лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

§ 5. Українська проза ІІ половини ХХ ст.


У чому своєрідність української прози ІІ половини ХХ ст.?
Цей великий період в українській прозі характеризують творчі злети і періоди відносного творчого спаду. Хрущовська відлига зумовила, хоч і короткочасне, оновлення тематики і стильової прозової палітри. Якщо брати за основу не часовий, а мистецький принцип, до шістдесятників зараховують не тільки Гр. Тютюнника, В. Шевчука, В. Дрозда, Є. Гуцала,
а й А. Дімарова, В. Земляка, Б. Харчука, П. Загребельного,
Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, Р. Федоріва. Спільною для цих
авторів є тема місця і ролі людини у соціальному й моральному світі, яка осмислювалась у планетарних масштабах (Григо-
рій Тютюнник роман «Вир», Олесь Гончар роман «Людина і зброя», Василь Земляк (В. Вацик) романи «Лебедина зграя», «Зе­лені Млини», повість «Гнівний Стратіон», Л. Первомайський ро­ман «Дикий мед», Є. Гуцало роман «Мертва зона», новелістика В. Шевчука).
Збагачуються й урізноманітнюються мовновиражальні засоби, де водночас з ліро-епічністю Стельмаха, реалістичністю Тютюнника заперечуються стандарти соцреалізму, утверджується іронічність, сарказм, гротеск.

Один з найяскравіших прозаїків-шістдесятників, який ще з початку 60-х рр. звернувся до моральних і духовних почуттів як основи повноцінного життя. Його перша книга «Зав’язь» (1966) засвідчила особливу ліризацію малої прози. У новелах і повістях Тютюнника («Дивак», «Перед грозою», «Смерть кавалера», «Обнова», «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу») змальовано долю й відтворено психологію повоєнного покоління, зокрема дітей (зб. «Ласочка», зб. «Степова казка»).
Визначальними рисами його стилю стали простота розповіді, задушевний ліризм як настроєва домінанта, пластичні малюнки природи, внутрішній монолог. Особливістю новел Тютюнника бу­ла нестандартна композиція, яка вибудовувала сюжет навколо однієї події, допомагаючи з’ясувати людську суть, життєву пози­цію («У Кравчини обідають», «М’який», «Бовкун», «Нюра», «Іван Срібний», «Три зозулі з поклоном»).
Одним з перших прозаїк звертається до проблеми руйнації принципів гуманізму споживацьким ставленням до праці, природи, світу. Зрікаючись милосердя, співчуття, взаєморозуміння, люди­на саморуйнується («Оддавали Катрю», «Грамотний», «Устим і Оляна», «Поминали Маркіяна»).
Отже, естетичне й етичне кредо прози Гр. Тютюнника полягає в утвердженні цінності життя кожної людини як найвищої цінності буття людського суспільства і Всесвіту.
Подпись: ДумкаЙому вдалося «не просто показати людину, а й порід­нити її з читачем», зацікавити його гіркою і щасливою долею героя (Янка Бриль).
Українська проза ІІ половини ХХ ст. вражає розмаїттям тематики, проблематики, багатством жанрових форм. Однією з популярних, але вже не домінантною залишається тема села. Її розроб­ляли М. Стельмах (романи «Хліб і сіль», «Чотири броди», «Правда і кривда»), А. Дімаров (роман «І будуть люди»). У цей період можна простежити тенденції до творчої «реабілітації» традиційних жанрів української прози — роману-епопеї (М. Стельмах, І. Вільде), новели (Гр. Тютюнник), до подальшого розвитку роману, повісті, оповідання у новій жанровій інтерпретації — романі-баладі, ро-
мані-триптиху
(В. Шевчук), повісті у новелах (Гр. Тютюнник), сміховому романі (Є. Гуцало), романі-тетралогії (Р. Федорів).
Серед жанрово-тематичного розмаїття української прози цього часу можна виділити, хоча й умовно, кілька течій. Кожен представник історичної течії звертався до різних періодів української історії (П. Загребельний у романах «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»; Р. Федорів у романах «Отчий світильник», «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська»; Р. Іваничук у романах «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Журавлиний крик», «Мальви», «Орда»). У часи особливого контролю за літературою історичний роман дозволяв говорити з читачем про проблеми сучасності мовою історії. До «химерної» прози належать найчастіше історичні за тематикою й барокові за стилем твори Василя Земляка (дилогія «Лебедина зграя», «Зелені Млини»),
В. Міняйла (дилогія «Зорі й оселедці», «На ясні зорі»), В. Дрозда
(зб. оповідань «Білий кінь Шептало», повість «Маслини», роман «Катастрофа»). Назву така проза отримала від «химерного роману з народних уст» О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». У подальшому розвитку ця проза має різні вияви, як-от: іронічно-«коментувальний» (П. Загребель-
ний роман «Левине серце»), сміховий (Є. Гуцало роман «Позичений чоловік»), гротесково-фантастичний (Ю. Щербак повість «Хро-
ніка міста Ярополя»), міфологічно-поетичний (В. Шевчук «Дім на
горі») та ін.
По-різному підходили прозаїки до художнього розв’язання проблем добра і зла [А. Дімаров (кн. «Сільські історії», «Містечкові історії», «Боги на продаж. Міські історії»); Є. Гуцало (дилогія «Шкільний хліб», «Сільські вчителі», повість «Двоє на святі кохання»)], людини й природи, відповідальності людини за свої дії і вчинки [Ю. Щербак (повість «Чорнобиль», роман «Бар’єр несумісності»), Р. Андріяшик (роман «Полтва»)], осмислення недалекого минулого [А. Дімаров (повісті «Попіл Клааса», «В тіні Сталіна»)], кризи моральних цінностей у сучасному суспільстві [О. Гончар (роман «Собор»)].

