§ 7. Г. Сковорода як предтеча
нової української літератури
Чому поетичну творчість Г. Сковороди вважають
найвищим досягненням української літератури ХVІІІ ст.?
Уся творчість Г. Сковороди є віддзеркаленням його філософських поглядів. Водночас із богословськими творами П. Величковського і Дм. Туптала вони складають чи не єдину спробу філософсько-богословського синтезу як самостійної творчої концеп-
ції (усього 17 трактатів і діалогів), яку можна визначити так: життя у згоді з самим собою, відповідно до природи («До тебе, моя
природа, в тебе хощу й умереть»), нематеріалістичне прагнення до свободи («Ничего я не желатель, кроме хлеба да води»), епікурейство («Покой — смерть, не вред»), ідея «сродної праці», творчої праці («Не ревнуй в том, что не данно от Бога»), ідея про Біблію як третій світ, де зовнішній вияв — «гірка несмачна вода», внутрішній алегоричний зміст — це «семя істини».
Оригінальні філософські ідеї Сковороди виявились і в системі його педагогічних поглядів, за якими головне завдання вчителя —
розпізнати природні здібності дитини (трактати «Благородний Єро-
дій», «Убогий Жайворонок»).
 У ліриці Г. Сковорода — представник класичного бароко. Його лірика — це лірика внутрішнього світу людини, що роздумує над вічними питаннями буття.
 Основні тематичні розділи поезії Сковороди — пейзажна, філософська, сатирична, духовна, історико-політична лірика. Новаторським є розширення системи художніх засобів: символізація, метафоризація ліричних і ліро-епічних творів (зб. «Сад божественних пісень»). Різножанровість поезій, її тематичне багатство й особливості поетичної мови творів становлять визначальні риси спадщини митця.
Проблематику творів Г. Сковороди (соціальну, мораль-
но-етичну, філософську, духовно-естетичну) сміливо можна проектувати на світовий рівень (твори Есхіла, П. Кальде-
рона, Й. В. Гете, Дж. Байрона).
Байки, написані Сковородою, органічно поєднавши класичні й народні традиції, стали цілком самостійними творами. У передмові до збірки «Байки харківські» визначена жанрова суть байки, яка складається з фабули і сили. Дуже часто саме «сила» є синтезом афористичності твору «Краще в одного розумного і добросердного бути у любові й повазі, ніж у тисячі дурнів»: («Собаки», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Бджола і Шершень» та ін.). Написані прозою 30 байок заклали фундамент майбутнього розвитку жанру в українській літературі.
 Мову творчості Г. Сковороди часто називають філософією слова, та й сам він вважав слово і матеріальним, і невловимим, і вічним. У його творах легко знайти риси традиційної церковнослов’янської книжності (урочистість конфесійного стилю), що поєднуються з народнопісенними метафорами, епітетами, народними прислів’ями як елементами мовної палітри творів. Немало по-філософськи ємних висловів Сковороди збагатили скарбницю української афористики (сродна праця, нова людина має нову мову тощо).
 «Глибокий гуманізм, якого першим вістуном був Сковорода, робиться основою всіх кращих творів україн-
ської літератури ХІХ в.» (І. Франко).
Отже, глибина і всеосяжність світу на ім’я «Григорій Сковорода» настільки вражаюча, що кожне нове століття «починається його словом і думкою», в яких і нація, і кожен її представник знаходить близьке, захоплююче, вічне. Він мріяв про горну республіку, де не буде суєти. Ніхто краще за самого філософа не сказав про головний зміст людського життя: «Nosce te ipsum!» («Пізнай самого себе»).
Після Г. Сковороди українська культура, як і література, і мова, починаючи від старокнязівської доби, мала відкритий «екстравертний» характер (О. Пахльовська). Перекладна й оригінальна література Русі, твори полемічної літератури, козацькі літописи, першопочатки української поезії та драматургії стали могутнім джерелом подальшого розвитку нашої літератури. Активно розвивалися жанри ліричної поезії, бурлескні, сатирично-гуморис-
тичні вірші, інтермедії, які творилися «мовою, зрозумілою по всіх усюдах Руси-України» (І. Франко).
 Як зазначав Д. Чижевський, вплив української літератури на російську, особливо у ХVІІ ст., був величезним і залишався таким ще й у ХVІІІ ст. Саме завдяки українському посередництву російська література «познайомилась» із вір-
шем і драмою.
 У XIV—XVIII ст. інтенсивно розбудовувалась система літературної мови з урахуванням норм книжно-писемних традицій і тенденцій розвитку живої народної мови, а «європеїзація» культури полягала у вільному оперуванні як простою мовою, слов’янською, так і польською чи латиною як мовою науки й освіти. Словник мови того періоду саме завдяки налагодженню тісних контактів з іншими культурами, розвитком освіти, науки, мистецтва, книгодрукування поповнився новою лексикою, сприйняв значну кількість латинізмів, полонізмів, запозичень з європейських мов.
Отже, розвиток української літератури означеного часу, а також певні соціально-історичні обставини зумовили появу нового феномену в українській літературі — живомовної народнорозмов-
ної творчості І. П. Котляревського.
- У чому полягає роль літератури як фактору гуманізації сучасної професійної освіти та формування лексикону сучасного фахівця-еко-
номіста?
- Що вкладають у поняття «оригінальна» і «перекладна» література?
- Як розвивався жанр літопису у давній українській літературі?
- У чому виявляється оригінальність «Слова о полку Ігоревім»?
- Як у давній українській літературі виявляє себе поетичний Ре-
несанс?
- Які драматичні жанри розвивалися у давній українській літературі?
- Яка роль Г. Сковороди у становленні й розвитку української літератури давнього періоду?
- Якою була мова художніх творів у різні періоди розвитку давньої літератури?
 Основна література: 1, 4, 11,13.
Додаткова література: 9, 20, 25, 27, 28, 36, 38, 39, 40, 41, 42, 47, 55.
Художні твори: 2, 4, 9, 22, 26, 28, 30, 31.
|
