVІІІ ст.», мелодрама «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», драма «Гандзя», трагедія «Сава Чалий». Їхні герої — це сини України, що саможертовно борються проти польської шляхти. У драматичних творах автор вдало поєднує морально-людський і соціально-історичний аспекти зображення.
Подпись: Є ®УВ європейському драматичному контексті творчість
І. Карпенка-Карого міститься в одній мистецькій площині з творами його видатних сучасників — Г. Гауптмана,
Б. Шоу, Г. Ібсена, Л. Толстого.
Подпись: Думка«Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини і багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, а й інших слов’янських народів» (І. Франко).
Отже, корифеїв українського театру часто називають батьками українського професійного театру. Творчо переосмислюючи давні традиції (генетичний зв’язок з шкільною драмою, інтермедією і вертепом), вони почали розвивати новий напрямок — соціально-психологічну драму. Глибока обізнаність корифеїв українського театру з досягненнями світової драматургії дозволила їм вийти на новий рівень розвитку театрального мистецтва, увійти у світову драматургію завдяки довершеній гармонії змісту і форми творів.
Подпись: ДумкаЯк вважають критики, за два десятиліття український театр пройшов шлях, на який європейський мав понад
два століття.
Традиції, започатковані корифеями українського театру, творчо
розвивав І. Франко-драматург.

І. Франко відомий як історик і теоретик драми, який глибоко досліджував жанрову систему та стильові напрями української і світової драматургії («Наш театр», «Руський театр», «Русько-український театр. (Історичні обриси)».
Подпись: Є «УАналізуючи у статтях і рецензіях драматичні твори
В. Шекспіра, Ф. Шиллера, Г. Ібсена, О. Пушкіна, М. Го-
голя, Л. Толстого, О. Островського та багатьох українських драматургів, І. Франко поступово вибудовує свою концепцію драми й театру, яка полягала у вагомості й широті проблематики драматичного твору, у постійній оновлюваності форми, а також у збагаченні й розширенні системи виражальних засобів. Цими критеріями він керувався, пишучи власні драматичні твори.
Драматургія Франка, крім ранніх, здебільшого незавершених спроб, поєднує чотири великі твори: «Рябина» (1886), «Украдене щастя» (1894), «Учитель» (1896), «Сон князя Святослава» (1895) та п’ять одноактних п’єс: «Послідній крейцар» (1880), «Майстер Чирняк» (1894), «Суд святого Николая» (1895), «Кам’яна душа» (1895), «Будка ч. 27» (1896), «Чи вдуріла?» (1904).
Вершинним твором Франка-драматурга стала п’єса у п’яти діях «Украдене щастя». Всебічний аналіз народного життя, створення правдивих, складних і суперечливих характерів, тонкий психологічний аналіз — основні риси, що відзначають цю драму із сільського життя. І. Франко по-новому розглядає традиційну тему кохання, що виявилося і в символічній назві твору, складнос­ті драматичної колізії (любовний трикутник Анна — Михайло —
Микола), глибокому психологізмі зображення кожного героя дра­матичного твору, внутрішній мотивації дій та вчинків персонажів. Це був якісно новий жанр соціально-побутової психологічної мелодрами на відміну від «зліплених любовних сюжетів».
Отже, у своїй драматичній творчості І. Франко був вірний тим теоретичним засадам, які висунув у статті «Наш театр», проголошуючи основне гасло митця-драматурга — «будити в слухачах критику свого життя», «зображувати й аналізувати його прояви». На-
писані для народного театру, п’єси Франка, як і твори драматургів Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Р. Роллана, українських митців «театру ко-
рифеїв», стали школою самопізнання й виховання людини та нації.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.