§ 4. Розвиток прозових жанрів
у давній українській літературі
У яких жанрах виявився подальший
розвиток давньої української прози?
Традиція літописання, перервана на майже три століття, продовжилась в епоху козацького бароко (ХVІ—ХVІІ ст.) у козацьких літописах (літопис Самовидця, літопис Самійла Величка, літопис Григорія Граб’янки).
Літопис Самовидця відзначає оригінальний зміст, живий і поетичний виклад, у ньому охоплено події до 1702 року. Літопис складається з двох частин і вступу: перша частина присвячена епосі
Б. Хмельницького та періоду Великої Руїни (до 1676), а друга — це хронологія воєнних подій до 1702 р.
 Мотиви і сюжети цього літопису використані
П. Кулішем у романі «Чорна рада», В. Стусом —
у поезії «За літописом Самовидця».
Літопис Самійла Величка — найбільший і найдосконаліший твір жанру літописання, що складається з чотирьох томів. Автор увів в обіг термін «козацький літопис». Козаки тут виступають як свідомі патріоти України, а Хмельницький — це український Мойсей. Автор пов’язував історію свого народу з історією інших країн, Мазепу називав хитрим лисом, але й порівнював з біблійним Йосифом. «Літопис Самійла Величка» має ознаки першої історичної повісті. Герої літопису — живі люди, для характеристики яких використані елементи народної мови.
Літопис Г. Граб’янки написаний гадяцьким полковником, що підтримував ідеї П. Полуботка, відбував ув’язнення у Петропавловській фортеці, пізніше, 1734 р., загинув у поході проти татар. За стилем цей твір — військова повість, написана церковнослов’янською мовою, з використанням народних прислів’їв і приказок. Він являє собою першу спробу систематизації історії України.
«Історія Русів» — літопис, автор якого невідомий, написаний у кінці ХVІІІ ст. російською мовою зі значною кількістю українізмів. Русами автор вважав українців, у літописі він відтворює їх історію від найдавніших часів до російсько-турецької війни 1768—1774 рр. У літописі дано високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, засуджено політику Петра I щодо України. У мовній тканині твору поєднані елементи художнього, наукового, епістолярного стилів.
 «Історія Русів» вплинула на творчість А. Мет-
линського, І. Срезневського, Є. Гребінки, М. Кос-
томарова. До неї зверталися П. Куліш (роман «Михайло Чарнишенко…»), Т. Шевченко (поеми «Сон», «Великий льох»). Цією історичною пам’яткою цікавилися О. Пушкін, представники «української школи» в польській поезії (М. Чайковський, С. Гощинський та ін.).
Чому полемічну літературу вважають
досягненням давньої української літератури?
Тематика полемічної літератури зумовлена дискусією представників православної церкви з католиками. Експансія католицизму на українській землі активізувала православне духовенство й освічених українців на захист і збереження православної церкви, національної самобутності культури. Православні письменники об’єднали свої зусилля проти ідеологів уніатства, висвіт-
люючи його слабкі сторони і захищаючи свої інтереси.
 У стильовому ключі твори полемічної літератури є зразком раннього українського бароко. Популярними були жанри: трактат, послання, памфлет, діалог, монолог-інвектива (звинувачення). Творчість окремих представників полемічної літератури, зокрема Гера-
сима Смотрицького, Стефана Зизанія, Христофора Філалета, Ме-
летія Смотрицького, Захарії Копистенського сприяла утверджен-
ню в українській літературі нових ідей, жанрів, художніх засобів.
 Національно-визвольний пафос полемічної літератури з її увагою до народного життя сприяв утвердженню позицій «простої» мови, якою і написана більшість творів
українських полемістів.
|
