ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Вивчаючи самостійно цю тему, студенти повинні зосередити увагу на особливостях розвитку української поезії на різних часових відтинках. Насамперед важливо з’ясувати такі питання: що являє собою поезія як жанр, коли і за яких обставин виникає нова українська поезія як перший етап нової української літератури, які жанрово-стильові течії найбільш повно представлені у різні періоди розвитку української поезії, яке місце української поезії у світовій літературі. Студентам необхідно звернути увагу на поетичний доробок найвидатніших українських поетів (І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, Олександр Олесь,
Є. Маланюк, А. Малишко, В. Сосюра, Л. Костенко, М. Вінгранов-
ський та ін.).

Поезія (з грецької «роблю, творю») — це:
1) мистецтво слова, що художніми образами впливає на уяву читача;
2) у вузькому значенні — це віршована, ритмічно побудована мова;
3) усі віршовані твори певного автора, народу чи епохи.

§ 1. Ознаки нової літературної доби в українській поезії І половини ХІХ ст.

Які особливості української поезії І половини ХІХ ст.?
Цей період у розвитку української поезії характеризують такі риси:

• співіснування у літературному процесі традицій класицизму, романтизму і частково реалізму;
• популярність бурлескно-травестійної манери письма;
• тенденція до вживання живої народнорозмовної мови.

У поезії панує давня традиція використання світових образів і тем, сюжетів (від Овідія і Шекспіра до Пушкіна). В українській поезії того періоду теж з’являються спроби створення травестійних поетичних творів, хоча й менш вдалих, ніж у Котляревського: П. Білецький-Носенко («Горпинида, або Вхоплена Прозерпина»; К. Думитрашко («Жабомишодряківка»),
Яків Кухаренко («Харко, запорозький кошовий»).

І. Котляревський є одним із фундаторів нової української літератури, а його «Енеїда» — найвидатнішим досягненням української поезії того періоду і початком національного відродження українців. Новаторство І. Котляревського виявилося перш за все у національному забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового прочитання поеми (іронічно-побутовий і героїчний зміст). І. Котляревському вдалося не просто відтворити життя ук­раїнців того часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній тканині твору вдало поєднуються багата народ­на фразеологія, лексика з давніми традиціями українського вір­шування (напр., автор використовує вірші-іграшки, макароніч­ну мову). «Енеїда» Котляревського є новим етапом розвитку ук­раїнського силабо-тонічного віршування.
Отже, «Енеїда» є новим, самобутнім літературним явищем, що було суголосним новій історичній добі, сприяло пробудженню національної свідомості в освічених верствах українського громадянства. Це перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. І. Котляревський є зачинателем нової української літератури новою мовою — живою народною, що стало знаменною сторінкою в історії української літератури.
Для українського письменства «Енеїда» стала епохаль-
ною подією, «можливо, єдиним у всесвітній літературі щасливим винятком, коли травестована переробка оригіналу піднялася до рівня справді класичного взірця, який за своєю культурно-історичною значущістю, неперевершеними художніми якостями залишив далеко позаду всі попередні травестії. Більше того, поема І. Котляревського започаткувала нову добу в історії української національної культури» (П. Хропко). Віддаючи данину таланту письменника, Т. Шевченко писав:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце в небі сяє,
Тебе не забудуть.
Водночас із творами, написаними в дусі класицизму, у 20 — на початку 30 рр. ХIХ ст. в українській літературі з’явилися твори, позначені рисами романтизму. Одним із найбільш яскравих преромантиків став Петро Гулак-Артемовський, відомий насамперед як байкар («Пан та Собака», «Тюхтій та Чванько», «Солопій та Хівря»). Його перу належать перші українські балади «Твардовський» і «Рибалка» (переробки балад А. Міцкевича та
Й.-В. Гете), яким притаманні багата народнопоетична образність, ліризм, поетичність і комічність.
Чи був український романтизм
повнокровним літературно-мистецьким явищем?
Для романтизму характерне превалювання лірики, що істотно впливає на інші жанри та роди літератури.
Романтизм став тією течією, що найбільш повно вия-
вила свої особливості в українській поезії аналізованого періоду і повністю вкладалась у європейський контекст [поети
німецької школи «бурі й натиску» (Ф. Шиллер, Г. Гейне); англій-
ські (В. Вордсворт, Д. Байрон, П. Шеллі); польські (А. Міцкевич,
З. Красіцький); російські (О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь);
угорські (Ш. Петефі)].
Сам термін утворився від поняття «романс», яке в середні віки вживалося для позначення ліричної героїчної пісні, написаної не латиною, а іспанською мовою. Романтики приділяли велику увагу перекладу, що сприяло поширенню ідеалів романтизму в літературах різних країн, зокрема України.
Для авторів цього напрямку характерне оригінальне переосмислення традиційних тем і оновлення тематики поезії. У центрі
їхньої уваги історичне минуле України, фольклор (фольклорні сю-
жети, образи), сильна особистість у виняткових обставинах, фантастика, божевілля, містифікація смерті.
Слід пам’ятати, що стильова система жанрів романтизму набагато мобільніша, ніж її попередниця — класицистична. Саме ця «рухливість» сприяла виникненню в українській тогочасній літе­ратурі нових жанрів: ліро-епічної драматичної поеми, балади (пер­ша оригінальна українська балада — «Бандурист» Л. Боровиков­ського), елегії, літературної пісні, романсу, віршованої казки.
Український романтизм, під безперечним впливом англійської і німецької шкіл, найбільш розвинув народно-фольклорну й історико-поетичну течії. Одним із популярних був своєрідний міжлітературний сюжет про прихід мертвого нареченого: В. Вордсворт («Балада»), В. Скотт («Вільям і Хелін»), Л. Боровиковський («Маруся»), С. Руданський («Безнадія»). Характерним для тогочасної поезії було літературне обігрування мотивів чеських,
румунських, сербських, грецьких народних пісень (М. Костомаров
«Грецька пісня», сербські і чеські пісні М. Шашкевича).
У літературній критиці існує досить умовний поділ українських романтиків першої половини ХIХ ст. на школи:

• харківська школа (Л. Боровиковський, А. Метлинський,
  І. Срезневський, О. Бодянський, М. Петренко);
• київська школа (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш);
• західноукраїнські романтики (поети «Руської трійці»: М. Шаш-
  кевич, І. Вагилевич, Я. Головацький).

Історична заслуга романтиків полягає у «відкритті» на-
родної поезії, збагаченні системи художніх засобів. Переклади поетичних творів з інших мов сприяли популяризації української літературної мови, доводячи її дієздатність на літературній ниві.
Рідна мова, рідна мова!
Мов завмер без тебе я!
А. Метлинський
Отже, в українській літературі романтизм складається у 20 —
на початку 30-х років, його розквіт — це 30—50 рр. ХІХ ст. Розширивши жанрову систему, охопивши нове коло тем, залучивши нові художні засоби у систему українського віршування (символізм, персоніфікація), цей напрямок став якісно новим етапом у розвитку української поезії. Романтичний період називають ще першим українським Відродженням. Найпотужнішим виявом українського романтизму, безсумнівно, є творчість Т. Шевченка.