Один із сучасних українських прозаїків, творчість якого починається з доби шістдесятників [зб. оповідань «Серед тижня» (1967), зб. повістей «Набережна, 12. Середохрестя» (1968), зб. опо-
відань «Вечір святої осені» (1969)].
Усю різножанрову творчість В. Шевчука відзначає небайдужість до проблем національної історії, культури, до життя видатних особистостей, їх непересічних доль. Головним героєм прози митця є людина-філософ, книжник, який намагається осмислити життя в різних його іпостасях (романи «На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном»). В. Шевчук виявляє свою творчу індивідуальність у різних прозових жанрах: новелах, есе, оповіданнях, повістях, романі-баладі, романі-триптиху.
Пошуки в царині духовного приводять письменника до нового осмислення української демонології (повісті «Відьма», «Перелес­ник», «Чорна кума» та ін.), трагічних доль талантів української куль-
тури (оповідання «Вогнище», «Диявол, якого нема», «Чарівник» та ін.), дослідження мотивів гріховності, добра і зла (філософські повісті «Птахи з невидимого острова», «Сповідь», «Мор», «Місяч-
ний біль»).
Особливістю ідіостилю В. Шевчука є майстерне поєднання смішного і грішного, реального і фантастичного, інтелектуального і розважального. Сюжети творів письменника динамічні, відзначені багатством мовної палітри, досконалим знанням описуваної епохи (середньовіччя, бароко).
Подпись: Є «УВ. Шевчук «вивів» на всеєвропейську культурну арену видатних особистостей українського народу — Б. Хмельницького, Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка. Його твори — це не просто хронологія подій, а глибоке філософське осмислення історії, в гостро інтелектуальній оповіді, де поєднані тонка іронія, вишуканий еротизм. Такі ознаки Шевчукової прози роблять її спорідненою з гостросюжетним модернізмом Умберто Еко, інтелектуально-любовною прозою Пауло Коельйо.
Подпись: Думка«В. Шевчук — загадковий Мерлін нашої літератури, —
сам того не розуміючи, вказав наступникам потаємні ходи у лабіринтах Слова» (В. Терлецький).
Отже, українська проза пройшла складний, суперечливий,
своєрідний шлях розвитку. Українські прозаїки протягом усієї історії жанру намагалися підтримувати українське художнє слово на найвищому мистецькому рівні, цим самим роблячи свій внесок у збереження моральних заповідей нації. Творча інтерпретація спадщини і новаторство — ось дві основи, два напрямки розвитку української прози, об’єднувальною ідеєю якої завжди була духовність: «Жива українська душа прагне й вимагає нової одежі духу й життєвих форм…» (М. Шлемкевич).

  • Чиїми іменами представлена українська проза кінця ХІХ — почат-
    ку ХХ ст.?
  • У чому своєрідність прози доби модернізму?
  • У чому полягав «прозовий експеримент» 20—30-х рр.?
  • Які теми розробляли прозаїки-емігранти?
  • За якими напрямками розвивалася українська проза ІІ полови-
    ни ХХ ст.?
  • Чиїми іменами представлена українська проза ІІ половини ХХ ст.?

Основна література: 1—13.
Додаткова література: 1, 3, 7, 13, 15, 30, 44, 61.
Художні твори: 3, 6, 8, 9, 11, 17, 19, 22, 24, 26, 33, 35, 36, 37, 38, 40, 43.


 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.