§ 4. Епоха «експерименту» в українській прозі
20—30-х рр. ХХ ст. Проза воєнного і повоєнного часу
Проза епохи експерименту — це повна темпераменту література, в якій зростає інтерес до психологічних, моральних досліджень людини і суспільства.
У чому виявились творчі шукання Винниченка-прозаїка?
В. Винниченко — один із найпопулярніших українських прозаїків початку ХХ ст., творчість якого становить зовсім інший, відмінний від імпресіонізму напрям — неореалістичний. Проза В. Винниченка відзначалася багатством і різноманітністю тематики й актуальністю проблематики. Розвиваючи жанр малої прози, письменник цікавиться життям провінційних міщан («Заручини»), спролетаризованих селян («Контрасти», «Голод»), декласо-
ваних елементів суспільства («На пристані», «Краса і сила», «Темна сила», «Дим», «Боротьба»). У центрі уваги письменника морально-етичні проблеми зради, патологічного кохання («Зіна», «Студент», «Талісман»).
 Мова творів В. Винниченка вражає багатством і різно-
манітністю, вона іноді показово «недбала» (у ній бага-
то росіянізмів, жаргонізмів), але фотографічно точна і виразна.
 Винниченко «ставить» ризиковані експерименти з люд-
ською гідністю, перебуваючи під впливом натуралістич-
них оповідань І. Франка, прози Ф. Достоєвського, Гі де Мопассана.
Об’єктом зображення у письменника стає інтелігент, частіше —
революціонер, для якого експеримент морально-психологічного ха-
рактеру є визначальним («Момент», «Історія Якимового будинку»). У прозових творах Винниченко навмисне заплутує ситуацію,
з якої герої можуть вийти, лише відкинувши моральні норми. Час-
то в центрі уваги митця образ безвольної людини — біологічного
й соціального дегенерата.
У своїх романах, особливо після 1905 року, Винниченко «дос-
ліджує» нову мораль, а точніше — аморальність, засуджуючи так звану чесність із собою, що дозволяє будь-який злочин (романи «Чесність з собою», «Божки», «Рівновага», «Хочу», «Заповіти бать-
ків», «Записки кирпатого Мефістофеля»).
 В. Винниченко спробував свої сили у новому пригодницькому жанрі, написавши роман «Сонячна машина», який відрізняє напружена інтрига й утопічне зображення
дійсності у кращих традиціях європейського роману-утопії (напр.,
Т. Кампанелли «Місто-сонце»).
 В. Винниченко був одним з найбільш популярних і читабельних прозаїків поч. ХХ ст. М. Коцюбинський влучно зазначив: «Кого читають? Винниченка. Кого купують? Вин-
ниченка».
У чому виявилася новизна української
прози 20—30-х рр. ХХ ст.?
Основна проблема прози 20—30-х рр. — людина і революція, і кожен автор намагався розв’язати її у соціальному і національному контекстах, змальовуючи: протистояння ідеального і реального (Микола Хвильовий «Арабески», «Кіт у чоботях»), моральне виродження людини під впливом революційної ідеології (Микола Хвильовий «Мати», «Я (Романтика)», В. Підмогильний «Третя революція»), національно-культурне відродження України (Микола Хвильовий «Вальдшнепи», В. Підмогильний «Невеличка драма»). Особливостями прозового жанру цього часу є експресивність, елементи імпресіонізму, орнаментальність (особливо у психологічній новелі), філософічність і романтика духовного аристократизму, водночас прозаїки міцно пов’язані з кращими традиціями прози попереднього періоду.
Разом з традиційними жанрами (повістю, психологічною новелою) особливої популярності набувають жанри нарису, фейлетону (Майк Йогансен, Остап Вишня), з’являється детективна (Ю. Смолич), пригодницька (О. Досвітній), біографічна (С. Василь-
ченко) повість та ін.
У прозі 20-х рр. помітно виділяється жанр роману з внутрішньо-
жанровими модифікаціями: проблемно-психологічний (В. Підмогильний, Є. Плужник, О. Копиленко), історичний (С. Божко), сати-
ричний (Ю. Смолич, Леонід Скрипник), науково-фантастичний і пригодницький (Ю. Смолич, О. Слісаренко, Гео Шкурупій), соціаль-
но-побутовий (А. Головко).
У 30-ті роки проблематика роману через соціологізацію літератури звузилась до «колгоспної» і «виробничої» тем. Безперечно, великий вплив на тогочасну прозу мала культурно-літературна
ситуація в країні, що виявлялася у безперервному формуванні й активній діяльності мистецьких угруповань (ВАПЛІТЕ, «Гарт», «Плуг» тощо), які репрезентували увесь ідейний і жанрово-стильо-
вий спектр української прози цього часу.
|
